У храмі змій

Posted by on December 24, 2013
Журнал Пробудження

Храм змій

Заревівши клаксонами, машина промчала набережною. З одного боку промайнули будови європейської частини міста, з іншого – рейд і човни, що стоять на якорах. Поворот – і ми втискуємося в лабіринт китайських кварталів Пінанга – головного порту Малайзії, столиці штату і однойменного острова. Ранок тільки почався, а вузькі, брудні вулички вже загатив різноплемінний натовп. Жваво, строкато, метушливо. Всі кудись біжать, щось везуть, несуть, про щось говорять, сперечаються. Крики продавців, суперечка, дзвінки велорикш, сміх, плач дітей, рев автомобільних сирен – все злилося в безладний гул. Насилу просуваючись у вуличній штовханині, машина нарешті виїжджає за межі міста. Позаду залишилася будівля Малайського педагогічного коледжу. Крізь стіну дерев заблищала залита сонцем протока. З’явився оповитий димчастим маревом невеликий острівець Джераджак, де серед непролазних джунглів розташувався карантинний табір і поселення прокажених.

Праворуч потягнулися рисові поля. Зелений квадратик, жовтий квадратик, знову зелений… Між ними блищать дзеркальця води і чорні болітця. Повзуть, грузнучи по черево в мулі, неквапливі буйволи. Куди їм поспішати? Роботи багато. Не встигнеш зорати одне болітце, переходь на інше. Слідом за буйволами, навалившись на дерев’яну соху, бреде чоловік. Крислатий загострений капелюх прикриває його від палючого сонця. П’ята, сьома, дев’ята миля… Стоп!

З машини виходимо мокрі, з прилиплими до тіла сорочками. Оглядаємося … Ага! Ось і мета нашої поїздки. Квітучий острівець сподобався людям давно. Вони приходили з далекої Аравії, Індії і найбільше з Китаю. Приносили з собою уклад життя, звичаї, традиції, вірування покинутої батьківщини. Селилися. Освоювали землі. Поруч з поселеннями виростали храми і серед них присвячений божеству Хор Суконгу. Будували його жебручі ченці на мізерні підношення віруючих. Перебувати б храму в безвісті, та долі завгодно було розпорядитися інакше.

Храм змій

Не встигли закінчити будівництво, як сталося нещастя: з довколишніх джунглів нагрянули полчища отруйних змій. Що привернуло сюди цих тварюк, ніхто не знав. Будівельники в паніці розбіглися. Монахів охопила зневіра. Що робити? Як позбутися від непрошених гостей? І тут одного інока осінила думка: «Чудо!».

Змій не знищили, ні. Навпаки, їх стали підгодовувати і незабаром по селах навкруг поповзла чутка, що новий храм заселили священні змії, щоб поклонятися божеству. Люди повірили в чудо, потягнулися до святилища. Росла його популярність. З’явилися паломники, а за ними туристи, які рознесли звістку про храм змій. Підготовлені цією інформацією до чогось незвичайного, ми зупинилися в подиві.

Біля підніжжя пагорба, під стрункими пальмами прилаштувалася звичайна китайська пагода, яких ми бачили чимало. Двосхила покрівля з піднятими кутами. Яскрава, квітчаста черепиця, яка переливається на сонці. Коник прикрашає порцелянові квіти, химерно зігнуті міфічні дракони. Дах тераси покоїться на покритих химерним різьбленням і розписом кроквах. Їх підтримують різьблені колони. До крокв підвішені круглі ліхтарі, розписані хитромудрими ієрогліфами. Все як годиться. Чим же нас хочуть здивувати?

Храм змій

Від майстерно прикрашених воріт до храму веде посипана гравієм доріжка. Уздовж неї і біля входу димлять курильниці. Пройшовши через дворик, входимо всередину. Під склепінням темно і прохолодно. У нерухомому повітрі стоїть аромат сандалового дерева і ще якихось пахощів. Витіювата різьба червоних стін. Трохи колишуться шовкові сувої, вкриті древніми письменами. З квадратного вівтаря звисає пурпурове покривало. На вівтарі ритуальні світильники, порцелянові вази з квітами, курильниці. Тонкі цівки диму піднімаються від благовонних свічок, пливуть над вівтарем, чіпляються за квіти. Крізь їх блакитнувату пелену тьмяно поблискує золота статуя божества. У тиші чути бурмотіння служителя, який склонився в молитві.

Стоїмо, мов зачаровані. Від усього віє таємничістю, з усіх боків доноситься якесь шипіння, дивний шурхіт. Під сорочки, непрошений, заповзає холодок страху. Так і здається: зараз відбудеться щось незвичайне. І воно не змусило себе чекати.

Храм змій

Освоївшись після яскравою сонця, бачимо раптом, що статую, стіни, вівтар, пучки сухих гілок, підлогу – все «прикрашають» десятки живих змій самих різних розмірів і забарвлень. Ось тобі і храм! Тераріум, та ще який! Стільки видів не у всякому зоопарку представлено.

Змії, звиваючись, з шипінням переповзають з місця на місце. Ось одна з них, шурша по циновці, що встеляє підлогу, попрямувала в нашу сторону. Ми мимоволі позадкували до виходу. Змія зупинилася. Пружне тіло піднялося, немов готуючись до кидка. Блиснули холодні немигаючі оченята. Роздвоєний тонкий язик понишпорив у повітрі: «Ш-ш-ш!». По спині побігли мурашки.

Храм змій

Помітивши наше замішання, підійшов служитель.
- Панове можуть не боятися. Хоча серед мешканок святилища є дуже отруйні екземпляри, вони безпечні. Місцеві пахощі діють на них усипляючи. Для більшої переконливості він підняв з підлоги півметрову змію і обвив її навколо своєї шиї. Ми з побоюванням спостерігали за цією маніпуляцією. Або він дійсно не боявся, або змія була неотруйною? Цікавість взяла верх над страхом, і ми підійшли ближче.

Бачачи, що його дії справили належне враження, служитель зняв змію з шиї і, простягнувши нам, запропонував:
- Ви можете взяти будь-яку і виконати те ж саме. А ще краще – сфотографуйте. Будь ласка … всього за один долар …

Охочих фотографуватися зі змією на шиї не знайшлося. Після прохолодного сутінку храму двір зустрів нас спекою і сліпучим сонцем. Не рятувала навіть густа тінь розлогого фікуса. Підходимо до водія машини. Закурюємо.
- Ну, як враження? – Запитує він.
- Страшно, але цікаво. Раніше не доводилося зустрічати нічого схожого.
- Ще б! Адже наш храм – єдиний у світі, – не без гордості зауважує шофер. – У нього багато шанувальників. Особливо людно тут на шостий день Першого Місяця. Це наш Новий рік. Люди несуть кошики жертовних яєць, співають священні гімни. Багато одягнені в національні костюми. Дуже урочисте, барвисте видовище.

Машина мчить нас далі. Дорога петляє серед пагорбів, вкритих плантаціями гвоздики. Ще трохи – і попереду знову засріблилась смарагдова широчінь океану.

Автор: А. Гаваньков.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers