Великдень на Поділлі

Posted by on May 1, 2013

Пасха

Квітна неділя. Люди виходять із церкви з посвяченими базьками … «Не я б’ю, верба б’є, від нині за тиждень буде Великдень, будемо їсти хрін, паску, ковбаску!» В селі оживлення. До Великодня ще тільки тиждень. Господарі розбирають загати, жінки місять глину, білять хати в середині й зі-двору, ліплять приспи, хоч руки не раз добре задубіють, особливо коли Великдень ранній, з початком квітня.

Дівчата шити святковий одяг. Цілий піст вишивали сорочки й запаски. У скрині лежать спідниці, повбирані в рясні складки. Багатші ґазди (господарі) приготували яку штуку на продаж, щоб донці-відданиці купити коралі, бо надходять свята. Швачки закінчують для парубків кафтани, вони також мусять мати все нове від ніг до голови.

Коло четверга забирається ґаздиня (господиня) до печива. Нелегко спекти гарну паску; не раз ґаздиня „міцно намозолиться” коло неї. Місить і виробляє сама, але саджати в піч помагає чоловік. Коли паска в печі, тоді не сміє ніхто рипнути дверми, щоби паска не розпалась. Сумно в хаті, коли паска в якомусь місці розпадеться. Тоді певно хтось із рідні не доживе до другого Великодня, так кажуть. У Велику суботу все готове, тільки дівчата довершують хатні прикраси.

На Великдень у кожній хаті необхідні квіти, якими прикрашують образи, а сволок (головна балка під стелею у старій споруді в українській хаті) прибирають голубами зі срібними, й золотими крильцями. Підлога вимащена жовтою глиною, ліжко застелене білим, мережаним наліжником, на ліжку аж під стелю накладені подушки; коло порога мисник, мальована в квіти скриня.

У вечорі все стихає. В кожній хаті, на кожному подвір’ю взірцевий лад, усі йдуть скоро спати, щоб рано встати на утреню. Як тільки засіріє, село ворушиться, оживає. Старші ґазди йдуть у довгих, білих як сніг, кожухах, волосся спадає на плечі, на головах солом’яні капелюхи. У парубків із білі кафтани, прикрашені червоною вузенькою вишивкою. На голові чорний капелюх, за яким кожний парубок ішов у місто, хоч тим батьки були дуже невдоволені й поборювали всякі „нові моди”.

Жіночий світ ще вибагливіший. Старші жінки зберігають чистоту давньої ноші. Рантух (головний убір заміжньої жінки), дамка (мальована спідниця), мережана запаска, заправлений у паски кафтан, підперезаний широким, червоним поясом. Молодиці вив’язують голову хусткою. Спідниця, запаска і кафтаник (полька), усе з купного матеріалу, тільки сорочка конопляна. На грудях намисто; чим котра багатша, тим грубіші коралі й більше низок, часами аж до пояса. Дальше йдуть дівчата «на видання». Це ті, що покінчили 16 або 17 років і сподіваються сватів. Тільки на Великдень можна їм так прибратись. Голову прикрасила мати. Чоло перев’язала вузько зложеною чорною або червоною хусткою, кінці якої спадають по плечах, аж до землі. Ціла голова в різнокольорових стрічках, спідниця „шалінова”, у квітах, сорочка й запаска вишивані. Як холодно, то вбирають кафтаники, звичайно із чорного або темно-червоного сукна, обшивані гарасівкою (вузькою червоною шерстяною стрічкою).

Чоловіки несуть на плечах паски, а жінки в корзинах ковбаси, крашанки та ще різні смачності. Церков заповнюється людьми. Виходить священик. Починається відправа. Тричі обходить процесія церкву, найстарші господарі несуть плащаницю, брацтво йде з палаючими, восковими свічками, лунає урочиста пісня. Зачинає святенник „Христос воскрес”, а за ним усі… Старший господар утирає крадькома сльозу. Попереду стоїть найстарший його син, студент, що приїхав зі Львова. Яка добра дитина! Як же ж не плакати від радості! Там знову падуть гарячі сльози на зимний камінь. Плаче жінка, що торік спустили в яму її дитину. В церкві тихне. Ніхто не сміє глибше відітхнути. Священний співає „Плотію уснув”. З хорів виводить пісню дівчина чудовим альтом. Вона також зворушена святочною хвилиною й її голос злегка тремтить.

Безпосередньо по утрені починається Служба Божа, яку всі співають. Тільки дітвора вертиться увесь час і чекає кінця нетерпляче, щоб дібратися до смачностей, які визирають із корзин. На їх щастя все скінчиться скоро, бо на Великдень не має проповіді. Священик виходить на площу перед церквою, святить паски, складає людям побажання і всі розходяться по домам.

Господар перший переступає поріг своєї хати зі словами: „Христос воскрес”, за ним ідуть жінка й діти. Всі скидають на жердку верхню одежу, діляться свяченим, батьки сідають за стіл, (дітям не вільно при батьках сідати, вони їдять стоячи). Шкаралупу викладають на дах, щоб курки добре неслися. За якусь годину або й дві молодь збирається на майдані, під церквою, — починаються „гаївки”.

Лунають дівочі й парубоцькі голоси. Все розпочинається гаївкою:

Ой, зозуле, зозуленько.
Закуй ти нам так миленько,
Як колись ти нам кувала,
Тоді панщина минала.
Людські діти, станьмо в коло,
Заспіваймо си весело,
Бо вже тії повмирали,
Що нас били, катували.
Що нас били катували,
По двацять нам не раз дали,
Тепер ходять гай нас просять,
Ще й за нами гроші носять.

гаївки

Діди й батьки сидять під церквою, пригадують давні часи, а там обступають найстаршу жінку в селі — вона також прийшла сюди помилуватись гаївками, її всі шанують. Малі хлопці і повилазили на дзвіницю і дзвонять, дзвонять, аж у вухах лящить.

А як сонце стане заходити, як із полів повіє холодний вітер, то старші розходяться, а молодь ще довго бавиться, бо на це чекала цілий Великий піст.

Великий понеділок або так званий „обливаний”‘ нічим не різниться від неділі, тільки дівчата одразу по Богослужінні перебираються у старе шмаття. Велика штука перебути дівчині ,,обливаний” понеділок „на сухо”. Хлопці стараються різними способами виманити дівчину на вулицю. Один хоче ніби щось цікавого оповісти, а другий виносить із хати відро, або баняк з водою і з розмахом виливає на неї. Не помагає крик, не помагають прохання дівчини, старші знову до цього „не втручаються”‘, а дівчина повертається до хати, як змокла курка.

Третього дня свят господині варять вже теплу страву, два перші дні їдять все зимне. Одразу по Службі Божій йде процесія на цвинтар, де священик править на гробах парастас, з цілого села сходяться попрошайки і вертаються додому з великими торбами всякого добра. Так було колись у наших селах. Давайте не забувати наші багатовікові українські традиції.

Автор: С. Северина.

2 Responses to Великдень на Поділлі

  1. Bohdan

    Щиро вдячний за цікаву статтю. Слава Українським традиціям та тим хто доніс їх нам !

  2. Pavlo

    Богдане і вам дякую за приємні слова. Ця статья насправді написана паною Севериною у далеких 30-х роках в одному львівському старому журналі, що виходив ще за Польщі, поки у Львів не прийшли совєтьські “визволителі”. Я ж намагаюсь відроджуємо цю працю у нове життя – тепер вже на сторінках інтернету, зокрема на цьому сайті.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers