Після того ми пізнали культурну цінність писанки, цього мистецького і ритуального твору українського прадавнього мистецтва, мимохіть насувається питання, як виглядали первісні мальовані яйця. Всі мотиви писанкової орнаментації без сумніву вказують на архаїчний характер її походження, але все ж таки нелегко уявити собі вигляд писанки давніх віків. Невже могли зберегтися якісь зовсім давні зразки в могилах або печерах? Ледве, чи це було би взагалі можливе. Ще й досі селянки Галицької Волині вважають яйце, — призначене до писання, початком живого єства, курятка, якого в їх розумінні не вільно вбивати варенням. Те саме діється здебільшого на Гуцульщині і в інших наших провінціях, наслідком чого та обрядова здержливість стає причиною розкладу жовтка й білка, що потягає за собою найчастіше знищення яйця. Навіть більше, іноді вважають гріхом зберігати писанку до наступного року, її мусять зужити за той час в будь-який спосіб. Серед тих умов старовинні, оригінальні писанки не могли ніяким чином зберегтися до наших часів.

Але все ж таки знайдено на українській території у могилах, або прямо в землі — останки давніх глиняних писанок, які дають змогу простежити шлях еволюції того роду прикрас. І так відкрито в селі Броварках, Полтавської області, глиняну писанку з геометричним малюнком. Орнамент є гнідий на жовтому тлі, доволі непевної форми. Вона походить із княжих часів. Опісля відкопано в Підгірцях (Золочівський район Львівської області) подібні писанки, лише орнамент на них є жовтим, а тло темно-зеленим. Також у Білгородці при розкопках церкви з княжої доби було знайдено два кусники неоднакових писанок із глини, де жовтий орнамент виступає на гнідому тлі. Такі три писанки відкрили ще й у самому Києві, одну з них на Флорівській горі. Вони здебільшого поливані, а їхня орнаментика не виказує символічних прикмет.

Відсутність символіки в прикрасах тих предметів дехто з дослідників пояснює здогадом, що тодішня Церква поборювала язичницький культ. Цю теорію слід прийняти зі застереженням, бо якщо Церква справді виступала би проти нехристиянських символів, то ледве, чи взагалі було би дозволено виконувати писанки. Хіба, що писанки були би справді християнського походження, та докази радше цьому суперечать. З тих причин не можна вважати призначення всіх тих глиняних знахідок зовсім зрозумілим. Тому — повторюю, — тільки орнамент на них має умовну еволюційну вартість для мистецького дослідження та його не використано досі як слід.

З пізніших часів збереглася згадка про писанки з XIII ст., яку лишив краківський єпископ Вінкентій Кадлубек у своєму літописі: «поляки здавна були заздрісні та непостійні, гралися зі своїми панами, як із мальованими яйцями”. Помітно, що вже видавець хроніки Кадлубка А. Пшездзєцький (в 1862 році) відносить цей натяк до українських писанок і до забав пов’язаних ними на Україні. Зовсім певні літописні вісти про писанки на Україні і в Росії маємо щойно з XVI і XVII ст. Російські царі роздавали в перший день Великодня своякам і дворянам гусячі, качачі, курячі або й дерев’яні яйця, мальовані на золоті яскравими фарбами.

Французький інженер Боплан у своєму «Описі України» так розповів про звичай обдаровування писанками у XVII ст. у нас: «В страсну суботу всі йдуть до церкви, для участи в церемонії, яка полягає в тому, що кладуть до гробу зображення Спасителя, а відтак піднімають його зі ще більшою урочистістю. Після того чоловіки і жінки, молодці і дівчата, схиляючи коліна перед владикою, тобто єпископом, подають йому по яйцю, розмальованому червоною або жовтою фарбою й говорять «Христос воскрес!» Єпископ бере яйце і відповідає «Воістину воскрес». Протягом вісьмох днів не вільно нікому вийти з хати без припасених крашених яєць, щоб христосуватися з всіма приятелями”.

Автор: Дам’ян Горняткевич.