Відкриті очі Єгипту. Частина перша.

Posted by on October 9, 2014

піраміди

«Істина не прийшла у світ голою, але вона прийшла в символах і образах». Євангеліє від Пилипа (апокриф), вірш 67.

Прабатьківщина цивілізації, країна міфів і чудес, оазис найдавнішої культури, Єгипет приголомшує уяву своєю самобутністю та унікальністю. Таємниця пірамід, цих кам’яних скрижалей за сімома печатками, і понині до кінця не розгадана, і релігія древніх єгиптян здається нам незбагненною. Єгипетські мумії і сфінкси продовжують пильно дивитися нам в обличчя. Тільки за останні роки стало поступово з’ясовуватися, яку колосальну за значимістю інформацію про Землю і космос (закодовану в параметрах і пропорціях пірамід, в їх геометричній формі, в піфагорейській містиці чисел) містять в собі ці циклопічні споруди. Не випадково патріарх історії Геродот, який відвідав Єгипет в V столітті до нашої ери, називав єгиптян благочестивими і релігійними, самим богобоязливим з усіх народів світу: все їхнє життя надихалося любов’ю до померлих, спрагою безсмертя і надією на воскресіння.

В основі релігійних вірувань єгиптян, які мали для них вирішальне значення, лежали уявлення про потойбічне життя як безпосереднє продовження життя земного. Необхідною передумовою чого вважалося збереження фізичного тіла (завдяки бальзамуванню і муміфікації трупів), а також забезпечення покійного належним житлом та їжею (звідси спорудження спеціальних гробниць – мастаба, скельних склепів і пірамід, а також заупокійні дари і жертвопринесення).

Непрохідних перешкод між живими і померлими для єгиптян, не існувало. Широко практикувалося так зване некромантичне ворожіння, коли засинали на гробницях, щоб побачити віщий сон і отримати відповідь на загадане померлому питання. Творця Неба і Землі єгиптяни представляли Отцем і Чоловіком (Думкою), природу з усіма її силами – Матір’ю і Дружиною (Словом), рід людський – дітьми (Справою). Так склалося ділення Єдиного Божества на тріади, що мають аналогії в інших монотеїстичних релігіях. Троїчність, єдина і нероздільна, була священною для єгиптян. «На вершині єгипетського божественного пантеону, – проникливо писав видатний французький єгиптолог Огюст Маріетт (1821-1881), – сидить Бог єдиний, безсмертний, нестворений, невидимий і прихований для звичайних смертних у глибині їх сутності. Він – творець неба і землі, він створив все, що існує, і ніщо не створене без нього. Це Бог, що існує винятково для посвячених у таїнство святилища».

Наступні відкриття підтвердили правоту цих слів. Тисячі різноманітних облич (відбитих у творіннях мистецтва), які приймає Бог єгиптян, згідно своїм матеріалізованим атрибутам, – все це образи для непосвячених. Ось чому європейці досі мають про релігію єгиптян мінливе уявлення, – вона їм здається фантастичною сумішшю забобонів, продуктом обожнювання небесних тіл, тварин і рослин. Але це не так. Щоб переконатися в цьому, недостатньо вміти читати єгипетські ієрогліфи, треба навчитися правильно їх витлумачувати, розуміти умовну і безумовну мову емблем, алегорій і символів.

Наприклад, коли єгиптяни уявляли місяць у вигляді кішки, вони вдавалися не просто до метафори, як може здатися на перший погляд (зіниці кішки стають вночі круглими і світяться, подібно до місяця), це було звернення до природної емблеми і глибокого символу: місяць – очі (дзеркало) сонця вночі, бо він відбиває сонячне світло. Символізм, таким чином, виконував подвійну функцію: приховування священних істин від профанів і відкриття їх посвяченим, які жили в святилищах і бібліотеках.

Ієрогліфічне письмо, сповнене складної і глибокої символіки, вважалося винаходом бога мудрості і часу Тота, провідника в царство померлих, покровителя архівів і бібліотек, творця рахунку, календаря і літописів, автора сокровенних книг («Книга мертвих», «Книга дихання» і ін. ). Вміння писати в Стародавньому Єгипті становило привілей вищого стану жерців і особливої касти переписувачів (іерограмматів), а мистецтво письма було священним – іеротичним. Виготовлення папірусу було особливим ритуалом.

«Книга мертвих» оповідає про потойбічні мандри душі в царстві померлих (1-а частина) і про переселення душі в інший світ як про засіб її очищення (2-а частина). Іншими письмовими пам’ятниками релігії єгиптян є «Тексти пірамід» і «Тексти саркофагів», що зберегли заупокійні молитви на стінах пірамід і стінках саркофагів. «Заупокійна молитва первісних єгиптян, звернена до Бога живими, свідчить, по-перше, про свідомість, що померлі живуть в іншому потойбічному світі, по-друге, – про безсмертну любов, що з’єднує людство, і по-третє, – про клопотання перед Богом живих за померлих», – відзначає православний дослідник.

В архаїчний період безсмертя і вічне життя у єгиптян символізували зірки, які були постійно видні на небосхилі, наприклад, яскрава Полярна зірка – саме до неї, вважалося, направляються душі померлих, тому на неї орієнтований вхід в піраміди. Згодом цю роль почало відігравати Сонце.

Найдавнішим верховним богом в Єгипті шанувався саме бог сонця – Ра, цар всіх богів, владика обох світів, небесного і земного. Йому був влаштований храм в Геліополі (Середній Єгипет), з ним була пов’язана віра в існування невидимого таємничого світу – Аменти, куди щоночі йде і звідки щоранку повертається Ра, точніше, його інша іпостась – невидиме Ра, або Атум. Подорожуючи вночі на своєму човні по країні мертвих, бог сонця вчиняв над ними свій праведний суд. Згодом ця місія була передана богу вмираючої і воскресаючої рослинності, владиці потойбічного царства – Осірісу.

Храм у Геліополі

Згідно «Книги мертвих», Осіріс відкриває про себе наступне: 1) Я – Тум, творча сила природи, самозароджена і самосуща, що дає форму всім істотам, як духам, так і людям; 2) Я знайшов Шу, сонячну силу, на щаблях, провідних в Місто Восьми (два квадрати добра і зла), і знищив неслухняних, початки зла в хаосі; 3) Я – Вогонь і Вода, Нун, Споконвічний Батько, і Я створив сім темних і сім світлих божеств (духів); 4) Я – закон існування та буття, Птах Воскресіння у вічності (Бенну, або Фенікс); 5) Сім променисто слідують за Мною, їх владика творить суд в Аменті.

В циклі міфів про бога Осіріса закарбувалися уявлення єгиптян про таємниці потойбічного світу. У цих міфах описана його смерть (вбивство злим Сетом, або Тифоном) і його воскресіння змужнілим сином Гором, зачатим богинею Ізідою від мертвого чоловіка-брата! Воскреслий Осіріс, не бажаючи залишатися на землі, передав свій трон Гору, а сам став богом потойбічного світу і верховним суддею над померлими.

Знаменно, що суд Осіріса над душею померлого випереджається судом його живих сучасників. На цьому суді, якому підлягають всі, включаючи самого фараона, кожен з присутніх може сказати про померлого похвальне або викривальне слово, причому лжесвідчення строго карається. На підставі вироку живих проводиться відповідне поховання – славне, менш славне або безславне (в останньому випадку труну з спочилим замуровували).

Щоб «застрахуватися» від несподіванок, випадкового або зловмисного знищення або пошкодження муміфікованого тіла, в гробницю померлого поміщали його портретну статую, покликану бути вмістилищем душі. В гробниці клали також особливі статуетки слуг, начебто манекенів, у вигляді маленьких мумій, – так звані «ушебти»; вважалося, що покійний може оживити їх силою магічних чар і спонукати працювати на себе в потойбічному світі.

Продовження читайте в наступній частині.

Автор: В. Нікітін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers