Вінці слави Чолів

Posted by on August 13, 2014
Журнал Пробудження

правителі Чоли

Раджараджа I правитель Чоланаду, або Країни чолів, і її заморських володінь – славився своєю побожністю, і його нескінченна віра в богів втілилася в споруджених їм храмах. Був він також і воїном, але не дуже пихатим. Спрямовані в небо храми, які повелів він побудувати на славу віри, і епічні оповіді – все це залишилося на згадку про нього. Традиції майстерності, заповідані нам його архітекторами і майстрами, залишаються неперевершеними.

В молодості його звали Арулможідеваном – Богом мудрих слів. Він успадкував трон свого дядька і прийняв корону, освячену киснем ніг Шиви, – Шівападашекхарар. Отримавши ім’я Раджараджі I і вступивши у володіння царством, яке прийшло в занепад, він створив імперію, гідну називатися Мумуді Чолан – Царство чолів з трьома коронами (корони царств Чера, Чола і Панда). Найбільший цар династії чолів, він правив з 985 по 1014 роки н. е.. і прославився також як Нітьявінодха Чолан – «знавець мистецтв». Саме він виявив загублені раніше записи релігійних гімнів тхеварам і повернув тамілам те, чим вони так пишалися. Його ім’я не увічнено в камені, але всякий, хто співав ці гімни, і без того знає ім’я людини, що повернула, здавалося, навіки втрачене багатство. Йому не довелося позувати скульпторам, щоб знайти безсмертя.

Протягом декількох сторіч Чоли правили більшою частиною території нинішнього Тамілнаду і островами Індійського океану: від Малайського архіпелагу до Лаккадівських островів. Небагато царства в світі мали таку довгу і славну історію. Небагато народів були настільки войовничі і в той же час настільки побожні і художньо обдаровані. За тринадцять століть, про які оповідають хроніки, тільки один раз – у період з VI по IX століття – Чоли опинилися в становищі васалів і їх прапор із зображенням тигра не майорів гордо на щоглі.

Серединні землі імперії чолів охоплювали сучасні райони Тханджавур і Тіручірапалі, а також частину Південного Аркоту. Столицею країни було місто Урайюр, нині передмістя Тіручі. Тут, на берегах річки Кавері, Чоли створили квітучий оазис, і їх іригаційні споруди, що збереглися до сих пір, викликають захоплення сучасних інженерів.

Захід першої імперії чолів почався з посиленням царства Панда на півдні і царства Паллавів на півночі. Але численні війни виснажили ці держави, і, коли вони повернулися в свої колишні межі, боротьбу за владу в Чоланаду повели місцеві вожді. Перемогу в ній здобула династія Муттараяр. Однак у 850 році н. е.. вождь чолів Віджаялая відвоював втрачені раніше володіння і знову створив імперію чолів, столиця якої знаходилася тепер у місті Тханджай (Тханджавур), «місті-притулку». Віджаялая повернув землі, що належали Чолам, і додав до них нові.

Багато сприяв відродженню великої імперії його син і спадкоємець Адітья I, який захопив Тондаімандалам, володіння Паллавів. Син Адітьї Парантака I (907-955) ще більш звеличив чолів, здобувши перемогу над панда. Правда, в 949 році в битві при Такколаме Чоли були розбиті плем’ям Раштракутів, і їхня влада помітно ослабла. Спадкоємці Парантакі ледь стримували натиск ворогів. Так тривало до тих пір, поки на престол не зійшов праправнук Парантаки I Раджараджа I. Коронований він був в 985 році.

Своє славне правління Раджараджа почав з того, що повернув тамілам їх споконвічні землі. Потім він розширив кордони імперії і на північ, і на південь і став першим правителем другої імперії чолів, чия влада простягалася за межі тамілоязичних областей на півночі, а також першим з чолів, кому вдалося підкорити Шрі-Ланку.

Його син Раджендра I (1014-1044) прославив себе ще більш гучними перемогами і будівництвом нових храмів. Він завершив завоювання Ілама, а його військові кораблі захопили Андаманські, Нікобарські і Лаккадівські острова і досягли Шрі-Віджаї (Суматри). І на суші армії Раджендра не знали перепон на своєму шляху і дійшли до берегів Гангу. В ознаменування своїх перемог заклав нову столицю – Ганганкондачолапурам («Місто Чоли, повелителя Гангу») і Великий храм, який, правда, за розмірами поступався тому, що побудував його батько, і не принижував тому його слави.

Військова слава чолів нині забута, як і чудова система управління, яку ввів Раджараджа, адже він зумів прищепити своїм підданим почуття єдності і почуття обов’язку. Але не можна забути того, що досягнуто Чолами в архітектурі, особливо в будівництві храмів, а храм був єдиним місцем, де цар зустрічався з підданими.

Брихадишвара

Існує декілька пояснень того, чому храм Раджараджі в Тханджавур, відомий також як храм Бріхадешварар, має такі гігантські розміри. За однією версією, цар хотів у величі храму відобразити значення релігії для людини. За іншою версією, цар вирішив, що найкращий спосіб використовувати скарби, захоплені ним в царствах Ілама, Чера, Пандья і Паллава, – вкласти їх у будівництво такого храму, який став би символом подяки богам, пам’ятником перемоги і джерелом роботи для його підданих.

Але існує і більш романтичний переказ. Розповідають, що імператор страждав від чорної прокази, і його духовний наставник відкрив йому таємницю прокляття: Раджараджа гнівив богів своєю жорстокістю під час полювання. Щоб вилікуватися від цієї хвороби, цар повинен був спорудити величний храм богу Шиві і вирізати в його святилищі лінгам (фаллічне зображення Шиви) з каменю, взятого в руслі далекої річки.

Брихадешвара

Цар так і вчинив. Кажуть далі, що, коли лінгам було піднято з дна річки, він почав рости, і ріс до тих пір, поки не прийняв величезних розмірів. Перед людьми виник стовп заввишки 4,5 м.

Вважається, що храм, де мав стояти лінгам, розташований там, де жив і вдавався спогляданню великий відлюдник Наймісрамая. Великий правитель побудував величний храм, або скоріше храмовий комплекс, не забувши жодної важливої деталі. На спорудження цього ретельно спланованого храму пішло дванадцять років. Раджараджа увінчав його мідним шпилем, який важить 9,25 кілограма і покритий золотими пластинами загальною вагою 800 грамів. На стінах храму він повелів висікти імена ста семи осіб, які пожертвували кошти на «святий кам’яний храм Шрі Раджараджешварар, який ми наказали вознести в Тханджавур». Такий напис – велика рідкість в індуських історичних анналах.

Після освячення храму правитель зробив обмивання в храмовому ставку і вилікувався від своєї недуги. Відповідає ця легенда істині чи ні, але храм у всій його пишності, безсумнівно, є одним із шедеврів дравідійської архітектури.

Однак було б невірно говорити лише про його пишність, бо він ще й унікальний за будовою. Зазвичай в дравідійських храмах надбрамні вежі гопурам перевершують по висоті Віманн – вежу над святилищем. Але при спорудженні цього храму цар розпорядився, щоб вежа над лінгамом була вище гопурам. Так, в тамільській храмовій архітектурі з’явився новий напрям.

Брихадешвара

Прикладом батька пішов Раджендра I, споруджуючи храм в Ганганкондачолапураме, а також його спадкоємці при будівництві храмів Дарасурам і Трібхувану. Після того як ці храми були побудовані, Чоли повернулися до традиційного стилю, при якому Віманн споруджується «приземленим», а гопурам високим. Нові храми були не порівнянні з тими чотирма, що були побудовані за задумом Раджараджі, і за рівнем художньої досконалості вони поступалися тим, про які Фергюссон написав: «Майстри епохи чолів планували гігантські споруди, але при цьому шліфували їх, як дорогоцінні камені».

Побудований на кошти від загарбницьких воєн, храм Раджараджеварар – гідний пам’ятник військової слави, пише Р. К. Дас, «величний монумент благочестя і релігійного запалу». У великому храмі все повинно бути великим, а не тільки віра і марнославство. Величезною є за своїми розмірами Віманн – 65 метрів від основи до вершини. Його тринадцять ярусів прикрашені безліччю гіпсових скульптур, чотири з яких, на фасаді, дивно символічні й як би пророкують чотири періоди історії країни чолів – епохи чолів, наяка, маратхів і англійців. Скульптурне зображення священного бика Нанді, яке поміщено в храмі, – друге за величиною в Індії. Його висота – близько 4 метрів, довжина – 6 метрів, ширина – 2,5 метра. Вага цього величезного моноліту – 25 тонн. У храмі знаходиться більше 250 лінгамів, не рахуючи махалінгаму, розташованого у святилищі.

Брихадишвара

Про кожну з храмових будівель складено безліч легенд. Відвідувач входить в цю обитель легенд і вражаючої краси зі сходу, через двоє воріт, які оздобленням не поступаються один одному. Вежі над ними хоч і великі, але не можуть зрівнятися з вежею над святилищем. Другі ворота відкриваються на головний двір, довжина якого близько 170 метрів, а ширина – вдвічі менше. Тут розташована основна частина храму. Її довжина приблизно 55 метрів. Через коридор пракарам, Нанді-Мандапам (зал Нанді) і ще через три розташованих один за іншим зали відвідувач проходить в святилище Бріхадешварара, розташоване в західному його кінці. Над святилищем на кам’яній платформі площею 9 кв. метрів піднімається пірамідальна вежа Віманн, різьблений восьмигранний купол якої увінчаний блискучим шпилем.

Брихадишвара

У святилище храму знаходиться Махалінгам – найбільше з подібних зображень в Індії. Його широка основа і верхня циліндрична частина з’єднані між собою особливим складом. Коли храм був побудований і священний символ встановлений всередині, майстрам ніяк не вдавалося з’єднати дві його частини, хоча для цього і використовувався спеціальний освячений клей. Стурбований цар не знаходив собі місця, поки не почув передбачення, що лінгам вдасться закріпити тільки в присутності божества на ім’я Карур Девар. Коли воно стало в храмі і вчинило обряд поклоніння, дві частини лінгама з’єдналися за допомогою розчину зі священної пасти і слини божества.

Брихадишвара

Святилище оточене галереєю, яка є справжнім музеєм кращих зразків мистецтва епохи чолів. Стіни її прикрашені безліччю різьблених скульптур. Серед представлених тут шедеврів виділяються рельєфні панелі, що зображують виконавців танцю бхаратнатьям. Живопис чудовий. Фрески оповідають про смертних і безсмертних, про царів і пустельників. На одній з них зображений великий цар чолів з Карур деваріо. Часто зустрічається чудова бронзова скульптура, якою прославилися Чоли. І в будь-якому куточку храму немов звучать ще солодкі мелодії пишних концертів, які влаштовувалися тут, чується передзвін браслетів 400 девадасі (храмових танцівниць), які прислужували в ньому, і пристрасна мова героїв драматичних постановок, відомих під назвою «Раджешвар натакой».

Ні в одному храмі Південної Індії ви не зустрінете настільки багатої колекції творів мистецтва. Жоден храм не був задуманий з таким розмахом і побудований з таким старанням і любов’ю. Персі Браун зазначав у зв’язку з цим, що «вежа Віманн в Танджор, безсумнівно є найкращим зразком мистецтва дравідійських майстрів, може служити мірилом для всієї індійської архітектури». Завдяки «витонченій рівновазі» всіх її деталей створюється враження, що вежа висить у повітрі. Вона побудована настільки майстерно, що тінь її вінця ніколи не падає на землю. Її пишність і багате оздоблення свідчать про прагнення її творців не тільки до добротності.

Великий храм знаходиться всередині фортеці, оточеної ровом і могутніми стінами, які нагадують зовнішні стіни самого храму. Над його спорудженням трудилися сотні мулярів і архітекторів. Не менш, ніж прекрасний підсумок їхньої роботи, вражає уяву той факт, що граніт для будівництва доводилося доставляти за багато миль.

Далі буде.

Автор: М. Парватхі.

P. S. Взагалі дуже класно самому оглянути ці дивовижні індійські храми та відчути їх неповторний дух. Не дарма ж ці храми щонеділі відвідують тисячі туристів з усього світу. Часто туристи привозять з собою і різноманітні сувеніри як от бусинки Шамбали. Хоча за останніми зовсім не обов’язково їхати до Індії чи в Тибет, їх можна придбати й на сайті http://etnokot.com.ua/category/businy-shambala.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers