Вівці в релігії і міфології

Posted by on March 10, 2014
Журнал Пробудження

вівця

Вівця – одна з найдавніших тварин, одомашнених людиною. Встановити точно прямого предка вівці важко, тому, ймовірно, мають рацію і ті, хто вважають її родоначальником дикого муфлона, і ті, хто бачать у ній результат тривалого схрещування багатьох диких видів споріднених тварин. Вівчарство поширене майже у всіх країнах світу. Ця тварина завжди було найчисленнішою в одомашненному стаді людини. Не дивно тому, що вівці, як і інші домашні тварини, обожнювалися людьми. Однак коріння цього шанування лежить ще в глибшому часі і пов’язане з однією з найдавніших форм релігійного світорозуміння – з первісним тотемізмом, вірою в те, ніби існують надприродні зв’язки між людиною і тими чи іншими тваринами, рослинами.

Історичні джерела – письмові і речові – зберегли нам свідоцтва шанування вівці майже всіма стародавніми народами. Так, в Стародавньому Єгипті вівця значилася серед інших священних тварин – богу Амону у Фівах присвячували барана. У кожному з храмів Амона містилася тварина, яка, за поняттями древніх єгиптян, було носієм його душі. У Древній Греції покровитель скотарства Гермес – син Зевса і плеяди Майї – зображувався звичайно з ягням на плечах. Тут можна згадати ще й грецького Пана, і слов’янського Велеса (Волоса), і давньоримського Фавна…

На честь Фавна в Стародавньому Римі влаштовувалися свята – луперкалії (Лупер – одне з прізвиськ Фавна). На таких святах приносили в жертву худобу, потім зі шкір козлів і кіз вирізали ремені, і жерці, оббігаючи навколо Палатинського пагорба, наносили цими ременями удари зустрічним. Жінки навмисне підставляли себе під такі удари, вірячи, що цим можна позбутися від безпліддя.

У релігійному пантеоні осетин поряд з Уаціллою – покровителем землеробства і скотарства, Авсатом – покровителем мисливців існувало спеціальне божество – покровитель овець Фальвар. У черкесів він називався Еміш.

Чимала роль належала в стародавньому світі вівці в різного роду жертвоприношеннях. Так, для храму бога Ану у Вавилоні щодня вимагалося 50 баранів, два бика, теля, чотири кабана, вісім ягнят, багато птиці та велика кількість хліба. Досить докладно описується ритуал жертвопринесення в Біблії – «… якщо його жертва … з дрібної худоби, з овець або з кіз, нехай принесе його, самця безвадного … і заріже його перед Господом на північній стороні жертовника, і сини Ааронові, священики, покроплять кров’ю його на жертовник з усіх боків; і розітнуть на куски його, голову його і тушу його, і розкладе їх священик на дровах, що на огні, на жертовнику, а нутрощі і ноги вимиє водою, і священик принесе все і спалить на жертовнику, це цілопалення, жертва, пахощі любі Господу» ( книга Левіт, гл1, ст. 10-13).

А ось що потрібно було жертвувати: «Двох ягнят однорічних … кожен день постійно … одного ягня принесеш вранці, а друге ягня принесеш надвечір…»(книга Вихід, гл. 29, ст. 38.)

Підраховано, що всього на рік древнім юдеям належало приносити в жертву 1093 ягняти, 113 биків, 37 баранів, 32 козла, 5500 кілограмів борошна, 2100 літрів вина і стільки ж олії.

Доречно тут згадати про староєврейське свято Великодня. Воно відзначалося ранньою весною, коли плодиться худоба. Щоб умилостивити духів – губителів худоби, влаштовувалося святкування, на якому різали ягнят, кров’ю їх кропили шатри, а м’ясо поїдали. До речі, ягнят спалювали, вірячи, що через вогонь «Бог-предок» – ягня – відроджується до життя. Пізніше і християни стали їсти під виглядом хліба і вина, які зазнали в церкві магічного перетворення, тіло і кров свого Бога. Священик, готуючи
причастя, каже: «жере агнець Божий» (приноситься в жертву бог-ягня).

Християнська свята трійця зображувалася у вигляді Бога-отця – благовидного старця, на плечі якого сидить голуб – Бог-дух, а на колінах – ягня, принесене в жертву заради спасіння людства. Агнець символізував Бога-сина Ісуса Христа.

Ісус Христос і вівця

У країнах, де поширений іслам, широко відзначається свято жертвопринесення Курбан-байрам, пов’язане з переказом про пророка Ібрагіма, який нібито хотів принести в жертву Богу свого сина Ісмаїла. Але милосердний Аллах врятував життя синові пророка – послав ангела з баранчиком – він і був принесений в жертву. На згадку про цю подію кожен правовірний мусульманин зобов’язаний принести жертву (курбан) – зарізати вівцю, корову чи верблюда.

У багатьох народів існували магічні заклинання, пов’язані з вівцею. У Стародавньому Вавилоні, наприклад, очні хвороби лікували наступним заклинанням: «З чорної вовни, з білої вовни з цього боку ти спрядеш; 7 і 7 вузлів ти зав’яжеш; змову ти прочитаєш; вузол з чорної шерсті ти прив’яжеш на хворе око; вузол з білої вовни ти прив’яжеш на здорове око».

Вівця зайняла почесне місце не лише на землі, а й на небі. Серед великої кількості сузір’їв є і сузір’я Овен. Це – одне з так званих «зодіакальних» сузір’їв, з якими астрологія пов’язує земні долі людей.

Згадується вівця і в різних календарях. У багатьох країнах Азії поряд із звичайним літочисленням існує традиційний місячний календар. А в Китаї багато друкованих видань виходять з подвійною датою: за григоріанським календарем і за 60-літнім циклічним календарем, де восьмий період, що має знак «вей», називається ще й періодом вівці. Східні астрологи, укладачі гороскопів, стверджують, що люди, народжені в рік вівці, відрізняються тонким смаком і допитливим розумом.

Автор: Г. Кунц.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers