На мусульманському кладовищі в Казані є шанована могила семи дів. Сюди приходять помолитися в основному старенькі бабці, але, буває, побачиш і молодих жінок, яких приводить віра в те, що сім дів допоможуть їм у їхніх численних жіночих турботах, в сімейному житті, позбавлять дітей від хвороб… Якщо запитати у тих, хто приходить до могили, що ж це за діви такі, можна почути кілька легенд. Одна з них, наприклад, розповідає, що цих дів змушували прийняти християнство, але вони не бажали відступитися від своєї віри і покінчили з собою – за це Аллах їх зробив святими.

За іншою версією, ці діви за життя були обернені в прекрасних білих лебедів, незадовго до смерті їх звільнили від злих чар, і люди впізнали в них сім благочестивих сестер. Незрозуміло, правда, чому в цьому випадку вони вважаються святими. Але, як би там не було, немає ніяких документальних свідчень про могилу, яку називають могилою семи дів. Святі діви вигадані. Це один із проявів культу святих жінок в ісламі, який існує з давніх пір і несе в собі явні сліди колишніх вірувань тих народів, які стали мусульманами. Йому присвячена велика апокрифічна література.

На перший погляд, саме існування святих жінок неможливо в цій релігії, що ставить жінку вельми низько – і в сім’ї, і в суспільстві, яка узаконила її нерівноправне, принижене становище. Початковий іслам, що виник в період становлення класових відносин у арабів-кочівників, регламентував становище жінки, закріпивши патріархат. Жінку могли купити, іслам це дозволяв. А куплена річ повинна бути без вади і служити своєму господареві. Жінка ж не могла сама вибрати собі чоловіка. Не їй належало і право розлучення – і тут ініціатива перебувала цілком у руках чоловіка. Дітей у кинутої дружини попросту відбирали.

Відомо, що в законоположеннях ісламу дозволено багатоженство. Мусульманські легенди звеличують гуманність і мудрість цього звичаю. Розповідають, наприклад, що сам пророк брав собі багато дружин виключно із співчуття до жінок, які залишилися без чоловіків, загиблих за віру. Втім, закон цей мав відношення лише до багатих і шляхетних, бідняки ж нерідко взагалі залишалися самотніми. Ущемлена була жінка і в спадкових правах. З її особистістю, гідністю вважалися мало.

Звичай, що приписує жінці бути закутаною з ніг до голови в присутності сторонніх, повне самітництво, беззаперечна покора чоловікові – все це виховувало в ній психологію рабині.

І ось при такому ставленні ісламу до жінки – як до істоти другосортної – в цій релігії виникає і розвивається культ святих жінок. Він по суті своїй суперечить ортодоксальному ісламу. Французький ісламознавець Перон писав: «На шлях святості в ісламі рідко вступають жінки. Цей шлях занадто важкий для них, так, принаймні, думають чоловіки. Останні всюди попереду. Весь блиск, всі заслуги, вся шана існує тільки для чоловіків. Вони використовували все для своєї вигоди і переваги. Вони все собі присвоїли, все монополізували, навіть святість, навіть рай». Відзначимо, до речі, що початковий іслам виступав взагалі проти культу святих. У Корані звеличуються чоловіки і жінки, які відмовляються від земних благ і готові пожертвувати життям заради зміцнення віри, їм належать перші місця в раю. Але в земному житті вони не можуть претендувати на яке-небудь особливе положення. Як і всі інші люди, вони крім волі Аллаха не можуть ні в чому приносити ні користь, ні шкоди.

Величезна прірва відділяє це подання початкового ісламу від тієї ролі, яку отримують незабаром після поширення нової релігії шанування святих і звернення віруючих до них за допомогою у своїх земних справах. Тут виявився вплив домусульманских культів тих народів, які піддалися ісламізації. Не випадково культ святих містить в собі релігійну інтерпретацію багатьох творів індійської і перської літератури. І серед мусульманських святих було чимало місцевих божеств, яким мусульмани поклонялися раніше. «Свої» святі робили більш зрозумілими встановлення Корану і шаріату, вони виступали посередниками між Аллахом і віруючими. У деяких місцевостях тільки імами та мулли були знайомі з тонкощами релігії, а основна маса віруючих поклонялася єдиному богу – Аллаху, часом не знаючи навіть самої найпростішої молитви ісламу. Не випадково в мусульманському богослов’ї скоро виникла теза про те, що зміст Корану має таємний сенс, доступний тільки обраним.

Яким же чином в сонм мусульманських святих потрапили жінки? На перших порах нова релігія не встановлювала обмежень для жінок. В арабській класичній літературі присутній образ героїчної жінки, яка бере участь нарівні з чоловіками в набігах на інші племена, є і образи учасниць політичного життя в молодій мусульманській громаді. Одна з дружин пророка Мухаммеда Айша грала чималу роль у чварах різних політичних угруповань. У той час ще не настільки строго була вимога самітництва, що не стало поки обов’язковим і носіння покривала.

Збереглися розповіді про активну участь мусульманок в зіткненнях шиїтів і сунітів, які боролися за владу в Арабському халіфаті. Умм-Вахбі – дружина одного з прихильників Алі – висмикнула з землі кілок, до якого прикріплявся намет, і дала його чоловікові зі словами: «Заклинаю тебе моїм батьком і матір’ю, іди і борись за права потомства Мухаммеда і Алі».

Інша жінка – Асма, дочка Абу-Бекра, першого халіфа після смерті Мухаммеда, – не хотіла примиритися з тим, що її син, вирушаючи на війну, одягав панцир, бо подібна обережність здавалася їй негідною чоловіка, який йде в бій за справедливу справу.

Кулейба Бінт Сайд з племені Аслам під час битви при Хейбарі організувала польовий лазарет в мечеті, самовіддано доглядала за пораненими. Мусульманський переказ зберіг до наших днів образи арабських жінок, які ділили зі своїми чоловіками всі тяготи кочового життя, брали участь у бойових походах. Однак не ці риси жінок дозволили їм зробитися об’єктами поклоніння в ісламі. Не героїзм, не енергія, не вміння розбиратися в обстановці, не розум і кмітливість і навіть не доброта і співчуття.

Вже в первісному ісламі, в шануванні Марії (Маріам) – матері Ісуса Христа (Іси), Аміни – матері Мухаммеда, його дочки Фатіми була закладена основа для подальшого розвитку культу святих жінок. Тому легенди про святих жінок в ісламі звеличують їх благочестя, скромність, покірність, терпіння, старанність у молитвах і т. п. У деяких мусульманських країнах у період середньовіччя виникають жіночі монастирі, в яких знаходили притулок і жінки, вигнані з дому чоловіками. Вони залишалися там (для збереження своєї доброї репутації), поки не вступали в новий шлюб.

З розвитком і зміцненням феодалізму в країнах Сходу спочатку розрізнені уявлення про святих жінок все більш набувають рис добре розробленого вчення. Одним з головних атрибутів святої стає, поряд з перерахованими якостями, знання релігійних наук і догматів. Мухаммеду приписуються слова: кожен мусульманин і мусульманка повинні прагнути до знань (знання маються на увазі, звичайно, релігійні). Дотримання цієї заповіді пророка і здатність творити чудеса – ось необхідні якості святої.

У Каїрі довгий час була відома могила святої Сітти Нафіси. Вона була правнучкою халіфа Хасана і невісткою імама Джафара ас-Садика і, як свідчить легенда, прославилася своїм благочестям і ревним виконанням релігійних обрядів; паломництво в Мекку здійснювала 30 разів. Вона багато постилась, «оживляла ночі» – проводила їх у безперестанній молитві. Їла один раз на три дні. Коран і тлумачення до нього вона знала напам’ять і була настільки знаюча в релігійних науках, що її сучасник – засновник шафіїтського мазхаба в шаріаті імам аш-Шафії глибоко шанував її велику вченість. Вона сама собі вирила могилу і, сидячи біля неї, сто дев’яносто раз прочитала Коран. Лише тільки вона вимовила слово «милосердя», її душа піднеслася до «Пана милосердя».

Незліченні створені нею дива. Одне з них вона скоїла, коли переселялася з Аравії в Єгипет. У сім’ї сусіда зіммія (раба християнського або іудейського віросповідання ) була дівчина, розбита паралічем. Свята не могла байдуже поставитися до долі нещасної хворої. Вона зробила ритуальне обмивання і звернулася до Аллаха з гарячою молитвою про зцілення дівчини. Не встигла вона закінчити молитву, як хвора встала на ноги. Сітта Нафіса віддала свою чадру в жертву Нілу, коли країні загрожувала страшна посуха, і Ніл розлився, принісши людям достаток.

Чим далі йшла мусульманська громада від первинного ісламу, тим пишніше ставали легенди про святих, їх образи обростали все новими казковими рисами. У Мецці відкривають все нові поховання святих. Між чорним каменем у стіні Кааби і колодязем Земзем їх нарахували 99. Тут шанують і камінь, на якому пророк відпочивав. Предметом поклоніння став камінь в будинку Абу-Бакра: він нібито вітав Мухаммеда в відсутність господаря. У великій пошані водойми, вода яких стала прісною і придатною для пиття завдяки плювку пророка, і т. д. і т. п.

Мусульмани починають відвідувати могили святих як священні місця, а там, де не було мусульманських поховань, за них видаються старі язичницькі святилища. Іноді святою могилою ставало поховання багатого купця або феодала, який раптово помер у дорозі. А якщо це сталося у струмка або у гори, то і ключ, і гора оголошувалися священними.

Могили святих вважалися недоторканним притулком для всіх, хто попросив у святого заступництва, будь то благочестива людина або злочинець. У більш пізній час відвідання могили певного святого стало прирівнюватися до скоєння паломництва в Мекку і Медину. Збільшується і число святих жіночих могил.

У народів Північної Африки збереглася легенда про бідну і бездітну жінку Туаджу, яка гаряче мріяла відвідати перед смертю Мекку. Бідність залишила нездійсненим це саме пристрасне бажання її серця. Вона не мала грошей навіть на те, щоб купити чотки. Тоді Туаджа стала збирати фінікові кісточки, просвердлювати їх, нанизувати на нитку і таким чином у неї вийшли чотки. З ними вона молилася, просила в Аллаха прощення за свою бідність і благала зарахувати їй дні, проведені біля могили святого Сіді Абд аль-Кадра, як дні паломництва. Коли ця жінка померла, чотки – її єдину власність поклали в могилу. Пророк, почувши про незвичайну благочестивіть бідної жінки, відвідав її могилу, і сльози, які у нього пролилися при цьому, запліднили сухі фінікові кісточки її чоток, з них виросли дерева, які дають найсолодші плоди.

У житіях святих жінок з’являється все більше оповідань, в яких як повчання рядовим віруючим вихваляються їх схиляння перед авторитетом та майном багатих і знатних панів. Чим, наприклад, прославилася свята Разійя? Одного разу ця стара бідна вдова при світлі місяця пряла пряжу. У той момент, коли місяць зник за величезною хмарою, повз її будинок пройшов халіф з ліхтарем у руці, і Разійя встигла спрясти ще дві нитки. Але потім Разійєю оволоділи сумніви: чи правильно вона зробила, скориставшись світлом чужого ліхтаря? Адже він їй не належав, значить, і ці дві нитки, які спрядені її руками, її працею, теж не належать їй? Зі своїми сумнівами Разійя звернулася до засновника одного з чотирьох шаріатських мазхабів Ахмеда ібн Ханбаля. Богослов оголосив, що ці дві нитки є гріховними, бо в них укладена приватна власність у вигляді світла ліхтаря халіфа, незаконно використаного вдовою.

Історії відомі випадки, коли жінки, які переважали своїм розумом і талантом правителів-чоловіків, займали престол і правили успішно і мудро. Серед мусульманок було чимало і вчених жінок, поетес, музиканток, але не їх славлять у своїх промовах мусульманські проповідники. Найчастіше ці жінки приходили в зіткнення з ісламом, що нерідко закінчувалося для них трагічно, як це сталося, наприклад в XII столітті в Гянджі, де за наказом місцевих мусульманських владик була страчена поетеса Мехсеті-Ханум, яка насмілилася оспівати кохання.

Що стосується істинно народних переказів всіх мусульманських народів, то в кожному з них видно, як високо цінувалися прекрасні якості жінок у всі часи. Вони прославляють жінку-матір за світлий розум, вправність, здібності, працьовитість. Бувало, що мусульманка воліла смерть гаремному життю, і це було не тільки виразом відчаю і безвиході, а й протестом. Чимало жінок Сходу разом з прогресивними сучасниками боролися за свої права, за свою людську гідність. Зрештою ця боротьба триває і в наш час…

Автор: Л. Шайдуліна.

P. S. Духи вещают: А еще женщины мусульманки (впрочем, как и вообще все женщины вне зависимости от религиозной принадлежности) порой очень чувствительны к романтике. Романтический ужин на крыше, приятная музыка, цветы, все это будет приятно любой женщине, где бы то ни было.