Єрусалим. Сюди приходив Бог. Початок.

Posted by on December 5, 2016

Єрусалим

Якщо забуду тебе, Єрусалиме, забудь мене правиця моя. Прилипни язик до гортані моєї, якщо не буду пам’ятати тебе.
(Псалт. 136-5)

Жовтий пісок. Лискучий оксамит ослячих боків. Розпечене повітря тече по горбах. Час тут нічого не змінив. І хоча досвідчене око городянина вже вишукує в стародавньому пейзажі то високовольтну лінію, то далекий грайливий пластик рекламних плакатів, внутрішній зір вперто заперечує ці деталі. Уява схожа міражу — картини виникають нізвідки. Ми мчимо по шосе на потужному лендровері, люб’язно наданому нам компанією «Цар Соломон». Ми могли б попросити і вертоліт, але здалося незручним дивитися на святу землю звисока. Порівнялися з автобусом, який віз туристів на коротку екскурсію до Єрусалиму. Ах, як погано, як недоречно це звучить — «автобус». Автобусам не місце тут! На лагідному ослі, на безтурботному верблюді, на нервовому арабському скакуні треба в’їжджати в Місто Світу — не на машині!

Особливо гарні були б дромадери. Як славно вони рухалися один за одним, заколисуючи сідоків до сонної одурі. Ті, засинаючи, втрачали б свої валізи, сумки, пакунки — на потребу всім блукаючим у пустелі — ось тобі сік лимонний натуральний, парасолька, нові кеди, а в правій кишеньці під блискавкою — порошки від шлунка. Але паломники, незважаючи на втрати, відважно не поспішають вперед, оскільки і верблюди ніколи не поспішають, а що до бігових бойових верблюдів, то я особисто в цей міф не вірю. Щось змінюється, і я починаю відчувати велич моменту — на горизонті з’явився Єрусалим. В Єрусалимі жив Бог. В Єрусалимі Він помер. В Єрусалимі Він воскрес, і до Єрусалиму Він повернеться. Така біографія міста.

Єрусалим

У книжці польської письменниці Наталії Роллечек «Дерев’яні чотки» є епізод, що оповідає про те, як дівчаток, монастирських вихованок, змусили писати твір на тему «Якою б я побудувала будиночок для Бога». (Польська молодіжна католицька організація «Євхаристійна Круцьята» взагалі любила спантеличувати дітей писанням подібних трактатів.) Перша премія дісталася дівчинці Цілині, яка «створила» будинок з сяючих хмар, перевитих трояндами, з хорами коліноприклонних ангелів навколо. А дівчинку Рузю черниці вилаяли і поставили в кут, тому що господарська Рузя поставилася до питання серйозно і списала десять сторінок пасажами наступного роду: «Дворик Господа не треба мостити каменем, тому що від каменя у домашньої птиці шкодяться ноги, нехай він краще буде покритий піском з тирсою. Дах повинен бути ретельно просмолений — інакше доведеться ставити тазики. Постіль треба щотижня вивішувати на просушку — щоб не заводилося клопів і вогкості. Вікна не повинні бути дуже маленькими, але і не надто великими, а то вугілля не напасешся. Дерев’яні підлоги потрібно протирати насухо…». А адже Рузя теж була права…

«І зробив він у домі вікна гратчасті, глухі з укосами… І покрив він стіни храму зсередини з кедрових дощок, від підлоги храму аж до стелі всередині обклав деревом, і підлогу храму покрив кипарисовими дошками… І горнята, і лопатки, і кропильниці. Всі речі, які поробив Хірам цареві Соломонові для господнього храму були з полірованої міді… І побудував внутрішній двір з тесаного каменю… (тут, звичайно, недолік, привіт курячим лапам)… і біля входу в храм зробив одвірки чотирикутні з олійного особистого дерева…»

Дім Бога свого починав будувати цар Давид. Народу, що перейшов від поневірянь по Єгипетській пустелі до осілого способу життя у власній тільки що завойованій державі, більш негоже було тримати Бога в похідному наметі — скинії. Польова ставка головнокомандувача повинна була перейти в постійну резиденцію, раз прийшла пора взятися за управління державою. Але закінчення робіт випало на долю Соломона. Місцем будівництва була обрана Сіонська гора — саме тут колись на жертовнику лежав слухняний син Ісаак, очікуючи благочестивої смерті від свого батька Авраама. Жорстокі випробування посилають ревниві і люблячі. А Бог Ізраїлю саме такий. Розмах будівництва був колосальним:

будівництво храму

«…у Соломона було сімдесят тисяч носіїв тяжкості та вісімдесят тисяч каменотесів в горах, крім трьох тисяч начальників, поставлених Соломоном над роботою для нагляду за народом, який працював».(3-я Царств)

Три тисячі начальників — таке будівельно-монтажне управління може впоратися і з будиночком для Бога. Технічне керівництво будівництвом здійснював Хірам-мідник, який виконував для храму ливарні та ковальські роботи. З Хірамами в історії створення храму відбувається деяка плутанина, оскільки ще один Хірам — на цей раз вже Фінікійський цар — взявся забезпечувати постачання будматеріалів. Керівництво поставками доручили Хіраму тому, який у свій час був нерозлучним приятелем батька Соломона Давида і неодноразово качав на могутніх колінах маленького Соломона. Хірам взявся за справу рішуче — величезні ліванські кедри і кипариси застогнали під сокирами дроворубів-сидонян, «бо ти знаєш, що у нас немає людей, які вміли б рубати дерева так, як сидоняни» (3-я Царств), потім, пов’язані у плоти, дерева сплавлялися по морю. В каменоломнях витесувались гігантські блоки на храмові стіни, по всьому царству збирали мідь і золото для лиття та інкрустацій. Храм вражав своєю міццю, пахнув кипарисовими смолами і виблискував золотом.

Коли храм був готовий, відбулася церемонія урочистого відкриття (за легендою, туди зібралися всі ізраїльтяни). Під захоплені крики публіки священики колоною пройшли в святилище, несучи головну святиню євреїв — ковчег завіту Господнього, в якому знаходилися кам’яні скрижалі із заповідями, складеними Мойсеєм під диктовку Бога. Священики дбайливо встановили ковчег під охоронними крилами херувимів. І тоді сталося диво. Величезна темна хмара заповнила весь храм перед обличчям збентеженого народу. І Бог сказав Соломонові, що відтепер Він буде мешкати в цьому храмі і зберігати народ Ізраїлю, поки той збереже вірність Йому. «Якщо ж ви і сини ваші відступите від Мене, і не будете дотримуватися заповідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і підете, і будете служити іншим богам і поклонятися їм, то Я вигублю Ізраїль з лиця землі, яку Я дав йому, і храм, що Я освятив для ймення свого, відкину від лиця Мого, і буде Ізраїль за приповістку та за посміховище серед усіх народів. І про храм цей високий кожен, хто проходить повз нього, жахнеться і свисне, та й скаже: За що Господь зробив так з цією землею і з цим храмом?»

Ми уважно слухаємо розповідь нашого гіда, шановного професора Марка Зелікмана. Ми, звичайно, багато чого знаємо з історії будівництва храму, але одна справа читати про нього в книгах, інша — стояти посеред священного града Єрусалима, прислухаючись до відгомону древніх стін, які своїм мовчанням засвідчують правдивість розповіді. Вимовляючи останню грізну фразу: «За що Господь зробив так з цією землею…», Марк піднімається зі сходинки, на якій він так затишно сидів, обтрушує широкою долонею піщаний пил з колін і веде нас до храму.

Тепер настав і наш час жахатися та свистіти. Храму, осяяного славою Господньою, не було зовсім. Замість нього на Храмовій горі стоїть мечеть «Купол скелі». Мусульмани шанують це місце нарівні з Меккою та Мединою — сюди у свій час прилітав Пророк Магомет на своєму дивному коні ель-Бураці. У ель-Бурака були крила, як у Пегаса, обличчя прекрасної жінки та хвіст павича. На вершині гори Магомет зустрів архангела Джабраїла (Гавриїла), який проводив його в небо на зустріч з Аллахом. В пам’ять про цю дивовижну подорож і була побудована кругла блакитна мечеть з золотим візантійським куполом (архітекторами мусульманського храму були греки-християни).

Мечеть Купол Скелі

А від храму залишився шматочок Західної стіни, збудований колись на кошти самих бідних мешканців Єрусалиму — таку малість Бог залишив євреям. Все інше винищили римляни. (Варвари, що зруйнували колись Рим були добрішими до Капітолію.) Втім, імператора Тита, за часів якого був зруйнований храм, теж можна зрозуміти — численні єврейські повстання, об’єднані істориками в єдину Іудейську війну, знекровлювали римську армію. Рим був змушений посилати на південний фронт все нові свіжі сили. Маленький народ — вічний бранець то єгиптян, вавилонян, персів, то еллінів, то латинян — в який раз відчайдушно боровся за свою незалежність.

Вже у двадцятому столітті нацисти-теоретики (в обґрунтування своєї людожерської ідеології), в числі «підлих особливостей» євреїв, вказували на притаманну «унтерменшам» боязливість. Однак вороги стародавніх євреїв, що филистимляни, що римляни, були дуже добре знайомі з їх здатністю при будь-якій небезпеці хапатися за зброю, що першою потрапила під руку — хай хоч за ослячу щелепу — і розганяти тою щелепою недоброзичливців. Зрештою, це і змусило Рим стягнути в Юдею відбірні легіони та кинути їх на Єрусалим.

облога Єрусалима римлянами

Обложене місто протрималося три з половиною роки. Кінець був неминучий. Були відрізані всі можливості доставки в місто їжі і води. Всякого, хто намагався пробратися через лінію облоги, розпинали на хресті. У хід були пущені тарани та наведені підвісні мости. Римляни хлинули в місто, винищуючи на своєму шляху все живе. Небагатьох вцілілих чекало рабство, в кращому випадку. Але більшість полонених було або згодоване левам на аренах, або скинуто з Тарпейської скелі в Римі — на потіху тріумфаторам. Римляни перетворили Єрусалим в пустелю і назвали це умиротворенням. Храм був спалений, а після, найбільшими зусиллями, розібраний…

По суботах тут заборонено фотографувати. Субота — вихідний день, а фотографування — як ніяк, робота. Сьогодні четвер. Ми підходимо до Стіни Плачу. Тут ми розділяємося — як і в багатьох релігіях у святих місцях чоловіки і жінки повинні перебувати окремо. Ліву частину стіни мені споглядати не дозволено, ліва сторона — для чоловіків. Втішаючись думкою, що нашому фотографу ніколи не побачити масу цікавого на моїй стороні, йду направо. Без Марка я відчуваю себе незатишно, мені здається, що залишена напризволяще, я можу пропустити щось важливе. Шкода. Зате у мене є серйозна справа, мені потрібно надіслати записочку Богу.

Стіна Плача

Стіна служить поштовою скринькою Господа. Кожна тріщинка, кожен крихітний виступ щільно забиті папірцями. Ймовірно, в основному це прохання. Людям властиво просити кохання, надії, щастя. Я не встигла обдумати свої бажання і на ходу накарябала у своїй записці: «Привіт. У мене все добре». Нехай це буде моєю вдячністю. Вже на підході до Стіни я пригадала кілька зовсім невідкладних прохань, але переписувати було якось ніяково. І моя записка зашурхотіла на вітрі, гублячись серед безлічі інших прохань, молитов, подяк. Вранці араби-двірники вимітають з площі білі вихори листів, вже прочитані і прийняті Богом.

Далі буде.

Автор: Тетяна Олійник.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers