Загадки чернігівського дитинця

Posted by on September 28, 2014

спасо-преображенський собор

Багато років художником Чернігівського історичного музею (заснованого ще В. В. Тарновським в 19-му столітті) працював чех Георгій Йосипович Петраш. Довгі роки він провів у таборах лише за те, що його батько мав нещастя особисто знати чехословацького президента Е. Бенеша. А син сидів без суду: кожні півроку приносили «папірчик з підписом Калініна» про продовження попереднього (!) ув’язнення. У похмурих казематах Соловецького монастиря у Г. Петраша почався туберкульоз, який не залишав його до останнього подиху. Там сиділи захисники Покровського собору (Василя Блаженного) в Москві. Сусідом по камері Петраша був відомий український вчений, археолог Микола Макаренко (по всій видимості, там і загиблий). Так почалося знайомство художника із Спасо-Преображенським собором у Чернігові, – не по звітам, а в бесідах з автором найбільш об’ємних археологічних та архітектурних досліджень цього найдавнішого храму Київської Русі (собор був завершений в 1036 або 1034 роках; в орнаменті його фігурних кладок проглядаються паралелі з зодчеством не тільки Візантії та Криму, але Середньої Азії і навіть середньовічної Індії).

Кожен день, два з половиною десятиліття, майже сліпий, старий художник ходив навколо древніх храмів, підносячи до очей годинник, і просив бабусь, що опинилися поблизу детально розповідати, як саме в цей час храм освітлений сонцем. Він щось міряв, клацав фотоапаратом, налаштованим черговим жалісливим перехожим; тримаючи листки блокнота перед очима, гарячково рахував, радісно викрикуючи й поспішаючи поділитися з’ясованим з усіма. Його пам’ятає безліч вдячних слухачів…

Все почалося з інтерпретації орнаментальних кладок Чернігівського Спаса. Подвійні «у» -образні компоненти меандрового пояса північно-західної вежі собору повторюють знак сузір’я Рака. Вступ сонця у цей зодіакальний будинок відповідає літньому сонцестоянню. «Ялинкові» кладки, що йдуть від двох вертикальних рядів плоских цеглин-плінф (між 2-й і 3-й нижніми нішами) передають знак сузір’я Овна, – його зодіакальний початок збігається з весняним рівноденням. Присутній в орнаменті стін і наступний зодіакальний знак – знак Тельця (між двома нижніми – 3-й і 4-й нішами).

спасо-преображенський собор

«Астральна» символіка змусила Г. Й. Петраша придивитися до хронометрії освітленості вежі. В дні літнього сонцестояння, в 10:00 сонячний промінь потрапляв в куточок першої ніші, і протягом півгодини її сплощене дно повністю заливало сонячне світло. Потім висвітлювався куточок наступної ніші, – і так щогодини. Кутова відстань між нішами одного ряду – близько 15°, що відповідає градусному обчисленню Дуги, яку сонце проходить по небосхилу за одну годину. Розміщення «у»-образного меандру над верхніми нішами, дно яких сонячний промінь заливав поступово, давало можливість використовувати його як 5-хвилинну шкалу. Хрестами в меандрі відзначено час Служби Божої і вечірні. Це справжні сонячні годинники середньовічного Чернігова, втілені в кладці собору!

І ще деталь: Спаський собор має невеликий перекіс в плані, – стіни північного та західного фасаду зімкнуті під гострим (трохи менше 90 °), а стіни західного і південного – під тупим кутом (кілька більш 90 °). Західний фасад зміщений так, щоб не закрити тінню першу 10-годинну нішу! У разі строго прямокутного плану це неодмінно б сталося.

Настільки ж вражаючі спостереження Г. Й. Петраша всередині чернігівських храмів. Сувора хронометрична закономірність попадання сонячного променя на вузлові архітектурні деталі інтер’єру, крізь строго певний віконний отвір, – все це відображено в таблицях, складених художником (у тому числі по П’ятницькій церкви і Борисоглібському собору). Складалося враження, що храм в день престольного свята «націлювався» віконними прорізами та півкругами апсид на сонце, що сходить. Потім зодчий, очевидно, шукав ті місця в просторі, крізь які сонячний промінь висвітить вузлові деталі інтер’єру в обідню і вечірню. Ці місця відповідали майбутнім віконним отворам в барабанах куполів і фасадах, і завдання вченого полягала в тому, щоб укласти, «одягнути» їх в цегляну кладку. Таким чином, сонячні промені описували всередині храму коло «посолонь». Цим, можливо, і пояснюється перехід до творення літургії «по сонцю» в старообрядницькій церкві, – помилка, ліквідована в російському православ’ї патріархом Никоном. Методика будівництва на якийсь час зорієнтувала напрям ходу літургії.

спасо-преображенський собор

Все це означало, що храм «вписувався» не в «координати» навколишнього ландшафту, а в космічні координати Сонячної системи. Астрономічна прив’язка храму робила його швидше елементом Космосу, ніж елементом побутового світу, – на відміну від будь-яких скільки завгодно значущих цивільних будинків. Вибір місця для спорудження храму на поверхні планети Земля вимагав того ж підходу. Тут докладалися зусилля суперсенситивів і лозоходців – або вибиралося місце, шановане з давнини. Таке місце було обрано і для Спаського собору.

ХРАМ БОГА-ВЕРШНИКА

При будівництві дзвіниці собору в насипу оборонного валу були знайдені дві срібні голови – навершя язичницьких ідолів. У 1702 році вони були відправлені в Данциг (Гданськ), де пішли на переплавку: з них виготовили цільносрібні царські ворота для іконостасу чернігівського Борисоглібського собору (замовником виступив гетьман України Іван Мазепа).

За часів хрещення Русі Чернігів вчинив опір військам князя Володимира. Події цього кола зведені в історичну послідовність Патріаршим (Никоновським) літописом. Міста Лівобережжя Середнього Дніпра – Чернігів і Переяславль – були хрещені в кінці 980-х років. Лише в 992 році митрополит Леон висвятив Чернігову єпископа Неофіта. У цей час і відбулося хрещення чернігівців (за збереженими згадкам – 30 серпня за старим стилем). Язичницьких кумирів чернігівці встигли заховати. Можливо, їх закопали на древній храмової території, поблизу колишнього капища. Яких же богів зображували ці статуї?

Трикутне планування Чернігівського дитинця з трьома воротами-в’їздами нагадує описаний на початку XI століття Тітмар Мерзебурзький «трикутний і тривратний град Радогощ», розташований десь у басейні річки Доленіци у Прільвіцького озера, в землях ободритів (редарів) і лютичей. У центрі трикутної фортеці стояв храм, присвячений Сварожичу Радогоща, який сидів в центрі храму на білому коні. Германці називали цей храм святилищем Ретри. В подібному храмі-фортеці, в закруті річки Рани, зберігалися ідоли Кореніца, а місцевість біля храму називали «Гарц» («градом»). Подібні храми-міста в Помор’ї, такі, як знаменита Аркона на острові Рюген, мали власну священну гвардію (в Арконі, за описом Саксона Граматика, вона налічувала 300 вершників).

Шанування Радогоща (сина Сварога – бога небесного світла) не було локальним: йому поклонялися бодричи Мекленбурга, де статуя Радогоща носила назву ободрітської. Ще академік Д. І. Багалій в «Історії сіверської землі до половини XIV століть» (Київ, 1882) відзначив зв’язаність северян (сіверян) з цим ім’ям по топонімічним паралелям (Оргощь, радості та ін.) Дуже заманливо ототожнити Сварожича Радогоща з лідером роду «северитів» Радогоща (Ардагаст), який бився на Дунаї близько 584 року, і був потім обожнений, у тому числі своїми нащадками – сіверянами Дніпровського Лівобережжя. Можливо, що й укріплена територія, що стала по введенні християнства Чернігівським дитинцем, являлась храмовим градом, який був, мабуть, присвячений Радогощу. Не виключена приналежність однієї зі знайдених тут голів цьому божеству. Друга могла належати Перуну, якого у Нестора-літописця згадано зі срібною головою, або «лунноликому» Хорсу.

Що можна сказати про архітектуру стародавнього святилища? Спаський собор, побудований на його місці, більш багатьох інших хрестовокупольних будівель має масу базілікальних ознак (не тільки в планометрії, але і в організації внутрішнього простору) і, мабуть, був закладений як базиліка. Над бічними нефами собору розташовувалися хори, на перекриттях з дубових балок – свідчення їх вимушеного монтажу, не передбаченого конструкцією стін храму: інакше був би виконаний коробовий звід над нижнім ярусом бічних нефів. Мені видається, що поява хорів була обумовлена наявністю специфічної архітектурної деталі, використання якої в інтер’єрі могло бути результатом княжого замовлення. Йдеться про чотири біломармурові колони, які змусили зодчого, який починав будівництво собору, спланувати його як базиліку, а не хрестовокупольний храм.

спасо-преображенський собор

Біломармурові колони Спаського собору зазвичай пов’язували з Тьмутараканю і діяльністю Мстислава. Він міг привезти звідти готові колони, оскільки іонічна капітель з масивним імпостом, скріплена свинцевим зачеканенням з біломармуровим стовпом, виглядають дуже ранніми, і аналогії в архітектурі Криму, після VIII -IX століть, навряд чи є. Тим більше що на одній з колон (південно-східній) висічені грецькі літери PL, які означають число 610 (рік від Р.Х.?).

За розпорядженням Катерини Великої, яка бачила колони потрісканими після пожежі (1750), їх обклали цеглою, а на початку XIX століття оформили під мармур. При археологічних дослідженнях в 20-ті роки минулого століття було з’ясовано, що давня підлога собору лежить на 0,9-1,15 метра нижче сучасної, але на 1-1,5 метра вище древньої денної поверхні початку XI століття. Стародавня поверхня на місці мощення підлоги була знівельована підсипанням. З цим підсипанням пов’язана основна маса знахідок вишліфованних фрагментів колон.

Відколи білого мармуру зустрінуті і за межами соборних стін. Значить, мармурові колони обколювали з блоків і шліфували тут, на місці, задовго до зведення стін храму, і не виключено, що для якоїсь іншої споруди. Чотири належалі цьому спорудженню колони могли за розпорядженням князя включити в інтер’єр собору, що, і змусило зодчих спланувати Чернігівський Спас як базиліку, з розсіченими колонадами внутрішнім простором. Завершення ж храму було хрестовокупольним, канонічним для православ’я: центральний купол (що символізує Христа) і чотири бічних (уособлюють євангелістів).

Враховуючи, що територія дитинця була в язичницькі часи храмовим комплексом, можна припустити, що чотири біломармурових колони належали капищу (капищем на Русі називали навіс на чотирьох стовпах над статуями богів; такі навіси-ківорії – надпрестольні сіни – мав на увазі літописець, повідомляючи про два «капища», привезених князем Володимиром з Корсуні до Києва при хрещенні Русі). Закладка же Спаського собору на місці язичницького капища могла відбутися лише під час хрещення городян і установи в місті єпископії в 992 році.

Далі буде.

Автор: Ю. Шевченко.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers