Духовне учнівство

Духовне учнівство

паломництво

З тієї миті, як постало питання про існування невидимого Бога, перед людством відкрилися два шляхи. Бог спілкується з людьми через закон, який він передає за посередництвом свого посланця, однак сам при тому не відкривається. Щоб пізнати Бога, ще не досить коритися його закону, для цього треба зробити значно більше. Ось чому паралельно до узаконеної релігії, утверджується ще й містична релігія, той пошук, змістом і рушієм якого є прагнення пізнати Бога.

Зустріч із Богом стає для людини не лише найвищою насолодою, але й найбільшою небезпекою. Незвіданий Бог постає перед людиною як таємниця її власного буття. Той, хто, прагнучи її відгадати, вирушає на пошуки, є містиком. Зустріч із Богом стає найвищою пригодою в житті людини, до того ж пригодою любові, бо ж невидимий Бог відкривається тільки через любов.

Однак, як твердиться у святих писаннях, зустрітися з Богом віч-на-віч не можливо. З самого початку монотеїстичний Бог попередив: “Ти не можеш бачити обличчя Мого, бо людина не може побачити Мене і жити опісля”. В цьому нас переконують дуже рідкісні випадки таких зустрічей віч-на-віч.

Показовим є приклад суфійського шейха Мансура аль-Халладжа. Після духовного пошуку на самоті та в злиднях він проголосив: “Я — істина” (“Ан-аль-Хак”). То був його смертний вирок. Життя та відстань зникли, він злився з Іншим — до таких наслідків призводить фатальна зустріч.

Ті, хто любить приховане, обирають складніший, але надійніший шлях. Вони прагнуть зустріти Іншого, але не злитися з ним, і обирають кружний шлях. Зустріч лишається вирішальною подією, безповоротним розривом. Та для того, щоб прочанина не спіткала доля аль-Халладжа, йому потрібен посередник.

ПОСЕРЕДНИК

Саме завдяки концепції посередництва можна найкраще зрозуміти один із найважливіших аспектів ролі вчителя, а саме — той, який треба відрізняти водночас як від образу владного та деспотичного вчителя, охоронця істини, так і від звичайного образу вчителя-наставника чи вчителя-просвітника.

Вчителі цього останнього типу вводять учнів у доросле життя, передаючи їм спадщину своїх попередників, знання, яке дає їм змогу своєю чергою продовжувати традицію. Подібно до ланки в єдиному довгому ланцюгу вчитель тоді виступає як гарант безперервності життя. З допомогою вчителя передається те, що з покоління в покоління відновлює соціальний зв’язок. Вчитель такого типу — універсальний, він є в усіх традиційних суспільствах.

Однак вчитель, який виступає посередником між Богом та людиною, — це зовсім інше. Він допомагає влаштувати зустріч, під час якої людина відкриє частку своєї таємниці. В таких випадках вчитель виступає як людина, що тримає ключа від таємниці буття, як третя сторона, на яку переноситься Божа любов. Ця подія — зустріч на обраному учнем шляху — відкриває перед ним новий напрямок, якого він так довго шукав. І агентом такого духовного перевороту є вчитель.

У цьому разі головна роль вчителя не в передачі знання чи традиції (навіть якщо цей аспект залишається часткою його функції), а в тому, щоб змусити учня пережити внутрішню драму, яка уриває течію попереднього буття і стає відправною точкою нового буття. Бо ж такого досвіду, здатності пережити таку подію не можна ні передати, ні навчити. Найбільше, що можна зробити, — це спробувати підготувати таку зустріч. Завдання вчителя — підтримати зусилля учня на цьому ризикованому шляху, оскільки немає гарантії, що інакше така подія трапиться.

Своєрідність цього заходу полягає в запланованому намірі викликати ризиковану з природи своєї подію, яка залежить єдино від палкого бажання. Для учня це обертається пориванням всієї його сутності до стану самозречення, самоочищення, знищення у собі всього, що заважає досягненню готовності.

Завдання вчителя — вивільнити нагоду. Він може дійти думки, що для досягнення учнем стану “самозречення”, “самоочищення”, “самовідсторонення” та “самознищення” конче потрібні фізичні та духовні вправи. Містична термінологія на зразок вжитої покликана змалювати стан, найпридатніший для зустрічі Іншого. Інші вирази, такі, як “вийти з самого себе” чи “ввійти в екстаз”, вживаються для характеристики миті дієвого розриву й переходу до іншого буття. Ось чому містичний досвід часом прирівнюють до другого народження.

Вчитель не тільки здійснює посередництво між небом та землею, а й виступає посередником між двома життями учня — до і після зустрічі. Однак у цьому горизонтальному напрямку він здійснює посередництво через розрив, на відміну від посередництва в безперервності, яким займається вчитель — передавач знань.

Вчитель також стежить за неухильним виконанням правил та обов’язків протягом поступового змужніння учня. Так, наприклад, у духовних вправах, які розробив для своїх послідовників Ігнатій Лойола (1491-1556), засновник ордену єзуїтів, вчитель, заходячи в розмову, мав виголошувати загадкові фрази, покликані не задовольняти цікавість учня, а спонукати його до інших запитань. Часом і якась зовнішня подія може стати самостійною подією духовного життя, викликати непередбачений процес. Тоді вона перебирає на себе роль вчителя.

Одного дня прославлений мусульманський містик Аттар займався, як і завжди, своїм ремеслом аптекаря, коли раптом до його крамниці зайшов дервіш, мусульманський чернець-жебрак. Довго спостерігаючи копітку аптекареву працю, дервіш сказав: “Ти такий заклопотаний світом та справами, що не знати, як ти й помреш”. Аттар не забарився з відповіддю: “А так само, як і ти”. Тоді дервіш ліг на долівку, поклав голову на торбу і віддав Богові душу. Аттар “вийшов із самого себе”, полишив земні справи і став тим, чим він став. Дервішові слова та дії зробили справу вчителя, урвали звичну течію життя і відкрили шлях до нового буття.

Чому ж такий, на перший погляд, банальний факт викликав у майбутнього містика внутрішній переворот? А тому, що він зачепив у ньому приховану місцину, частку його внутрішньої таємниці. Божа тінь пролетіла над ним і штовхнула на незвіданий шлях. У даному разі вчитель виконує лише тимчасову функцію: тільки-но зустріч відбулася, у посередництві немає потреби. Вчитель немовби відступає вбік, лишаючи перед учнем вільний простір, крізь який той має торувати свій власний, незалежний шлях. Вся взаємодія між справжнім вчителем і справжнім учнем полягає в тому, щоб підвести останнього до духовної автономії. У мить події та екстазу вчитель мусить зникати.

Автор: Лейлі Ешглі.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers