Три великі монотеїстичні релігії визнають творцем матеріального і нематеріального, природного та надчуттєвого світу єдиного Бога, всесильного і всезнаючого. Стародавні космогонічні концепції, засновані на міфології, поступилися місцем більш абстрактним уявленням. Цей переворот у свідомості стався спочатку у народів, які сповідують іудаїзм та християнство, а слідом за ними – у мусульман, хоча сліди колишніх вірувань залишилися в деяких народних звичаях, літературі, архітектурі та музиці.

У Корані – слові Аллаха, переказаних його останнім посланцем, пророком Мухаммедом, – немає зв’язкової розповіді про створення Космосу, але є безліч згадувань про це. Аллах, «Господь світів», створив Всесвіт: «Створив Аллах небеса і землю в істині» з всією ретельністю і досконалістю. «Ти не бачиш у творенні Милосердного ніякої невідповідності». Люто нападаючи на «язичників», Він вигукує: «Хіба не бачили ті, що не вірили, що небеса і земля були з’єднані, а Ми їх розділили і зробили з води всяку річ живу. Невже вони не увірують?»

Таким чином, спочатку небо і земля були єдині. Вода – джерело життя. Створення всього сущого відбувалося в кілька етапів: Всесвіт і все, що його населяє, – результат поступової видозміни. Аллах створив сім небесних небозводів і стільки ж небозводів земних. Через них йдуть Його знамення; і кожен повинен знати, що Аллаху підкоряється все і мудрістю Його осягаються всі знання. Деякі вчені вважають, що число «7», що часто зустрічається у Святому тексті, означає невизначену безліч.

НЕБЕСА І ЗІРКИ

Крім згаданих віршів, які говорять безпосередньо про створення Всесвіту, є й інші, що розповідають про його устрій, особливо «ближнього неба». Аллах створив «небеса без опор» і «влаштував» на них безліч небесних тіл: сузір’я, або «світильники». Зайвий раз засвідчуючи про Його мудрості, зірки розташовані на небі таким чином, щоб у цьому була користь для людини: «Він – той, який влаштував для вас зірки, щоб ви знаходили за ними шлях у темряві суші та моря»; «Він виводить ранкову зорю і ніч робить спокоєм, а сонце і місяць – розподіленим»; «Він – той, який зробив сонце сяйвом, а місяць – світлом і розподілив його по стоянках, щоб ви знали число років і числення».

Коран говорить, що Аллах створив світ, щоб підтвердити свою всемогутність. Уривчастість описів і прихована в них таємниця характерні для Корану, бо Аллах приховує свою волю, і лише Він один знає невідоме.

Чи випливає з цього, що іслам забороняє шукати істину? Звичайно, ні: над знаменнями потрібно міркувати, щоб зрозуміти їх справжній сенс. Алі, зять Пророка, писав, що в Корані немає жодного вірша, що не має чотирьох значень: екзотеричного, доступного кожному; езотеричного, зрозумілого лише посвяченим; містичного і розкриваючого божественний промисел. Тому необхідно глибше дослідити факти. Жага пізнання абсолютної істини спричиняє прагнення розгадати загадку створення нашого настільки різноманітного чуттєвого світу Аллахом, який сам залишається чистим і єдиним духом.

Великий внесок в ісламську космогонію вніс Авіценна. Його метафізика розділила всі істоти на необхідні і допустимі. В принципі необхідне за природою своєю унікальне: воно не має причини і неповторно. Необхідне – це Аллах, оскільки він є Першоосновою, Чистим Розумом і Абсолютною Істиною. Це знання, притаманне тільки Аллаху, це Первинна Еманація і Споконвічний Розум. З нього виникло все суще. Після довгого споглядання і роздумів була досягнута Десята (активна) щабель розуму, що дозволила створити все розмаїття підмісячної речовини і незліченна безліч людських душ, іншими словами, наш світ – чуттєвий і не вічний.

Теорія Авіценни викликала суперечки не тільки серед мусульман, але і християн та іудеїв: адже вона пояснила безперервне створення безлічі ієрархічних істот. Так, наприклад, Аверроес заперечував саме поняття ієрархії умів, прагнучи відродити космогонію, близьку Аристотелю. Ідею послідовних еманацій він вважав в принципі абсурдною і стверджував, що космос походить від «вічного начала», прояви якого одночасні і постійні, причому першодвигуном є Аллах.

Для аль-Газалі все це були лише метафори, що доводять необхідність деміурга і реальність акту творення. Відкидаючи філософські спекуляції, він вважав, що шлях до пізнання лежить через екстатичне переживання, бо Аллах – це затьмарене джерело любові. Прагнучи до єднання з Аллахом, можна піднятися з «нижчого світу», в якому обертаються Сонце, Місяць і зірки, у «вищий світ», де мешкають «світлоносні субстанції» – ангели.

Деякі філософські школи заперечували ідею еманації, оскільки вона обмежувала або навіть знищувала свободу божественної творчості. Ашарити взагалі відкидали наявність проміжних причин і універсальної, загальної першопричини. Вважаючи, що матерія неподільна, вони зводили все розмаїття її форм до трансцендентального принципу – Аллаха-творця. Недискретність матерії веде до повторюваності акту створення. Всесвіт в будь-яку хвилину, в будь-якій своїй точці може бути підданий зміні. Тому він не може бути вічним, існування залежить від волі Аллаха.

ЕЗОТЕРИЗМ ТА ФІЛОСОФІЯ

Однак серед послідовників інших течій в ісламі: герметистів, теоретиків шиїтського руху, включаючи ісламістів, – космогонія Авіценни була зустрінута з великим інтересом. Для них взагалі було властиве з’єднання в загальну теорію самих різних філософських і теософських концепцій; вони об’єднували і знання, доступні чуттєвому сприйняттю, і пророцтва. У цьому відношенні типовим є вчення Сухраварді про «осяяння», хоча воно і сходить до стародавніх культів і традицій. Взявши за основу вірші Корану, Сухраварді визначає кожен окремий розум як чисту світлову еманацію, яка є в свою чергу результатом еманації іншого розуму. Десята щабель розуму – це Ангел Одкровення, той, хто говорив з Дівою Марією і пророком Мухаммедом.

Кожний всесвіт поєднуваний з однією з початкових світлових еманацій, а космос є сукупність цих всесвітів, світлових еманацій, ними керованих, та того випромінювання, яке вони разом відображають. Космос складається з чотирьох світів: чистого розуму, світу зіркових форм, підмісячного світу, населеного найпростішими істотами, і світу вищих форм і образів. Цей останній відіграє важливу роль у концепції Сухраварді, що об’єднує раціональні та ірраціональні побудови: він відкриває шлях до чистого гностицизму.

Все вищесказане свідчить про те, що іслам вважає космогонію онтологічно необхідною для осягнення божественної істини. Як теорія створення космосу космогонія охоплює всі сторони світобудови і, в кінцевому рахунку, на вищому щаблі свого розвитку, здатна прийти до пізнання самого Аллаха. Багато мусульманських містиків стверджують, що Аллах створив космос, прагнучи пізнати самого себе. Ібн Арабі говорив, що Аллах побажав побачити власну сутність, щоб осягнути свою власну таємницю. Таким чином, наслідком єдності Аллаха – бо немає Сутності, крім Чистої Сутності, – є космогонія, що відображає це божественне бажання. Але тільки надвисоке пізнання здатне піднятися до цього метакосмічного рівня.

В інтелектуальних колах прихильників класичного ісламу така концепція викликала гарячі дискусії. Проте всі ці філософсько-теологічні пристрасті аж ніяк не заважали розвитку астрономії та космографії.