Апокрифічні «Діяння апостола Варфоломія» протягом багатьох сторіч читали, перекладали і доповнювали чи не в усьому християнському світі – від Гібралтару до східних рубежів Візантії, від Ефіопії до Соловецьких островів. Разом з тим у новозавітному каноні постать цього апостола ледь помітна серед інших учнів Ісуса. Про будь-якого з них ми, принаймні, знаємо, звідки кожен з них родом і чим займався до зустрічі з Христом. Варфоломія ж лише мимохідь, в числі інших апостолів, згадують три євангелісти (Мф. 10, 3; Мк. 3, 18; Лк. 6, 14); єдиний раз і так само мимохідь згадується він в канонічних «Діяннях» (1, 13).

Ставлення до Варфоломія як апостола «другого ряду» довгий час зберігала і церковна традиція. Так що легенди і перекази, часом дуже древні й авторитетні, суттєво доповнюють наші знанні про цього учня Христа. У «Євангелії дитинства Спасителя» (існувала спочатку на сірійській, потім арабською мовами) розповідається, як Варфоломій, вражений в дитинстві хворобою, від якої помер його брат-близнюк, був зцілений, коли з дозволу Діви Марії його поклали на ліжко, де зазвичай спав отрок Ісус. Таке єднання Варфоломія вже в його дитячі роки зі Святим Сімейством, згідно апокрифічної традиції, свідчить про його особливу вибраність.

Легенди відносять проповідницьку діяльність Варфоломія до самих різних регіонів. Так, Євсевій Кесарійский (ІІІ-IV ст.) у своїй «Церковній історії» пише, що посланий до Індії філософ-стоїк Пантен зустрічав там людей, які вже дізналися про Христа від апостола Варфоломія, який залишив індійцям написане «єврейськими буквами» Євангеліє від Матвія ( церк. іст. V, X). Блаженний Ієронім повторив це повідомлення, додавши, що повернувшись в Олександрію Пантен привіз це Євангеліє з собою. Інших письмових згадок про Варфоломія рання християнська традиція не зберегла, і тільки через тисячу років у церковні читання були включені апокрифічні розповіді про нього.

Визначити за цими джерелами місце проповідничого служіння Варфоломія вкрай складно. Згідно коптських легенд, він діє у Верхньому Єгипті і приймає мученицьку смерть в Абіссінії; несторіанський переказ переносить його в Боспорське царство; у вірменських переказах знову з’являється Індія: на зворотному шляху з неї Варфоломій проповідує Євангеліє в Персії, Вавилонії, Ассирії і, нарешті, у Великій Вірменії, де гине розіп’ятий на хресті в місті Абарнополе.

Навіть саме ім’я апостола, мабуть, сприймалося неоднозначно. І якщо для іудо-християн воно звучало як «син Талмі (або Фалмая)», аж ніяк не виділяючи свого власника з середовища інших учнів Ісуса, то звернені в християнство язичники, швидше за все, сприймали це ім’я як «син Птолемея» – фараона останньої династії Єгипту. Саме цим можна пояснити особливе ставлення до Варфоломія єгипетських християн. Наприклад, лише на коптській мові збереглися фрагменти апокрифічного «Одкровення Варфоломія»; тексти такого роду зв’язувалися в християнській традиції лише з самими шанованими пророками і святими – Авраамом, Мойсеєм, Дівою Марією, «улюбленим учнем Господа» Іваном Богословом, апостолами Петром і Павлом. Єгипетські християни включили в це коло і Варфоломія.

Але як же узгодити все це з переказами про проповіді Варфоломія в Індії? Спробуємо розібратися в цьому питанні.

Сучасного читача приголомшує вже перша фраза Апокрифа – про те, що існують цілих три Індії і одна з них розташована десь по сусідству з Ефіопією (зауважимо, недалеко від Єгипту). І як опинилася в Індії семітська богиня Астарта, перетворившись до того ж в чоловіче божество? Від чого індійський цар Полімія носить ім’я, настільки схоже на грецьке? І чому індійці їдуть шукати апостола не так на слонах, а на верблюдах? Можливо, автор Апокрифа не мав про Індію ні найменшого уявлення? Не мав. Середземноморська цивілізація до часу виникнення християнства вже накопичила достатньо глибокі знання про цю країну (у I столітті римський географ Поміоній Мела узагальнив їх у «Описі землі»). Але справа-то в тому, що християнські письменники вживали слово «Індія», слідуючи не античній, а старозавітній традиції, і позначали їм будь-які країни, розташовані на сході і південному сході.

На основі зовнішньої схожості деяких індійців з ефіопами (про що писали і античні автори) книги Старого Завіту нерідко називали і індійців, і мешканців узбережжя Аравійського моря словом «куш» – «ефіопи». У свою чергу, сирійські, халдейські і арабські переклади старозавітних текстів передавали термін «куш» як «Індія» і «індійці».

Ось вони, витоки образу Індії в ранньохристиянській літературі. Найчастіше вперше століття нашої ери Індією іменували три регіони: вузьку прибережну смугу від Ормузської протоки до Червоного моря «Аравію Щасливу»; прибережну територію біля північних берегів Ормузської протоки і Оманської затоки (Карманія); і, нарешті, «справжній» Індостан, що вважався античними географами (Гіппарх, П. Мела) краєм земного світу.

То в яку ж із цих Індій прийшов з проповіддю Євангелія апостол Варфоломій? Один з видавців нашого Апокрифа, німецький філолог минулого століття Р. Ліпсій, був переконаний, що мова йде про Карманію. Однак рівень розвитку карманійців в I столітті абсолютно не відповідав рівню описаному в апокрифах цивілізації. «Немає в них ні одягу, ні плодів, ні худоби, ні постійних жител», – говорить про карманійців Помпоній Мела.

Цивілізація, дивно схожа на країну царя Полімія, існувала в перші століття нашої ери на території Південної Аравії – сучасної держави Ємен. Кілька крихітних царств – Саба, Майн, Катабан, Хадрамаут, Авсан – саме в I столітті об’єдналися під владою царів Саба і торгували з Середземномор’ям прянощами і пахощами. Археологи виявили тут залишки численних палаців і храмів, багато прикрашених рельєфами і круглою скульптурою. Знайдені написи (їх збереглося більше п’яти тисяч) вказують на велику роль у житті цих держав добре організованого інституту жерців і храмових оракулів.

Хоча на культуру цих держав сильний вплив зробили іудаїзм, а пізніше християнство, в них довгий час зберігалося древнє багатобожжя; шанувалися божества головним чином давнього семітського походження (саме такі всі «боги-демони» нашого Апокрифа – Астарота, Бейрет, Баал). А очолював місцевий пантеон верховний бог Астар, якого шанували і в Єгипті – під ім’ям Астарота – як одну з іпостасей бога Хору (чи не звідси «єгипетська» зовнішність нашого демона?). Поява ж в «Страстях Варфоломія» грецьких імен («Полімія», «Псевстій»), можливо, пояснюється тією сильною еллінізацією, якій, згідно з даними археології, ці царства піддалися в I столітті (монети Саба цього часу були майже точною копією афінських). До того ж деякі володарі Саба і їхнє оточення сповідували іудаїзм і, отже, читали по-єврейськи. Так що апостолу цілком мало сенс залишити їм Євангеліє, «написане єврейськими буквами».

Виходить, автор «Страстей» знав, про яку Індії пише, і зовсім не плутав слонів з верблюдами. Але чому ж тоді він стверджував, ніби говорить зовсім про іншу Індію? Що ж, видно, вже і в ті часи, коли створювався наш апокриф, володіла загадкова країна на півострові Індостан особливою привабливою силою, що змусила автора зробити вигляд, що мову він веде про ту далеку Індію, «яка край світу собою являє».

Автор: А. Скогорев.