Світ буддійської ікони

Світ буддійської ікони

Тханка

Буддійська середньовічна ікона – «тханка» або «хіруко» – зобов’язана своєю появою релігії, що виникла в Індії в V столітті до нашої ери. Поширившись спочатку серед народів країн Південної, Південно-Східної Азії і Далекого Сходу, в перших століттях нашої ери буддизм проник в Центральну Азію. З початком XIII століття з ним познайомилися правителі монголів-кочівників – Чингісхан та його наступники, а з початку XVI століття починається інтенсивне залучення до цієї релігії широких народних мас монголів, бурятів і калмиків.

Значна роль у цьому процесі належала буддійській іконі, яка переводила найскладніші метафізичні побудови на мову образу, доступного розумінню як ченця, який прийняв вищий сан посвяти, так і простолюдина. До того ж до початку XX століття існувала давня традиція усної розповіді, яка пояснювала те або інше зображення. Коли в буддійські монастирі на релігійні свята з усіх кінців країни збиралися паломники, перед ними на стінах будинків, парканах, спеціально споруджених конструкціях або на стрімких схилах гір та пагорбів розтягували мальовані на тканині зображення святих і будд, оточених сценами з їхнього життя.

Ченці протягом багатьох годин пояснювали і показували зображення божеств і сюжети з їхнього життя, збираючи навколо себе великі натовпи людей. Цих ченців впізнавали по зображеннях сонця і місяця, укріплених на їх головних уборах, і за вказівкою-стрілою, яку вони тримали в руках під час розповіді. Улюбленими героями таких оповідань були Будда Шак’ямуні, відомий проповідник буддизму Падмасамбхава, знаменитий поет-містик Міларепа.

Тханка

Слідуючи повчанням великого індійського проповідника Атіши (982-1064 р.), буддисти особливу увагу приділяли психофізичним особливостям сприйняття їх вчення. Передбачалося, що його усвідомлення проходить як би на двох рівнях. Перший охоплював лише невелику частину духовенства, що займалося розробкою теорії і практики буддизму. Для них створювалася репрезентативна храмова ікона, мало доступна розумінню більшості віруючих. Вона служила наочною ілюстрацією таких розділів теорії буддизму, як космологія, вчення про спадкоємність, використовувалася для передачі таємних розділів буддійських знань «з вуст учителя у вухо учня», а також при медитації. Другий рівень припускав знання буддизму, доступне широким масам, які прийняли буддизм, а також тим, хто тільки прилучався до цього вчення.

ІКОНИ В ХРАМ

Репрезентативні ікони зазвичай були великого розміру. Для їх створення залучалися художники-лами, які мали професійну підготовку і певну популярність. Виконання та освячення таких ікон проходило за суворим ритуалом, їх розміщення в інтер’єрі храму було чітко розписано. По боках від входу знаходилися дві композиції: ліворуч від входу – мандала разом з календарем, праворуч – композиція «Колесо Сансари», що була образним виразом основ вчення буддизму – подяки за досконалі справи.

Тханка

У центрі північної стіни, навпроти входу і в довгих плоских шафах-вітринах вздовж східної і західної стін храму поміщалися скульптурні зображення будд та бодхісаттв. Ікони підвішувались до стелі вздовж східної, північної і західної стін, звисаючи на довгих шнурах над центральним простором храму, як своєрідний балдахін. Частина з них в спеціальних кіотах розташовується у вівтарній частині, між скульптурними образами. Нарешті, вони повністю займають північну стіну спеціальної надбудови другого поверху, так званого «гонхона», складаючи своєрідний іконний ряд.

На них представлені будди, бодхісатви, охранителі буддійського вчення, сюжети з життя Будди Шак’ямуні, серія п’ятнадцяти чудес, здійснених ним у Шравасті, популярні джатаки (розповіді про попередні реінкарнації Будди Шак’ямуні). Вони виконували функцію повчальної розповіді, образного викладу історії буддизму.

Тханка

У головній частині храму, розташованої біля північної стіни – «місцеперебування Будди Шак’ямуні», – висіли ікони, що представляють персонажі, пов’язані з патроном храму та його оточенням. Оформлення їх нагадує іконостас. Іноді для них зводяться спеціальні павільйони, наприклад, в саду для диспуту. Ці легкі павільйони складаються з центральної частини і двох менших бічних, відокремлених від центральної невеликими колонами. Тут розміщуються скульптурні або живописні зображення Будди Шак’ямуні в оточенні бодхісаттв Авалокітешвари і Манчжушрі.

Ікони можуть грати роль сакральних вкладень всередину великих і малих статуй, закладатися в основу субурганів (ступ) та інших меморіальних споруд. Їх замовляють як присвятні дари в подяку за зцілення від хвороби, народження дитини, благополучне завершення важкої подорожі і так далі. Вони можуть служити до виправлення характеру або поліпшення колишньої карми, тоді їх замовляють у монастирі, згідно з вказівкою лами-наставника.

Тханка

Мальовниче зображення божества, як тимчасове відображення вічної суті, зафіксоване під час акту самовідкриття, використовувалося для медитації. Причому медитуючий приймав таку позу, повторював такі жести-мудри і брав у руки такі предмети, які були подібні об’єкту його споглядання, представленому на іконі, налаштовуючи, таким чином, свою психіку на певний лад. Під час медитації він повинен уявити собі, що його тіло по відношенню до божественного «патрону» те ж, що відображення в дзеркалі: не однакове і не різне, споглядаючи при цьому не тільки зображення божества, а й знаки, букви, що є вираженням його сутності.

Існували особистісні ікони, яких було незрівнянно більше репрезентативних і які призначалися в першу чергу для контакту з божеством. Всім своїм змістом така ікона прагнула встановити духовний зв’язок з віруючим, відповісти на його звернення. Було безліч легенд про самоявленні зображення на скелях, стінах монастирів і храмів. Існувало уявлення про самостійні почуттях зображення. Вважалося, що чим древніше воно, тим більшою силою володіє. Благополуччя, множення сім’ї, приплід худоби – все залежало в цьому світі від прихильності божеств. Вони отримали в народному буддизмі цілком реальні земні місця свого проживання. Так, наприклад, бодхісаттва Манчжушрі знаходиться в горах Утая на півночі Китаю, а резиденція Тари була на острові Путо проти приморського міста Нінпо.

Тханка

Серед особистісних ікон отримують перевагу ті сюжети, персонажі, які вплинули на конкретні справи і події. Цим пояснюється поширення зображень Тари, культ якої увібрав в себе шанування стародавнього божества землі та буддійське уявлення про неї як про втілення морального символу милосердя і співчуття. Настільки ж популярним став образ Білого Старця – подавача родючості.

НАПИСИ

Написи на іконах – короткі, зазвичай односкладові – служили своєрідними підказками, як сприймати той чи інший образ. На лицьовій стороні ікони написи дуже короткі. Виконані тонкою золотою лінією вони винесені на вільну ділянку фону або «заховані» – вписані в пелюстки лотоса, на якому стоїть або сидить персонаж. Написи практично можна прочитати лише з дуже близької відстані. Вони зовсім губляться, коли сувій повішений в інтер’єр храму. Подібні написи покликані були уточнити ім’я головного персонажа і його оточення. Існували написи іншого роду. Вони наносилися на паперові ярлики або шматочки шовку, пришиті до верхньої штанги ікони, на них вказувався порядок розташування образу в інтер’єрі храму. Ці написи були дуже короткі і складалися лише з двох слів: «другий ліворуч», «третій справа» і так далі.

За своїм функціональним призначенням ікони поділялися на дві групи. До першої відносилися створені під час споглядання протягом однієї доби – «одноденні зображення», виконані в традиціях передачі вчення від вчителя до учня. Ці «медитативні» образи часто виконувалися на чорному фоні і називалися «чорне письмо» – «нагтан», або написані на червоному тлі: «червоне письмо» – «мартан». При цьому саме зображення наносилося художником контурною лінією білою або золотою фарбою.

Іншу групу ікон становили виконані на замовлення, з якої-небудь нагоди: народження дитини, ювілею, смерті близької людини, початку або закінчення важливого підприємства. Вони ніколи не продавалися і не купувалися, а передавалися з рук в руки з метою придбати «благі заслуги» для майбутнього кращого народження, як самого замовника, так і виконавця. Замовляючи який-небудь образ, людина зазвичай намагається «поліпшити» себе: поправити здоров’я, вдосконалити духовні якості. Так, гнівному, легко збудливому чоловіку пропонувалося зображення «спокійного» божества, хворобливому вартувало мати постійно при собі образ будди лікування або будди нескінченного життя Амітаюса.

Тханка

СЮЖЕТИ

Сюжети тханок були різноманітні. Їх розділяли на кілька груп. До першої належать зображення будд і бодхісаттв. У зображенні будд виділялися три категорії. Перша – будди минулих часів, нинішнього періоду і майбутнього. Їм належало бути в чернечому платті, що символізувало повне осягнення дисципліни, медитації та мудрості в стані глибокого самозаглиблення.

Друга категорія зображень – ідам – персональні божества, представлені в спокійних або гнівних іпостасях, чоловічого або жіночого вигляду. Гнівні ідам зображувалися в стрімкому русі ритуального танцю, прикрашеними коронами з черепів, гірляндами і намистами з відрубаних голів демонів, попираючих трупи. Їх одяг складають шкури тварин, ще просякнуті свіжою кров’ю. Такий одяг – символ безстрашності, сили її власника. Спокійні ідам зображувалися у вигляді царствених істот: у благородних позах, в коронах з коштовностей, прикрашених намистом і браслетами, одягненими в шати. Третя категорія зображень – дхармакайя-будди – розкривала буддійське розуміння «абсолютної реальності».

Тханка

Наступну групу становили зображення дхармапал – «захисників вчення». Вони являли себе в образах могутніх богатирів, нерідко одягнених у військові обладунки та озброєних мечами, списами та іншою зброєю. Окрему сюжетну групу становили символічні зображення буддійського Всесвіту – «Колеса Буття». До цієї ж сюжетної групи належали зображення приношень п’яти органам почуттів і розуму, що існували у двох інтерпретаціях: у гнівному, коли це приношення зображувалися у вигляді серця, очей, нутрощів, і спокійному – у вигляді плодів, пахощів, музичних інструментів. Були відомі й інші композиції: вісім емблем щастя, три коштовності – у вигляді різнокольорових перлин, що символізували Будду, його вчення і чернечу громаду.

До останньої групи можуть бути віднесені ритуальні діаграми – янтри, представлені у вигляді концентричних кіл, квадратів, поля яких заповнені текстами-заклинаннями. Їх складали певним чином у вигляді ромба, квадрата, кола, вкладаючи всередину який-небудь невеликий предмет – зерно, нитку, крупинку металу або лікарської рослини. Символіка янтри визначалася зв’язком з певним божеством, що дарує власникові янтри свій захист від конкретної небезпеки.

Далі буде.

Автор: Сергєєва Т. В.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers