Нещодавно з дна Дніпра, біля гирла Десни, було піднято морений дуб, в стовбур якого були вбиті кабанячі щелепи. Дуб зберігся практично повністю. На висоті 6 метрів, перед роздвоєнням стовбура, в нього всадили дев’ять кабанячих щелеп, що утворили квадрат. Отвори для них зроблені у вигляді прямокутника на глибину 18 сантиметрів. У такому вигляді дуб простояв досить довго – ікла заросли деревиною на 4 сантиметри. На стовбурі помітні сліди вогню.

Дослідники припускають, що цей дуб був священним деревом, призначеним для ритуальних обрядів, На думку фахівців в язичницькому культі природи у слов’ян особливо поширене було шанування дуба.

Літопис говорить про Добрий дуб під Києвом, один зі священних дубів, що стояли на дорогах до міста в язичницькі часи. Ще про один священний дуб згадує літопис в оповіданні про повстання смердів в 1071 році в Суздальській землі, в гирлі Шексни.

Відомості про культ дуба ми знаходимо не тільки в Стародавній Русі. У сусідній Хазарії «високим густолистим дубам поклонялися». Про поклоніння балтійських слов’ян священним дубам свідчив Гельмгольд, який по дорозі в Любек бачив «священні дуби, присвячені богу цієї землі».

Є відомості, що жителі Києва таємно збиралися на близькому до міста острові для здійснення язичницьких обрядів, причому надавали особливу повагу перебуваючим там старим дубам. Ще в XII столітті чеські селяни поклонялися богам в дубовому гаю, там же, під дубами, підносили жертви богам. Князь Брячислав знищував ці священні гаї. Ян Длугош повідомляв про похід польського короля Ягайла в 1413 році в Жмудь, де солдати вирубували священні гаї і руйнували язичницькі капища.

Шанування дуба у слов’ян пов’язувалося з культом Перуна – бога грому і блискавки. У стародавній Греції та Римі дуби присвячувалися відповідно Зевсу і Юпітера. Балто-слов’янське ім’я бога грому – Перун. У більшості міфів, в усних традиціях бог грому пов’язаний з дубом, дібровою, лісом. Дуб Перуна прямо названий в грамоті галицько-волинського князя Лева Даниловича: «А від тієї гори до Перунова Дуба горе склом».

Дуб Перуна часто зустрічається і в балтійських джерелах. У міфах литовців «Перун виїжджав зі свого чудового замку і розчісував зелений дуб». Звернення до нього завжди відбувалося біля священного дуба. Ще в 1613 році відомий був язичницький дуб, якому поклонялися латиші і називали його «Перуновим дубом».

Поряд з культом рослин в комплексі язичницького світогляду слов’ян зберігалося і шанування священних тварин. У Подніпров’ї був розвинений культ дикого кабана – вепра, який був найсильнішим представником місцевої фауни, а свинарство в тутешніх лісових областях – першою формою скотарства. Тому і культ вепра, а потім культ домашньої свині, що змінив його прищепився у слов’ян найбільш міцно.

Давньоруські літописи і билини неодноразово оповідають про полювання на вепра та частування з кабанячого м’яса на княжих бенкетах. Вчені бачать в цих «вепревих» частуваннях на давньоруських бенкетах «відгомони обрядового поїдання м’яса вепра, пов’язаного з давнім культом вепра».

Тут також видно залишки язичницького публічного жертвопринесення, що завершується ритуальним бенкетом.

Всі ці факти говорять про вкорінений в язичницькому світогляді древніх слов’ян культ кабана і його зв’язки з культом Перуна.

Таким чином, виявлений в Дніпрі дуб свідчить про найтісніший зв’язок в слов’янській міфології культу звірів з культом дерев. Тут з’єднується культ вепра з культом дуба. А обидва ці культи пов’язані з шануванням глави давньоруського язичницького пантеону, бога грози, покровителя князя і його дружини – Перуна. Тому є достатні підстави припускати, що саме подібні священні дуби з кабанячими іклами присвячувалися богу грому і блискавки, могутньому Перуну.