Серед чотирьох так званих «праведних халіфів» (хулафа ар-рашідун) третій – Усман – вельми суперечлива постать. Оцінки його діяльності неоднозначні. У світі ісламу найбільшою його заслугою вважається оформлення остаточної редакції Корану, що залишилася без зміни до наших днів. Мусульманська імперія – халіфат – при ньому розширилася, однак Усман не володів ні необхідною жорсткістю, ні рішучістю, щоб тримати під контролем все, що відбувається в халіфаті. Тим часом в халіфаті росла напруга. Різко позначився поділ суспільства на дуже багатих, які живуть в розкоші (чого не було при Абу Бакрі та Умарі, і вже тим більше при Мухаммеді), і переважної більшості дуже бідних, що животіють на межі бідності.

І приховане напруження, яке настільки вміло стримував Умар, при Усмані вилилося у відвертий розкол, що поклав початок безлічі міжусобних воєн у світі ісламу. Вбивство Усмана (в 656 році) його політичними противниками арабські історики пізніше охарактеризували як поворотну подію в історії ісламу – «аль-баб аль-мафтух», тобто «відкриті двері»: у неї увірвалася в мусульманську громаду громадянська війна…

Халіф Умар помер у листопаді 644 року, не назвавши наступника. Рада з шести найближчих його соратників – всі вони були курайшитами (тобто з роду курайш, до якого належав і пророк Мухаммед) – прийняла рішення призначити халіфом одного з них – Усмана бен Аффана.

Усман прийняв іслам слідом за Абу Бакром, тобто за кілька років до хіджри – переселення в Медину. Йому було в ту пору близько 30. Серед перших послідовників Мухаммеда Усман не виділявся. Хіба що красою і тим, що приділяв своїй зовнішності велику увагу. Можливо, він не виявляв активності через те, що будучи представником шляхетного роду бану Умайя, він не хотів дратувати своїх родичів, які спочатку були найбільш затятими переслідувачами Мухаммеда. Вони побоювалися, що Мухаммед під виглядом релігійної проповіді створює новий клан, який може зайняти виняткове становище в мекканському суспільстві.

Усман нічим особливим не проявив себе і в Медині. Він навіть не всякий раз брав участь у військових походах Мухаммеда. Однак треба визнати, що мало хто міг виділитися на тлі таких діячів, як Абу Бакр або Умар, що допомагали пророку практично у всіх справах.

Можна було б припустити, що Мухаммед не надто довіряв Усману, так як його родичі були найлютішими ворогами пророка. Однак пророк видав за нього свою дочку Рукайу. Став зятем пророка й інший представник роду бану Умайя – Абу Ас, чоловік іншої дочки Мухаммеда – Зейнаб. Але цей родич дуже довгий час не хотів навіть чути про іслам.

Усман не брав участі в одній з найважливіших в історії ісламу битв з язичниками – битві при Бадрі. Він залишився в Медині через хворобу своєї дружини Рукайу. Коли ж Мухаммед на чолі невеликого загону повернувся в Медину з перемогою, його чекала звістка про смерть дочки. Бачачи, як журиться зять Усман, Мухаммед, щоб потішити його, запропонував йому одружитися з іншою своєю дочкою, Умм Кальсум.

У 628 році Мухаммед, відповідно до отриманого одкровення, зібрався зробити паломництво в Мекку. Мусульмани, одягнувши іхрам – одяг паломників, з жертовними верблюдами підійшли до міста. Курайшити відмовлялися їх впустити. Мухаммед вирішив відправити на переговори в місто Усмана. Вибір представника був точним – він проявив себе талановитим дипломатом. З його допомогою було укладено угоду, прийнятну для обох сторін: вирішили, що мусульмани здійснять хадж в наступному році, і тоді курайшити на три дні покинуть місто, щоб уникнути небажаних зіткнень.

Деякі історики вважають, що роль Усмана в той період зводилася до підтримки таємних зв’язків з Меккою, контролем за ситуацією в місті та пропаганді ісламу через тих, хто співчував Мухаммеду і його справі. Однак згодом деякі сторінки історії були переписані з метою очорнити Усмана. Втім, треба визнати, що його подальша діяльність аж ніяк не була бездоганною…

Як би там не було, в 644 році третім халіфом став Усман бен Аффан, і правил він халіфатом майже 12 років. Чому вибір Ради впав на нього? Чому Алі бен Таліб, двоюрідний брат і зять пророка, батько його онуків Хасана і Хусейна, був відкинутий? Тим більше що сам пророк, за словами багатьох, вважав Алі єдино можливим своїм наступником. Швидше за все, Алі відкинули через його прямолінійність та безкомпромісність. Відомо було, що він хотів відновити іслам в тому вигляді, в якому він існував ще за Мухаммеда, не рахуючись зі змінами, що відбулися з тих пір. Цього боялися – довелося б багато чого ламати, адже зміни відбулися досить істотні.

Цікаво, як проявили себе на виборах обидва кандидати. Один з членів Ради Абдаррахман бен Ауф взяв Алі за руку і запитав його: «Клянешся ти, Алі, слідувати посланням Аллаха, і звичаям пророка, і діянням Абу Бакра та Умара?» Алі розгублено відповів: «О Боже! Ні, я клянусь тільки намагатися робити це в міру своїх сил…». А Усман на те ж питання відповів ствердно і без всяких застережень. Всі присутні, полегшено зітхнувши, присягнули Усману.

Вже на першій молитві Усман сів на верхню сходинку мінбару (піднесення в мечеті, з якого імам вимовляє проповіді), де колись сидів пророк. Халіфи ж Абу Бакр та Умар завжди сиділи на нижній.

Усман не послухався поради свого попередника халіфа Умара залишити колишніх намісників провінцій і воєначальників хоча б на рік. Він хотів поставити на їхні місця своїх родичів. Прикладів того, як Усман зміщав призначених його попередником намісників і полководців і замінював їх своїми родичами, не злічити. Чи треба говорити, скільки впливових людей в халіфаті затамували ненависть до Усмана? Втім, перші роки правління Усмана не віщували загрози халіфату. Працювала інерція політики колишнього халіфа. Мусульмани, як і при Умарі, успішно завойовували сусідні країни.

У 648 році було вирішено організувати експедицію в Північну Африку. Похід був досить успішним, хоча араби, досягнувши Карфагена, чомусь не залишили гарнізону, погодившись на щорічну данину від підкореного населення. Спочатку набіги на територію Малої Азії, на острови Егейського моря, потім поступове захоплення Вірменії, операції в Ірані, рейди в Північну Африку. У 654-655 роках на верфях Сирії та Єгипту інтенсивно будувалися і готувалася човни для великої морської експедиції проти Візантії. Вже в перших боях з візантійцями мусульмани проявили дивовижну завзятість, хоча і несли чималі втрати. Дуже скоро вони стали господарями східної частини Середземного моря і отримали можливість наносити дошкульних ударів по приморських містах.

Завоювання, розпочаті при Умарі, тривали, але характер завоювань змінився. Мудрий Умар попереджав, що не потрібно прагнути до стовідсоткової ісламізації підкореного населення. Немусульмани повинні справно платити податок, який для становлення нової держави був надзвичайно важливий. Умар також був переконаний, що немусульмани повинні побачити всі переваги ісламу перед іншими релігіями, а потім вже приймати чи не приймати мусульманство.

Тепер же навернення завойованих країн в іслам йшло з величезною швидкістю. Нові мусульмани звільнялися від податків, і це, природно, скорочувало прихід грошей у скарбницю. До того ж намісники, призначені халіфом, пізнали смак до розкоші і намагалися приховати частину податків, не відправляти їх в центр. Казнокрадство стало звичайною справою. Поступово реальна влада відпливала з рук Усмана.

Ідеї нестяжательства, рівності і братерства мусульман, що пролунали колись з уст пророка Мухаммеда і залучили до нього тих, хто не знав нічого кращого ячмінної каші і верблюжого молока, ці ідеї на тлі арабських завоювань, які принесли величезні багатства, відсувалися на задній план, забувалися .

У спадок від колишніх халіфів Усману дісталася важка проблема взаємин з тими мекканцями, які прийняли іслам в останні роки життя Мухаммеда і які не мали особливих заслуг перед громадою. Проте всі вони були в тій чи іншій мірі пов’язані спорідненістю з пророком, всі вони хотіли отримати привілеї. І Абу Бакр, і Умар відкинули їх домагання. Вони знали, що Мухаммед цілком подолав спокусу «подбати рідному чоловічкові»: його родичі – немусульмани, потрапивши в полон до мединців, платили викуп нарівні з всіма. Так він вирішив проблему співвідношення кровної спорідненості і державних інтересів, що, до речі, в тих умовах було абсолютно новим явищем.

Усман ж повернувся до старих традицій, що ставили сімейні інтереси вище общинних. І багато його родичів з відвертим цинізмом використовували своє становище для особистого збагачення. Заслуги перших мусульман, які підтримали Мухаммеда в найкритичніший момент його життя і стали його опорою у всіх справах в подальшому, тепер не приймалися в розрахунок.

Швидко долучився до розкоші і сам Усман. У Медині для нього був побудований просторий будинок, була у нього власність і за межами Аравії. Наприкінці 649 року Усман повелів знести колишню мечеть в Кубі, криту пальмовим листям, і менш ніж через рік на її місці вже стояла нова, з тесаного каменю, з колонами та стелею з індійського дерева тика. Багато хто не схвалили знищення мечеті, що діяла при Мухаммеді, вважаючи, що її треба було зберегти.

З моменту руйнування цієї старої мечеті почалася активна критика правління Усмана. Її вели, насамперед, люди з найближчого оточення Мухаммеда. Все голосніше звучали голоси тих, хто вважав, що тільки найближчі родичі пророка, а саме Алі і його сини, повинні очолювати державу, бо на них, як вважали, перейшла святість, якою Аллах нагородив Мухаммеда. Активно виступала проти Усмана молода вдова пророка Айша, хоча вона і не була прихильницею Алі.

Навіть ті мусульманські історики, які шанобливо розповідають про Усмана як сподвижника і заступника пророка на посту глави умми, все ж дорікають йому за нерішучість, за м’якість, за нехтування державними інтересами. Шиїтські ж історики взагалі не визнають за Усманом ніяких заслуг, звинувачуючи у всіх смертних гріхах.

Однак ніхто не може применшити заслуг цього халіфа в кодифікації Корану. Тільки одне це діяння – турбота про те, щоб слово Аллаха, в одкровеннях, переданих Мухаммеду, збереглося в первозданності і таким дійшло до наступних поколінь, – зробило ім’я Усмана безсмертним.

Записи проповідей Мухаммеда ще за життя пророка вели його секретарі Убай бен Кааб і Зейд бен Сабіт. Деякі записи були й у його близьких, зокрема, ті, що збирав сам пророк, зберігалися в скрині одній з його вдів – Хавс. Багато ж одкровень не були записані, їх зберігали в пам’яті перші мусульмани. Після одного з боїв халіф Абу Бакр журився, що ті одкровення, які хтось із воїнів пам’ятав напам’ять, будуть втрачені безповоротно, якщо вони загинуть в бою. І першим сказав, що треба скоріше записати їх і зібрати воєдино. Ця робота почалася при халіфі Умарі. Відразу виявилося, що деякі тексти одних і тих же одкровень, що зберігалися в Басрі, Куфі і Дамаску, розрізняються, а то й суперечать один одному. Усман повелів зіставити всі наявні в халіфаті тексти одкровень.

Члени сім’ї пророка і його особистий секретар Зейд бен Сабіт надали збережені у них списки. Шляхом ретельних повторних перевірок і зіставлень були відібрані ті, достовірність яких не викликала ні в кого сумнівів. Після цього в усі кінці халіфату був розісланий наказ знищити всі інші записи одкровень, які відтепер визнавалися недостовірними. Кращими каліграфами впорядкований, єдиний текст одкровень був переписаний у кількох примірниках (за деякими даними – в чотирьох: один зберігався в Медині, інший в Басрі, третій в Багдаді, четвертий в Куфі). Так оформився Коран («Читання»), всі наступні списки його робилися тільки з тих канонізованих при Усмані текстів.

Далі буде.

Автор: О. Бібікова.

P. S. Духи вещают: А еще было бы интересно при изучении биографии Усмана и других великих халифов обратить внимание на астрологию, какие знаки зодиака окружали халифа, а то ведь могло быть какое-нибудь сочетание женщина Рак мужчина Телец, которое также оказало свое влияние.