«Велика дорога починається з першого кроку». Лао-Цзи.

Сходження. Часто ми під цим словом уявляємо групу якихось веселих людей з рюкзаками за плечима, що підіймаються куди-небудь в гори. Звісно так воно і є, це сходження, але окрім нього існує ще й зовсім інше сходження, особистісне, а відтак геть непомітне для оточуючих, невидиме для стороннього ока. Це сходження внутрішнє, воно зрештою як і зовнішнє сходження, так само є мандрівкою, але не мандрівкою горами у веселій компанії друзів та приятелів, а передусім мандрівкою всередину себе. Мандрівкою часом куди важчою, ніж підйом на саму високу гору, адже глибини людської душі значно більші навіть за Еверест.

З чого починається сходження? (Байдуже яке). Дідусь Лао-Цзи дуже влучно дав відповідь на це питання, сходження починається з першого кроку, адже початок це вже половина справи, а «хто тільки збирається почати, той ніколи не почне» (Дао де Дзин). І якщо похід у гори починається з пакування рюкзаків, то дорога внутрішнього сходження починається з… саме так, з філософії, з того, що людина починає задумуватись над одвічними питаннями: про своє призначення у цьому непростому світі, про причини щастя та страждання, про те, хто вона така, і чому все так влаштовано, як влаштовано. І якщо ви шановний читач щиро цікавитесь та задумуєтесь над цими питаннями, то вітаємо вас, ви вже на шляху! Перший крок вже зроблено, лишається одна дрібничка – пройти тепер всю решту шляху.

До речі саме пошуки відповідей ці питання, наприклад, змусили свого часу одного вінценосного індійського юнака покинути королівський палац свого батька (а разом з ним покинути і молоду прекрасну дружину з маленьким немовлям) та провести довгі роки у медитації та виснажливих аскетичних вправах, аж поки нарешті не зійшло на нього Просвітлення. Певно, ви здогадались про кого йде мова, адже юнака цього шанують у цілому світі під іменем «Будда, Просвітлений».

Загалом життя Будди є дуже яскравим прикладом сходження внутрішнього, від пошуків змісту життя-буття до осягнення всього, причому осягнення не тільки інтелектуального, а й сутнісного. Яка між ними різниця? Така сама як між ванною та океаном, адже якщо ви навіть інтелектуально зрозумієте, те, що хотів передати вам Будда, це ще вас не зробить таким як Він. Так само, якщо ви подивитесь наукову передачу по каналу Діскавері про Еверест, це ще не дасть вам право говорити, що ви побували там, та підкорили цю найвищу на нашій планеті гору. Для цього доведеться таки зібрати рюкзаки, карімати, намети, пройти всі необхідні інструктажі та вирушити в дорогу. Так само сходження внутрішнє не завершується філософськими бесідами за чашкою чаю про призначення людини та сенс буття, насправді воно ними тільки починається.

В чому ж тоді ще полягає внутрішнє сходження людини, її мандрівка всередину себе, шляхами самопізнання? На щастя люди, які вже пройшли цей внутрішній шлях залишили нам свого роду «дорожні вказівки» – це священні писання різних релігій та різноманітні духовні практики, займаючись якими ми власне і йдемо по шляху внутрішнього сходження. У східних релігіях – це медитація, у християнстві – молитва, у суфізмі (який є містичною течією ісламу) – це зікр (безперервне повторювання імені Аллаха) і ще багато всього іншого. Про кожну з цих практик написано чимало статей, досліджень (зокрема й на нашому сайті), тож не має сенсу багато про них писати у цьому маленькому філософському есе. Замість цього можемо лишень порадити тим, хто хоче зробити ще один крок на шляху внутрішнього сходження спробувати зайнятися медитацією – посидіти в Тиші. Тиші не тільки фізичній, а Тиші цілковитій, коли й думки, що безперервно літають у вашій голові, зникнуть. Або говорячи іншими словами виключити внутрішній діалог, спробувати не думати. Взагалі не думати.

Спробували? Правда складно? Може навіть здатись, що це і зовсім неможливо. Однак це не так, те саме може думати людина, яка не вміє плавати, і яку щойно кинули у воду, що «навчитись триматись на воді, і тим більше пливти, геть неможливо». Але з часом ми вчимось як плавати, так і медитувати (чи молитись, танцювати, співати, входити в екстаз), головне лишень наше бажання, прагнення до пізнання, якщо воно буде достатньо сильним, тоді ми справді зможемо здійснити наше внутрішнє сходження. Головне зробити перший крок, потім другий, потім третій і так далі, як то кажуть «Дорогу осилит идущий».