Кохання не коли ви дивитесь один на одного, кохання – коли ви дивитесь в одну сторону. (Екзюпері).

І я повністю погоджуюсь з паном Екзюпері. Багато непорозумінь у людських стосунках, розчарувань та розбитих сердець криється в тому, що ми частенько плутаємо кохання та закоханість. А це далеко не одне і те ж саме: закоханість – те, що давні греки називали еросом, любов сексуальна та виключно пристрасна, коли гормони з усією юнацькою силою в голову луплять. Через деякий же час гормони то вивітрюються і начебто кохання як не бувало. З другого боку закоханість теж дуже класна і позитивна штука, правда через неї буває чимало страждань (особливо коли закоханість не розділена) тим не менше, ці страждання дуже корисні для загартування нашої душі. Головне, щоб ми самі то розуміли і робили висновки з своїх сердечних невдач, адже проблема наших любовних негараздів завжди не у інших людях, проблема всередині нас, у нас самих. І мудрий той, хто не звинувачує інших (як іноді кажуть щось на зразок: «всі хлопці баламути», чи «всі дівчата легковажні»), а зазирає всередину себе і там шукає причину. Таким чином закоханість може спонукати людину до розвитку, роботи над собою, до самопізнання. І взагалі вважаю закоханість першою сходинкою до справжнього кохання (але лише першою сходинкою). А справжнє кохання – це вже великий дар і найбільше щастя. Але як відрізнити одне від другого, про це читайте далі.

Отож:

– Кохання не приходить одразу, воно росте поступово, неначе маленьке пташеня, що спершу відігрівається та висиджується мамою у яйці. Так само кохання відігрівається та настоюється (як хороше вино) на дружбі, симпатії, взаємоповазі та розумінні. А потім маленьке пташенятко чудесним чином вилуплюється з яйця – народжується кохання. Закоханість ж може виникати миттєво, навіть з першого погляду раз і всьо – гормони в голову вдарили і ось він ідеал… Але як закоханість скоро з’являється, то і скоро може зникнути. (Як бачите, абсолютно не вірю у «кохання з першого погляду» – з першого погляду може виникнути лише закоханість. Звісно потім вона може перерости у справжнє кохання, але може і не перерости…).

– Так само як пташенятко, яке щойно вилупилось з яйця активно пізнає світ, а також росте, стає все більшим та сильнішим, кохання росте та міцнішає, коли ми пізнаємо (і приймаємо) усі якості людини, яку кохаємо. Закоханість же навпаки – спочатку ми бачимо перед собою прямо таки ідеал краси та досконалості, але коли починаємо пізнавати кохану людину, а вона виявляється зовсім не такою вже ідеальною (скажімо, хропить по ночах чи шкарпетки по хаті розкидає) аж раптом закоханість кудись зникає. Ну а далі вже починаються сварки, скандали, взаємні претензії, вияснення стосунків і так далі і тому подібне. Просто, при закоханості з самого початку ми насправді закохуємось не у іншу людину, а у якийсь свій ідеал (фактично самого себе), і просто цей ідеал проектуємо на іншу людину, а вона ж то може бути зовсім не така як ми собі її уявили (та і не має бути такою).

– При коханні партнери повністю і у всьому довіряють один одному, почуваються впевнено та захищено, адже знають, що кохають одне одного, а кохання може все подолати, стерпіти, зрозуміти, пробачити. При закоханості такої впевненості та довіри до партнера не існує. Через це частенько виникають ревнощі. Взагалі ревнощі не мають нічого спільного з коханням і якщо у любовних стосунках є їм (ревнощам) місце, тоді це ніяке не кохання – лише закоханість.

– Вогник кохання палає завжди і ніщо не може його загасити. Вогник закоханості хоч і буває палкий, (і частенько пекучий) але лишень більш-менш сильний вітер подує, як він одразу згасне. А ще вогник кохання дуже теплий і м’який, він зігріває душу, а от вогник закоханості душу може обпекти…

– Коли люди дійсно кохають одне одного, статевий потяг та фізичний контакт займають лишень невелику (однак важливу) частину їхніх стосунків. При закоханості сексуальні стосунки чи не найважливіші.

– Кохання вміє чекати, нікуди не спішить, але й не зволікає. А от закоханість – дуже нетерпляче, хоче все і негайно та багато, багато, багато …

– Кохання завжди зосереджується на коханій людині, передусім дбає за неї. Закоханість ж навпаки, передусім дбає за себе та свої інтереси. Кохання не має жодних домішків егоїзму, а от в закоханості їх купа. Частенько закоханість – це коли ми у свій егоїзм впускаємо ще когось окрім себе.

На останок гарна притча від Ентоні де Мело:

Закоханий юнак прийшов до дому своєї коханої та став стукати у двері
– Хто там? – запитала дівчина.
– Це я, твій коханий, – відповів юнак.
– Забирайся геть, ти не мій коханий. – відповіла дівчина та прогнала юнака.
Бідака юнак спершу довго і сильно страждав, потім став мандрувати по світу, шукати мудрість, в надії зрозуміти та збагнути велику таємницю кохання. І ось одного дня через кілька років він знов прийшов до дому тієї дівчини, яку далі продовжував кохати та постукав у двері.
– Хто там? – спитала дівчина
– Це ти, – промовив юнак.
І двері відчинились…

Кохайте, закохуйтесь і будьте кохані, і пам’ятайте: закоханість теж може (та має) переростати у кохання (як у того юнака з притчі), але для цього потрібно докласти зусиль.

P. S. Духи вещают: Что ни говорите, а любовь – самое прекрасное чувство на земле и когда вы влюблены ЖИЗНЬ ПРЕКРАСНА – новый интересный сайт, кстати, нашел с таким же названием, наверное автор познал великое счастье любви.