Рабіндранат Тагор: людина як особистість і частина Всесвіту. Продовження

Posted by on July 15, 2014

людина та всесвіт

За Тагором, «основоположне бажання життя є бажання існувати» («Релігія людини»). Існування людини є хоч крихта існування світу в цілому. Людська особистість і космічна універсальність складаються у вільному союзі невичерпної по виразності гармонії. Якщо про людину говорять, що вона природжений художник, значить, її ні на мить не відпускає ця пристрасть до самовираження. Їй мало жити в світі. Вона жадає висловити його, показати людям, поділитися з ними. Людина повинна знати світ, в якому живе. Якщо вона хоче, щоб в її існуванні були присутні творчий початок, вона зобов’язана змінювати світ або силою уяви, або за допомогою техніки.

Силою уяви вона хоче виправити недоліки свого світогляду. За допомогою техніки вона хоче змінити світ за образом, який склався в її свідомості. Без науки, техніки і мистецтва як інструментів духовного пошуку людина не в змозі проникнути в таємницю гармонії між існуванням особистості і Всесвіту. Усвідомлюючи цю гармонію, але не в силах втілити її в життя, людина схожа на закоханого в розлуці або, кажучи словами Тагора, мучений «вічною тугою по будинку». Це природна, не патологічна туга. Вона не згубна. Це біль творчості, зерна, супроводжуючі народження вірша чи живописного полотна. Творча свідомість завжди несе в собі елемент відчуженості або відлучення.

Будучи незмінно у віддалені від свого ідеалу, бажаної гармонії особистості і Всесвіту, людина завжди, свідомо чи ні, пристрасно тягнеться до нього. Важливим проявом цього прагнення є наша історична свідомість. Минуле нашої країни – не муміфікований небіжчик. Воно живе. Часто воно приходить в рух. Ми сприймаємо видатних людей минулого не як застиглі факти, а як живі історичні образи. Переживаючи знову і знову своє минуле, ми можемо оживити сьогодення і сміливо дивитися в творче майбутнє.

Для звільнення від закостенілих інститутів минулого ми повинні закликати свої внутрішні ресурси, сили і радість свідомості, автентичності та існування. Почасти з усмішкою, але в основному всерйоз Тагор критично відгукується про два з безлічі індійських віджилих інститутів, а саме даруга (начальник поліції) і гуру (духовний наставник). Він саркастично зауважує, що ми не можемо обійтися без гуру, бо обділені духовно. Даруга потрібен нам тому, що в нас немає самодисципліни. Всякий раз, як людина змушена ставити себе в залежність від зовнішніх інститутів, відбувається її відчуження від власної особистості, внутрішнє духовне зубожіння.

Саме з цієї причини Тагор у своїй концепції свараджа наполягає на необхідності та оновленні історичної свідомості, і розширення вселенської свідомості. Навіть у дні розквіту націоналістичного руху він продовжував стверджувати важливість інтернаціоналізму і вселенського світогляду. Своїми витоками його уявлення про минуле і про світ у цілому йдуть глибоко в його внутрішній світ.

Тагор визначає людину як особистість і частину Всесвіту. Це визначення досить проникливо. Воно дає ключ до розуміння людської природи не тільки націоналізму і інтернаніоналізму, але також Істини і Краси.

Коли ми говоримо про людяність Краси, це звучить не надто дивно. У всякому разі, це не вище нашого розуміння, хоча і вимагає роз’яснень. Інша річ – твердження про людяність Істини. Тагором багато написано з цього приводу.

Мабуть, найбільш цікаві думки у зв’язку з даним предметом він висловив в суперечці з Ейнштейном. Як і Тагор, Ейнштейн був проти тези про дві культури, проти поділу на мистецтво і науку. Людина мистецтва займається, перш за все, самовираженням. Однак, висловлюючи себе, вона виражає і світ. У науці головною турботою людини є пізнання світу, особливо його структур і підструктур, у проявах законів природи. І тут теж світ знаходить своє вираження в людській думці і через неї. Пізнаване, тобто сам світ, не є творіння людських рук. Проте науковий вираз його предметів, пізнаних і витлумачених людиною, неминуче несе на собі печатку людської особистості, її особливостей і відтінків.

На зразок Тагора Ейнштейн готовий визнати, що Краса по суті своїй людяна. Коли Тагор стверджує, що із зникненням людей зникла б і краса «Аполлона Бельведерського», Ейнштейн згоден з ним. Але його згода поширюється тільки на Красу і не відноситься до Істини. Істина, говорить поет, як і Краса, реалізується через людину, проте для вченого це звучить непереконливо, і він підтверджує свою точку зору, а саме: людська природа Істини недовідна. Його докази зводяться до наступного. Коли мова йде про Красу, питання доказів не виникає. Тут вчений згоден з поетом в його гуманістичній характеристиці Краси. Однак наукова характеристика Істини вимагає абсолютної доказовості. А ця вимога незадоволена.

Поета нітрохи не бентежить даний аргумент вченого. Зі свого боку він намагається показати, що Істина, як і Краса, реалізується, вірніше, можна реалізувати, через «наші власні помилки і промахи … накопичений досвід … просвітлену свідомість». Поет розуміє так: Доказ і Істина, безумовно, не одне і те ж. Доказ відноситься до Істини, а Істина не висить у повітрі сама по собі. У даному контексті посилання Ейнштейна на об’єктивну істинність теореми Піфагора не надто вдале. Адже існують системи неевклідової геометрії, в яких теорема Піфагора – ніяка не теорема і тим більше недовідна. Поет міг би відзначити, що ейнштейновий простір – не те ж, що евклідовий. Однак це не означає, що релятивістська картина світу, намальована вченим на основі цього подання, виявилася помилковою. Закони відносності стали істинними в Ейнштейна і через нього. Але той факт, що вони не виявилися помилковими після смерті вченого, не спростовує людської природи і прийнятності Істини його законів.

У цьому сенсі примітні вирази, які використовуються Тагором: «наші помилки», «наш досвід», «наша свідомість». Поява або зникнення того чи іншого вченого нічого не змінює в громадському межсуб’ективному, тобто вселенському, характері відкритої ним наукової Істини.

Цікаво пригадати, що ту ж думку щодо людського походження Істини відстоював, подібно Тагору, німецький філософ Мартін Хайдеггер: «До першої появи Дасеіна (Людини) не було істини; не буде її і після зникнення Дасеіна … Через Ньютона стали істинними його закони; а завдяки їм Людині … стала доступна об’єктивна реальність, [для якої вірні ці закони] »(« Буття і час »), У розумінні філософа-екзистенціаліста і поета Істина має, безумовно, людське походження. У той же час вона залишається міжлюдською, або вселенською, за своїм характером. Якщо вдуматися, це навряд чи може ущемити чиїсь наукові переконання. Адже наука не нелюдська. Як і художня Краса, наукова Істина, породжена людською свідомістю, сприймається по-людськи, з точки зору нашого досвіду і нашої свідомості.

Прозоре сприйняття Тагором Істини і Краси вписує нову главу в історію індійської культури. З початком довгого часу люди з новою гостротою відчули в його творах разючу людяність, прозорість Істини і радість Краси.

Автор: Д. П. Чаттопадхьяя.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers