Як ви ставитеся до змій? Нотатки етнографа.

Posted by on

кобра

- Етнографа? – Можливо, здивується читач, який звернув увагу на заголовок цієї розповіді. – Але яке відношення має етнограф до змій? Адже його мета – вивчати культуру і побут людей. Чи не краще надати цей сюжет фахівцям-зоологам? Цілком логічне міркування. Дійсно, автор має досить туманне уявлення про походження окремих видів плазунів, про будову їхнього організму, їх життєві функції, поведінку й інше. Однак не будемо поспішати відмовляти етнографу в праві поговорити про зміїв. Людина на довгому історичному шляху до досконалості вступала в самі різні відносини з тваринним світом. У плані ірреальному ці відносини виявлялися, зокрема, в її віруваннях і багатьох обрядах, в яких тварини займали важливе місце. А це вже цілком в компетенції етнографа, значить, йому зовсім не заважає знати звички, скажімо, змій чи інших представників фауни того краю, культуру і побут якого він вивчає.

Все життя я був пов’язаний з Середньою Азією. Досить довго жив там, а потім майже щорічно бував там з етнографічними і археологічними експедиціями. Південне Приуралье, трикутник Хорезмського оазису, затиснутий між пустелями Каракуми і Кизилкуми, в самих низов’ях Амудар’ї, і примикаючі до нього роздолля пісків облазив вздовж і впоперек.

Пустеля – це розкинутий на сотні кілометрів заповідник плазунів та інших малопривабливих створінь природи – скорпіонів, фаланг, сколопендр, каракуртів, спілкування з якими для людини пренеприємно. З пустелі ці істоти то й діло переміщуються в культурну зону, освоєну з найдавніших часів, так що в конфлікти з цією «звіриною» людина вступає досить часто.

Не раз під час моїх мандрів по південному Пріуралью робили замах на мене і сколопендри, і скорпіони, і фаланги – волохаті, величезні, майже з долоню, павуки, темні і швидконогі. Поступово я з усім цим звикся. Але ніколи я не міг примиритися зі зміями.

Про зміїв давно пишуть і говорять багато хорошого. Змію, навіть саму що не є отруйну, реабілітували. Хто тепер не знає, що зміїна отрута – цінні ліки? Мене навіть переконували, що змія не настільки вже агресивна. Нарешті, я знаю, що змія – частина природи, яку ми покликані охороняти. Але в цьому питанні мої розум і почуття не знаходять точок дотику. Ніякі логічні доводи не зможуть побороти складне почуття, яке виникає у мене при одному вигляді змії, в ньому поєднуються страх або, скоріше, якийсь крижаний жах, огида і навіть злість.

Повною мірою моє неприйняття плазунів піддалося випробуванню, коли я потрапив в Хорезм, в зону Великих пустель – це справжнє їх царство. Тут їх можна зустріти і в пісках, і в культурній зоні, і в прибережних чагарниках, і на берегах каналів, і в руїнах стародавніх фортець, в садах і навіть в будинках. Раз у раз змії потрапляють під колеса машин, коли переповзають шосе, – пам’ятаю, одного разу ми переїхали досить солідного пустельного удава.

На розкопках фортеці Шах-Сенем у мене завівся знайомий жовтопуз, кажуть, цілком безневинна змія, – його щоденний шлях на вежу фортеці, де він, мабуть, любив погрітися, пролягав через мій розкоп. Я навіть балагурив, правда, дещо з примусу, з цим товстуном, який кожен день відвідував моє робоче місце. Якось вночі на базі нашої експедиції в Куня-Ургенчі – стародавній столиці Хорезму – змія заповзла мені на лоб – і я в якусь частку секунди злетів на повітря, зробивши, як мені здається, потрійне сальто, про яке можуть мріяти циркові акробати.

Багато моїх колег піддавалися куди більшій небезпеці у своїх зустрічах зі зміями, відомі мені й трагічні фінали таких зустрічей. Очевидець і учасник різних пригод в «зміїному царстві», я при цьому завжди залишався ще й етнографом – хотів усвідомити, як ставиться місцеве населення до не надто приємних представників пустельної фауни і яке відображення взаємини з ними отримують в побуті людей, зокрема, в їх віруваннях і обрядах.

З споконвічними жителями пустелі і її оазисів мені доводилося розмовляти сотні разів, але, за рідкісним винятком, я не чув від них розповідей про конфлікти з місцевою фауною, у всякому разі, ця тема не займала значного місця в розмовах. Пояснити це можна тисячолітньою адаптацією, тим, що у місцевих жителів з покоління в покоління виробився свого роду «психологічний імунітет». До зміїв та інших подібних «тварюк» склалося таке ж звичне, буденне ставлення, як до спеки, безводдя, смерчів і пилових бурь.

Проте, при докладних розпитах незмінно з’ясовувалося, що у тутешнього населення було завжди і збереглося зараз вкрай негативне ставлення до плазунів і шкідливих комах. Перш за все, мені треба було з’ясувати природу цього почуття…

Розмірковуючи на цю тему, я прийшов до твердого переконання, що «антизміїний рефлекс» (назвемо його так умовно) – це не моє особисте відчуття, воно характерно для більшості людей, і в ньому проявляється інстинкт, закладений в людині з первісних часів. Тоді, на зорі людської історії, ставлення до плазунів було набагато складніше, ніж тепер, і безсумнівно, що воно не було тільки негативним. Щось у цьому відношенні по ходу історії відмирало, щось загострювалося… Беру на себе сміливість перенестися на багато тисячоліть углиб часів і поставити себе на місце людини, яка лише недавно навчилася володіти кийком і каменем.

… Мені видається, що я перед світанком прокидаюся в темній печері. Мої близькі сплять близько згаслого багаття, я накидаю шкуру, беру свою кам’яну сокиру, виходжу з печери. Стою на укосі і вдивляюся в далечінь; там розкинулися джунглі, всюди причаїлася небезпека. Але я – сміливий мисливець і не раз зі своїми братами вступав у сутички з хижим звіром. Я пам’ятаю задушливі обійми печерного ведмедя, на грудях моїх – сліди від іклів тигра. Я бачив стада мамонтів, вони можуть розтоптати ціле плем’я, полював на них. Я знаю, як спільно нанести останній удар, щоб потім з переможними криками тягнути в наше стійбище важку тушу звіра.

первісні люди

Але є інший ворог. Він не приголомшує тупотом ніг, як носоріг або мамонт, не реве, як ведмідь, не кидається на тебе здалеку, як оскаженілий бізон. Це – Мовчазна Смерть: безшумно і незримо вповзає змія в морок твого житла, ніким не помічена, пригрівшись біля багаття, чекає відповідного моменту, а потім раптово встромляє зуби в тіло людини, що поворухнулась уві сні. Слід від укусу майже не видно – що він в порівнянні з рваними ранами, залишеними іклами хижака! – А смерть неминуча, і ніхто, навіть старі не знають, як врятуватися від неї.

Це хитрий і мудрий ворог. Кожен мисливець хотів би володіти його вмінням непомітно, ховаючись у зелені, зливаючись до кольору піску, обвиваючи навколо гілки дерева, підкрадатися до жертви, терпляче чекати потрібної миті для рішучого кидка і зникати безслідно в якій-небудь ущелині, коли загрожує небезпека.

Змії вселяють жах, але вони ж … і прекрасні. Око не втомлюється милуватися їх строкатим забарвленням, химерними візерунками на шкірі, гнучкими рухами тіла. Ми наслідуємо їм, коли на мисливських святах здійснюємо свої священні танці. Наші художники висікають на скелях звивини зміїного сліду.

Змії вічні. Вони скидають стару шкіру і відроджуються до нового життя. Вони пам’ятають мого діда і діда мого батька. Вони завжди з нами. Ми пов’язані з ними кровною спорідненістю.

У роки без харчів, коли спека висушує землю і великий звір залишає тутешні місця, йде за далекі гори – туди, де ховається сонце, коли в орді запановує голод і мор, змії і дрібні тварини стають нашою єдиною їжею. І ми молимо змій не залишати нас; ми креслимо на піску контури Великого змія і крутимося до знемоги, щоб стада змій не висихали.

Не знаю, чи точно так розмірковував мій далекий предок на зорі людського суспільства, спускаючись в той ранок до струмка і насторожившись, коли, трохи шелестячи лускою, з під ніг його метнулася змія і зникла в росяній траві. Звичайно, думки його текли не настільки гладко, вони ще насилу складалися в його свідомості, але те, що вони текли саме в такому напрямку, можна майже не сумніватися. Можна не сумніватися і в тому, що в них перепліталися складні, суперечливі почуття, народжені його власним досвідом і досвідом попередніх поколінь: жах і схиляння перед чужою незрозумілою силою, захоплення зовнішнім виглядом змій і навіть вдячність.

Такі витоки двоїстого ставлення до плазунів, яке на багато тисячоліть вперед визначило місце змії в реальних і ірреальних взаєминах з природою, у віруваннях і обрядах. Змій, як і все незрозуміле, первісна людина наділяла надприродними властивостями ще на самих ранніх етапах історії релігії, починаючи з тотемізму – системи уявлень про кровну спорідненість людського колективу з певним видом тварин і рослин. Змії – тотеми, шановані як надприродні предки, відомі у віруваннях народів на всіх континентах. У аборигенів Австралії, наприклад, є багато барвистих міфів, в яких розповідається про зміїв – родоначальників племен. На їх честь відбувалися ритуальні церемонії.

Змія

На пізніших етапах історії людства, в розвинених релігійних віруваннях процвітав культ змій. Він особливо характерний для народів Індостану. Тут у деяких етнічних груп до останнього часу відзначалися «свята змій», дівчата йшли з дарами в місця їх проживання.

І навіть тоді, коли в тій чи іншій релігії вже складався пантеон божеств, культ змій не зникав. Священні тварини ставали двійниками або супутниками цілком людиноподібного образу божества. У Вавилоні бога Мардука зображували у вигляді напівзмії-напівптаха; ассірійська богиня Тіамат в міфах породжує чудовиськ – змій, ящерів і драконів. У стародавніх євреїв з плазунами був пов’язаний міф про «мідного змія» відгомони його є у Біблії. У греків шанувався змій-гігант Еріхфоніст, син богині Геї (Землі), а в храмі Афіни містилися численні змії, присвячені богині мудрості. В Індії один з тріади богів – Вішну зображувався лежачи на Великому змії Шешнагі.

Вішну

На противагу індуїзму, у віруваннях давніх народів, що населяли оазиси і степи Середньої Азії та Ірану, склалося різко негативне ставлення до змій. У I тисячолітті до нашої ери тут виникла і оформлялася зороастрійська релігія, заснована на одвічному протиборстві двох начал – доброго, світлого божества Ахура-Мазди (Ормазда) і демона зла Анхра-Майнью (Арімана). Все в природі зороастрійці відносили до одного з начал; відповідно ділився і тваринний світ. З оформленням зороастризму в державну релігію жрецтво відкинуло існуючий колись у цих народів культ змій. Плазуни, земноводні і багато комахи були віднесені до нечистої сфері як породження злого демона Арімана і підлягали знищенню. Чудовисько Ажи-Дахака, іпостась і супутник Арімана, зображувався згідно Авести – священної книги зороастрійців – у вигляді змія-дракона, «що мав три голови, шість очей, та володів тисячею сил … небезпечних для світу». В образі мухи являвся до людей поганячий їх трупний демон Насу. Людина, осквернив священні стихії – воду і вогонь, прирівнювалася до нечистих комах – павуків і сарани, а той, хто вбив видру, шановану зороастрійцями, зобов’язаний був в спокутування провини, серед інших богоугодних справ, винищити десять тисяч змій двох видів, черепах, жаб, мурах, мух і черв’яків.

У VIII-IX століттях нашої ери зороастризм був витіснений у Середній Азії мусульманською релігією. Однак сліди колишніх вірувань довго ще зберігалися в побуті та віруваннях народів, які прийняли іслам.

Цілком закономірно, що, опинившись у «зміїному царстві», яким є пониззя Амудар’ї і зона пустель, познайомившись на власному досвіді і досвіді моїх колег з світом плазунів і злобливих комах, я став з’ясовувати, чи збереглося у свідомості місцевого населення що-небудь від минулого до цих «породжень Арімана». Я не пропускав нагоди поговорити на цю тему насамперед з людьми похилого віку, чия пам’ять – воістину «золота жила » для етнографів.

Власне, лише представники самого старшого покоління і були джерелом відомостей, бо лише в їх середовищі існував ще інтерес до таких вірувань – молодші покоління були до цього байдужі, за рідкісним винятком.

Мої співрозмовники-дідусі дружно стверджували, що, відповідно до звичаїв батьків і дідів, змії і шкідливі комахи підлягають безумовному знищенню. Мабуть, крізь тисячолітню товщу мусульманської релігії пробивався і дожив до наших днів закон стародавньої зороастрійської релігії. З’ясувалося, що цікавили мене змії та комахи, згадані в цьому оповіданні, споконвіку вважалися нечистими – їх відносили до сфери злих духів, різко ворожих людям. Не випадково у вигляді цих нечистих «покидали» тіло хворого злі духи, гнані місцевими шаманами. Дідусі розповідали, що раніше були такі Пархави (шамани), які під час камлання душили голими руками отруйних змій. Саме змії вважалися особливо нечистими тваринами.

Хіба не дивно, що в наші дні старий чабан Мамедкул виклав мені одне з найсуворіших правил відносин до вогню, вироблених в зороастризмі більше двох тисяч років тому? Воно пов’язане зі зміями.

Але про це читайте вже в наступній статті.

Автор: Г. Снесарев.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers