Хайнріх Харрер – австрійський альпініст. Друга світова війна застала його в Індії, і англійська влада інтернувала його як підданого ворожої держави. З табору Харрер з приятелем втекли і, перебравшись через Гімалаї, опинилися в Тибеті. Тут Харрер провів сім років, завоював довіру тибетців і був запрошений до малолітнього Далай-лами вчителем «європейських наук»: математики, географії, початків техніки. Мало кому з європейців вдавалося так наблизитись до владики Тибету. Повернувшись додому, Харрер написав книгу «Сім років у Тибеті». Свіжість сприйняття і широта охоплення зробили цю книгу однією з найбільш популярних у світі книг про Тибет. У 1997 році по її мотивам навіть вийшов однойменний фільм із Бредом Пітом у головній ролі. Ми ж пропонуємо вам познайомитись із самою книжкою (надзвичайно цікавою) та надалі передаємо слово пану Хайнріху Харерреру.

… 23 січня 1946 року, на восьмий день нашого перебування в Лхасі, до нас явився чоловік із запрошенням відвідати батьків Далай-лами. Тхангме – господар будинку, де ми оселилися, – онімів від несподіванки. Його хвилювання передалося і моєму другу альпіністові Ауфшнайтеру, і мені. За що така честь нам, звичайним мандрівникам? І чи до добра таке запрошення?

Ми негайно переодяглися в кращі костюми, а Тхангме дбайливо сунув нам у руки по парі білих шовкових шарфів і наказав вручити їх під час аудієнції батькові і матері Його Святості. За тибетською традицією, не можна постати перед очі людини більш високого походження або соціального стану без хоча б символічного подарунку вузької смуги матерії. У продажі видимо-невидимо подібних шарфів, причому всякий дарувальник знає, якої якості матерію, залежно від свого рангу, він сміє підносити.

Палац батьків Далай-лами знаходився неподалік, і незабаром масивні ворота розчинилися перед нами – воротар чекав нас, схиляючись у глибокому поклоні. Через великий двір, де овочеві грядки чергувалися з купами верб, ми пройшли до палацу. Невидимі руки знову загодя розчинили двері, ми вступили в просторий світлий зал – і поспішно схилилися в поклоні: перед нами, в оточенні слуг, на невеликому троні сиділа сама мати Божественного Владики, по королівському спокійна і велична! Нам була чужа трепетна повага, яку відчували тибетці до Великої Матері, але урочистість миті зачарувала.

Велика Мати привітно посміхнулась нам, з явною прихильністю прийняла наші шарфи, піднесені руками, витягнутими, відповідно до настанов Тхангме, як можна далі вперед. Шарфи були тут же віддані найближчому слузі, а господиня будинку, всупереч місцевим звичаям, з милою простотою протягнула нам руки. Тим часом до зали увійшов важливого виду літній чоловік – батько Далай-лами. Ми знову низько вклонилися, вручили йому шарфи, після чого і він, не соромлячись, потиснув нам руки. Європейці зрідка бували в цьому палаці, і господарі не тільки звикли до рукостискань, а й навіть пишалися своїм знайомством з цією безглуздою чужоземною звичкою

Потім нас посадили на килими і пригостили чаєм, несхожим на той, до якого ми звикли в Лхасі. Я поцікавився, що це за чудовий напій. Дуже вдале питання! Воно навело господарів на спогади про рідний край, і бесіда потекла абсолютно невимушено. Виявилося, що батьки Його Святості прості селяни родом з китайської провінції Цинхай. Саме звідти вони вивезли рецепт приготування чаю: не з маслом, як його заварюють тибетці, а з молоком і сіллю. Так само важко, як до місцевого чаю, було звикнути їм і до тутешньої мови.

За розмовою ми гарненько розглянули співрозмовників. Просте походження позначалося тільки в приємній нечопорній товариськості. В іншому ж вони трималися з підкресленим аристократизмом. Але стрибок з селянського будиночка в царські палати – до казкової шани і неоглядних земельних володінь не скаламутив їх розум, та не розбестив душі.

Лобсанг Самтен, старший брат Далай-лами, живий і допитливий підліток, закидав нас питаннями про наші подорожі та пригоди. Він зізнався, що робить це на прохання свого божественного брата. Це схвилювало нас, і ми в свою чергу стали розпитувати про юного первосвященика. Титул Далай-лама – монгольського походження. «Далай» означає «море мудрості». У тибетців своє, більш вживане позначення духовного глави тибетського буддизму і правителя країни – його можна перекласти як «Безцінний Правитель». Батьки і брати між собою називають Далай-ламу «Кунг’юн», що означає «Присутність» – бо в його тілі присутнє божество.

Багато-багато місяців по тому, коли мені пощастило не тільки познайомитись, а й бути на дружній нозі з Кунг’юном, я осмілився запитати його: а як саме в ньому розпізнали живе втілення Будди? Це питання я задав в день народження Далай-лами (я знав, що він народився 6 червня 1935 року в Китаї). Крім мене, ніхто не привітав хлопчика. Тибетці не надають значення даті свого народження, часто не знають або не пам’ятають її. Тому й день народження владики не цікавить підданих. Та й всякий новий Далай-лама являє собою лише чергове повернення на землю благого бодхісатви Ченрезі-Авалокитешвари, одного з тисячі живих будд, які відреклися від нірвани, щоб допомагати людству. Ченрезі верховний покровитель Тибету, і його втілення повинні навіки віків бути правителями цієї країни. Нинішній Далай-лама чотирнадцятий за рахунком втілення. Саме в цій якості шанував його народ і звертав до нього молитви не як до правителя, а як до верховного живого бога країни.

Але Кунг’юн був занадто малий, коли сталася подія, що вознесла його на престол Лхаси, він порадив мені розпитати шляхетних осіб, які були причетні до виявлення чергового втілення Далай-лами.

Автор: Хайнрік Херрер.

P. S. Духи вещают: А еще у юного Далай-ламы, впрочем как и у всякого обычного человека были свои маленькие хобби и увлечения. Так он любил рыбалку, (наверное ему бы особенно понравилась рыбалка в Астрахани ) разные технические новинки, умел собрать и разобрать кинопроектор, привезенный в свое время в Лхасу получше любого киномеханика.