Майже 90 гектарів землі в східному кварталі японського столичного міста Нара було відведено під будівництво монастирського комплексу Тодайдзи – «Великого східного храму». Двоповерхові Південні ворота і дві стометрові семиярусні пагоди праворуч і ліворуч як би передують величності Золотого храму – Кондо. Кондо витягнутий по фасаду майже на 90 метрів, його висота 50 і глибина близько 55 метрів. Цей храм з двоярусним черепичним дахом вважається найбільшим дерев’яним будинком у світі.

Як оповідає храмовий літопис, на його зведення, крім коштів, виділених безпосередньо імператорським двором, були зібрані пожертвування від 51 590 осіб. Ще більше жертводавців – 372975 – у Дайбуцу статуї Великого Будди, що зайняла весь інтер’єр 16-метрового Кондо. «Обіцяю відлити статую з міді, що тільки знайдеться в країні, – говорив імператор Сему у своєму указі від 743 року, – зрию гори високі і відбудую храм. Якщо хтось побажає допомогти в тому хоч травинкою, хоч пригорщею піску, – бути з його волі».

Але волі імператора і його підданих було недостатньо. Перш ніж приступити до відливання Дайбуцу, потрібно було отримати благословення прародительки імператорського роду, богині сонця Аматерасу. Язичницькі боги, яким японська традиційна релігія синто («шлях богів») приписує владу над силами природи, «допомогли відшукати» – звичайно, через своїх жерців – і ті 34 кг. золота що управитель провінції Муцу підніс імператорові для золочення Великого Будди. Воістину важко було імператору зводити цю дорогу гігантську статую, що символізує політичну могутність прийшлої з материка нової релігії. У союзі і співробітництві буддизму та синтоїзму можновладні клани середньовічної Японії бачили запоруку духовної єдності нації під егідою царюючого роду, обожненого саме релігією предків – синто.

У 752 році відбулася завершальна церемонія освячення статуї Дайбуцу – «відкриття очей». У Кондо прибули імператриця Кокен та Сему, який відрікся раніше, вся знать; не менше десяти тисяч ченців зібралося на площі. Керівник церемонії чернець Бодай взяв кисть з дванадцятьма прив’язаними до неї шнурами (один з них довжиною 215 м, і нині зберігається у скарбниці монастиря Тодайдзі). Коли всі присутні на церемонії взялися руками за шнури, Бодай намалював в очах Великого Будди зіниці.

Авторство цього бронзового колоса приписується знаменитому проповіднику, художнику і політичному діячеві по імені Геки. А прототипом Дайбуцу вважається висічений з каменю в китайському печерному храмі Лунминь – Будда Вакірочана («Вище космічне світло Великого сонця»). Культ Вакірочани (по-японськи Бірусяна, або Русяна-Буцу) ґрунтувався на ототожненні Будди Гаутами Шакьямуні з синтоїстським божеством сонця Аматерасу.

Тодайдзи був одним з головних центрів не тільки релігійного, але і державного життя Японії. Тут на спеціальному вівтарі – «Кайдани» – посвячували в ченці, тут же проводилась найважливіша церемонія присвоєння придворних рангів. За велінням імператора, за покровительську роль при спорудженні статуї Великого Будди синтоїстському божеству Хатіману був привласнений вищий, перший ранг.

Храм-монастир Тодай-дзі був заснований в 728 році (за іншою версією – в 733) ченцем на ім’я Робен, філософом, письменником і художником, ревним проповідником буддизму, який до кінця життя шанував і синто.

Зв’язок синтоістського бога Хатімана з цією буддійською обителлю виявився міцним. Коли в середині IX століття біля статуї Дайбуцу відвалилася голова спеціальний посланник був відправлений на острів Кюсю, щоб там в синтоїстському святилищі випросити допомогу у Хатімана для відновлення Великого Будди з Тодайдзи.

Автор: Вадим Розов.

P. S. Духи вещают: Воистину прекрасен японский храм Дайбуцу со своими величественными статуями Будды и удивительным буддийским искусством. По красоте с ним могут сравниться разве что лучшие храмы Тайланда, в которых буддийская энергетика буквально пропитала все стены. И чтобы самому ощутить ее нужно непременно отправиться в Таиланд, и уж точно волшебный отдых в Таиланде запомнится вам надолго.