У своєму педагогічному завзятті я діставав через англійців художні фільми з Делі, в основному екранізації знаменитих п’єс і книг. Першою була екранізація шекспірівського «Генріха V». Далай-лама, як звичайно, сидів зі мною біля кінопроектора, і тому в зал, коли зашторені вікна, просочилося багато народу, навіть кухарі і садівники, які стали віддалік від лам. Я пошепки перекладав Кунг’юну (попередньо прочитавши пару раз п’єсу – перекладати шекспірівський текст на тибетську мову прямо з англійської не так-то просто!). Фільм всім сподобався. Але глядачі були неприємно шоковані любовними сценами, на європейський погляд абсолютно безневинними.

Надалі я врахував цю цнотливість і заздалегідь вирізав всі сумнівні сцени. Кунг’юн так і вп’явся в мене з розпитуваннями з приводу наших королів, героїв і вчених минулого. Потім ми подивилися документальний фільм про Махатму Ганді: ця людина в Поталі користується величезною повагою.

Якось раз ми з Кунг’юном розбирали тільки що надіслані фільми. Юнак відкладав вбік всі розважальні стрічки і комедії, просячи замінити їх освітніми або фільмами про військову справу і мистецтво різних країн. Одного разу ми подивилися фільм про конярство. Кунг’юн залишився байдужий. З чарівною безпосередністю він промовив: «Навіть дивно, що моє попереднє тіло так захоплювалося кіньми. Для мене вони рівно нічого не значать».

Я тісно спілкувався з хлопчиком саме в тому віці, коли він стрімко зростав і був, як всі підлітки, незграбний. Пам’ятаю, одного разу Кунг’юн розбив новенький експонометр. Це засмутило його до сліз. Я тільки посміявся: негоже шкодувати про таку дрібницю правителю величезної країни, який може купити мільйон експонометрів. Але його економність і скромні потреби не раз торкали мене. У європейській сім’ї, навіть середнього достатку, діти куди більш розпещені. Кунг’юн жив аскетично і самотньо, іноді по кілька днів постив і мовчав. А після довгих утомливих уроків зі мною до нього незмінно приходив вчитель релігійних предметів.

До речі, Лобсанг приєднався було до наших занять географією, математикою та англійською мовою. Але потім відстав: занадто важкі здалися. Зате він володів практичною кмітливістю і часто допомагав братові у виконанні його офіційних обов’язків.

Лобсанг розповідав, що його молодший брат був виключно рухливою, запальною і розсіяною дитиною. Але з роками він разюче змінився. Я побачив Кунг’юна стриманим, зібраним, завжди серйозним. І все ж, коли він сміявся, в його сміхові було стільки сердечності і простодушності, що все ставало на свої місця: з вигляду маленького мудрого дідка проглядав звичайнісінький пустотливий хлопчисько, якому не дають попустувати – а він так любить прокази! Наприклад, він дуже любив жартома побоксувати зі мною чи передражнити мої інтонації і жести.

Який він не був сприйнятливий до досягнень західної цивілізації, юний Далай-лама не смів ні на крок відступати від вікових традицій. Він був зобов’язаний відповідати традиційним уявленням про духовну голову Тибету. У побуті це приносило хлопчикові чимало неприємностей. Все, чого торкалися його руки, ставало священним засобом проти хвороб і злих духів. Скажімо, ті солодощі та фрукти, які я приносив з палацу, були найкращим подарунком моїм знайомим тибетцям – вони не знали як мені дякувати. Якось Кунг’юн поскаржився, як обтяжливий цей звичай: адже навіть його сеча вважається найціннішими ліками, і слуги ретельно її збирають.

Далай-лама таємно мріяв вивести своїх підданих з туману забобонів і марновірств. Ми на пару фантазували подовгу про прийдешнє просвітництво, про реформи. Навіть робили попередні намітки. Мовляв, треба б спершу призвати в країну радників з європейських нейтральних держав, які не мають інтересів в азіатському регіоні, розвинути мережу шкіл, лікарень … Домріялись навіть до університету в Лхасі…

Але після моїх уроків приходив чернець-законовчитель, похмуро косився на мене. І хто з нас чіпкіше тримав душу хлопчика? Хто з нас міг би перемогти? Важко сказати. Того світу, який я намагався описати, не існує більше…

P. S. І на закуску

Автор: Хайнрік Херрер.

P. S. Духи вещают: Как видим, маленький Далай-лама был очень старательным учеником, так что многим современным детям можно брать у него пример. Уверен, что Далай-лама никогда не позволил бы себе заказать реферат, списывать или вообще как либо мухлевать в процессе обучения, чего увы не скажешь об множестве современных школьников и студентов.