Чи просто підлітку підготуватися до подібної долі, якщо вже зараз всі його судження наперед визнані божественними, а накази і дії непогрешимими? Перші підступи до виконання майбутніх великих праць хлопчик вже зробив – невпинним старанним вивченням релігійних праць і традицій, тривалими медитаціями. Добрим ґрунтом для навчання було й те, що Кунг’юн був не настільки самовпевнений, як його попередник, тринадцятий Далай-лама.

Про цього Далай-ламу розповідали таку історію. Якось його оточення повстало проти нового закону, який він хотів ввести. Висували заперечення, засновані на висловлюваннях п’ятого Далай-лами. На це тринадцятий Далай-лама заперечив коротко: «А хто, по-вашому, п’яте втілення?» Міністри проковтнули язики: хіба владика, який сидить перед ними не був всіма Далай-ламами, в тому числі і п’ятим?

До кожного уроку мені доводилось готуватися дуже ретельно. Розумні питання Кунг’юна одразу б викрили моє напівзнання, та й не хотілося просто відповідати на випадкові питання. Я хотів вести навчання послідовно, системно. Допитливі питання хлопчика вимагали звернення до все нових галузей знань. Іноді доводилося починати розповідь «від яйця». Наприклад, щоб пояснити пристрій атомної бомби, довелося прочитати лекцію про будову речовин. Від цієї розповіді відгалузилась тема про метали. А оскільки узагальнюючого слова «метали» в тибетській мові немає, то довелося говорити про кожний метал окремо, визначаючи спільне в їх будові, що породило купу нових запитань.

Моє життя в Лхасі знайшло зміст. Я як і раніше робив звіти міжнародних новин для уряду, малював карти Тибету. Я засиджувався за роботою за північ, щоб бути готовим, якщо мене покличе Кунг’юн. Я більше не відвідував численні урочистості в шляхетних лхасських сімействах. Це не було жертвою з мого боку: із спілкування з Далай-ламою я більше дізнавався про країну. В історії Тибету, в буддизмі він був великим докою. Ми пускалися в багатогодинні суперечки на релігійні теми, причому мій юний друг щиро сподівався обернути мене в свою віру. Він похвалився, що старанно студіює стародавні книги, в яких розповідається, як по своїй волі відокремлювати душу від тіла. Історія Тибету сповнена такими фактами. Кунг’юн вірив, що і він зможе – при міцній вірі та належному вивченні правил – залишати своє тіло і досхочу подорожувати безтілесно по світу. Коли він навчиться це робити, то пошле мене до Індії, а сам безтілесно піде за мною: то-то буде весела подорож!

Часом він вибігав мені назустріч у сад, простягаючи дружелюбно обидві руки назустріч. Але хоча чарівний юнак був мені до серця, хоча він називав мене своїм другом, я намагався зберігати дистанцію і не забуватися поруч з Його Святістю. Ми продовжували займатися англійською мовою, географією та математикою. Я показував йому фільми і тримав в курсі світових подій. Він за своєю ініціативою підняв мені платню – фінансовими питаннями він не займався, але найменше його бажання міністри тлумачили як веління.
Кунг’юн вражав мене кмітливістю, впертістю і працьовитістю. Якщо я доручав йому перекласти англійською десять фраз, він перекладав двадцять. Як і більшість тибетців, він з легкістю освоював іноземну мову. Родовиті тибетці і місцеві купці бігло розмовляють мовами кількох навколишніх народів. Тільки звук «ф» Далай-лама не міг освоїти – в тибетській мові його немає.

У бібліотеці попереднього Далай-лами було безліч книг і карт англійською мовою. Але книги залишилися нерозрізаними, а карти не стерлися на згинах. Попередній Далай-лама пізнавав світ у подорожах – бував в Індії, Китаї, а про Європу знав чимало зі спілкування з сером Чарльзом Беллом. Я чув ім’я цього англійського офіцера, читав його книги. Белл був переконаним прихильником незалежності Тибету. За своєю посадою він здійснював контакти з Сиккимом, Тибетом і Бутаном. Під час візиту до Індії Далай-лама познайомився з Беллом, і зав’язалась тривала дружба – на багато років. Очевидно, сер Чарльз Белл був першим європейцем, який удостоївся бути на короткій нозі з недоступним простим смертним Далай-ламою.

Кунг’юн поки не досяг віку подорожей, але географія була його улюбленим предметом. Скоро він розрізняв всі країни, гори і річки на глобусі і дуже пишався, що найвищі у світі гори – в його країні. Для нього було приємним сюрпризом, що лише лічені країни перевершують розмірами його гірську державу.

Лише раз я бачив Кунг’юна разом з Великою Матір’ю, я показував їм один з вісімдесяти фільмів, що були в кінофонді Потали. З тих пір як дитину визнали втіленням Ченрезі, сім’я втратила права на нього. Наскільки не шанують Великих Батьків, але зв’язок між ними і сином рішуче обірваний. Візити матері стають рідкісними офіційними помпезними подіями, на які вона прибуває в кращих нарядах, обвішана коштовностями. Йдучи, вона низько кланяється синові, а той благословляє її, поклавши руку їй на голову. Цей жест говорить багато про що, мати не удостоюється благословення двома руками одночасно, це привілей вищого духовенства і сановників двору.

Під час занять нас, як правило, не турбували. Якось раз чернець-охоронець приніс Далай-ламі важливий терміновий лист. Кунг’юн відірвався від підручника математики, а здоровенний охоронець тричі впав ниць перед повелителем, перш ніж вручив йому листа – з схвильованим вірнопідданим сопінням, запропонованим етикетом. Потім чернець покинув зал – зігнувшись у поклоні і задкуючи, беззвучно закрив за собою двері. У подібні моменти я особливо гостро відчував, які вольності проти протоколу дозволені мені.

Через кілька тижнів регулярних занять вся Лхаса знала, куди я їжджу опівдні. З цілком зрозумілих причин ченці нарікали проти моїх відвідин. Тільки Велика Мати цілком схвалювала тісне спілкування сина з чужинцем.

Одного разу Кунг’юн помилково вискочив мені назустріч в окулярах. Зазвичай він приховував від мене свою короткозорість. Можливо, він зіпсував очі в ранньому дитинстві, коли годинами розглядав місто і околиці в телескоп. Лобсанг виписав йому окуляри з Індії. Вперте читання у вічній напівтемряві палацових залів також не покращує зір.

В іншій раз Кунг’юн здивував мене своєю обновкою: європейського вигляду курточкою поверх традиційних чернечих червоних шат. Цю курточку він носив потім тільки у внутрішніх покоях палацу. Кравець скопіював її з англійських журналів і з мого піджака. Хлопчик перший час упивався місткими кишенями, яких не знає тибетський одяг. Кунг’юн носив у кишенях те, що люблять пхати туди всі підлітки: ножик, солодощі, викрутку, кольорові олівці і ручки. Вперше за багато втілень бог Ченрезі міг користуватися таким благом, як кишені.

У Кунг’юна малася чудова колекція старовинних годинників, що залишилися від попереднього Далай-лами. Кунг’юн придбав кілька швейцарських годинників на свої «кишенькові» гроші. Через малолітство він міг користуватися виключно тими грошима, які піддані клали до його трону під час аудієнцій. Але і на ці кошти можна було побалувати себе найдорожчими подарунками. Але марнотратство не було властиво моєму юному другові. Пройде час, і перед ним відкриються всі скарбниці Потали і Саду Дорогоцінного Каменю – ставши повноправним владикою Тибету, Кунг’юн перетвориться на найбагатшу людину у світі.

Тим часом у народі йшли розмови: чому б не наділити божественного отрока всією повнотою влади, не чекаючи його повноліття? У тривожні часи простий люд віддавав перевагу мати невинного юного правителя, а не бути іграшкою в руках розбещеної регентської кліки.

В один прекрасний ранок на стінах будинків у столиці зарясніли написи: «Всю владу Далай-ламі!» Натовпи збиралися і нарікали проти правління регента. Про ці гасла ми говорили з Далай-ламою під час мого найближчого візиту. Він чув про них від Лобсанга і підозрював, що стараються ченці з монастиря Сера. Сам він засуджував їх активність, побоюючись, що ще недостатньо зрілий для влади. Стільки ще потрібно дізнатися! І тому нинішній галас його не цікавив, а турбувало питання: чи можна порівняти його пізнання з пізнаннями європейського ровесника? Не здавався б він у Європі неосвіченим? Я щиро запевнив його, що він не по роках розумний, цілком по знаннях може потягатися з будь-яким німецьким або англійським однолітком.

Втім, не тільки Далай-лама страждав таким комплексом неповноцінності. Будь-який європеєць у Лхасі то й діло чує від місцевих жителів: «На жаль, ми так мало знаємо! Ми такі дурні!» Такі нарікання не слід приймати на віру. Тибетці анітрохи не дурні. Кмітливості їм не позичати. Бракує їм тільки систематичної всебічної освіти.

Автор: Хайнрік Херрер.

P. S. Духи вещают: А еще уже старенький Далай-Лама не так уж и давно отлично освоил компьютер, причем на довольно таки профессиональном уровне, что пожалуй, наверняка даже знает, как преобразовать PDF файл в Excel и многие другие компьютерные тонкости.