До психологічних тестів можна ставитись по-різному. Одні вважають, що з їх допомогою можна намагатися визначати ті чи інші здібності, використовувати їх як інструмент для професійної орієнтації і навіть оцінювати людину як особистість. Інші заперечують тестові методи, вважаючи їх обманом, псевдонауковою вигадкою. Що ж таке психологічні тести в дійсності?

Зараз до психологічних тестів у професійних психологів, загалом, встановилось досить спокійне ставлення. Перефразовуючи відому приказку, можна сказати так: не можна очікувати від психологічних тестів більше того, що вони можуть дати. Питання, отже, в тому, що ж вони можуть дати.

У психологічній практиці дуже поширені тести на визначення «коефіцієнта інтелектуальності», або «IQ». Зазвичай такий тест включає в себе 40-50 невеликих, не надто складних завдань. Випробуваний повинен протягом обмеженого терміну – скажімо, за 30 хвилин – виконати максимально можливу кількість завдань. За кожну правильно розв’язану задачу нараховується один бал. Потім за спеціальною шкалою ці бали переводяться в коефіцієнт інтелектуальності. Помічено, що у людини середніх здібностей він становить від 100 до 130 умовних одиниць. Про що ж насправді говорять ці бали?

Перш за все, потрібно пам’ятати, що, крім здібностей, для виконання завдань тесту потрібна деяка підготовка. Людина повинна вміти читати, писати, володіти елементами пізнання в граматиці, географії, знати чотири дії арифметики, зведення в ступінь, добування кореня. Неграмотний не виконає жодного завдання. Проте його потенційні розумові здібності можуть бути не нижче тих, хто їх виконає. Отже, порівнювати тестові характеристики має сенс лише для людей, які росли і розвивалися в схожих умовах, і тільки в цьому випадку різниця у виконанні завдань тесту може бути пояснена відмінностями вроджених здібностей. Отже, про що все-таки говорять результати тесту? З умов його проведення ясно, що мова йде про швидкість мислення, або кмітливість. На всі завдання дається півгодини, і той хто швидко міркує, природно, покаже кращий результат, ніж «тугодум».

Виходить, у процесі психологічного тестування в основному виявляється швидкість міркування. Однак це не зовсім так. Для успішного вирішення завдань необхідна зацікавленість випробуваного, або, як зараз прийнято говорити, мотивація. Байдужість до тесту не дасть зусиль, необхідних для досягнення високого результату.

Крім зацікавленості, необхідна наполегливість. Люди, які готові приділити вирішенню завдання хвилину, дві, але на більше, у них не вистачає терпіння, навряд чи отримають високі показники. Завзятість ж іноді компенсує відсутність швидкості міркування. Значить, тест відображає не тільки формальні розумові здібності, а й такі якості особистості, як зацікавленість і наполегливість.

Однак це ще не все. Люди досить наполегливі, з високим темпом мислення, але незібрані, схильні до поспішних висновків, зазвичай миттєво схоплюють сутність завдання, і їх відразу ж осіняє ідея рішення. Але вони не дають собі зусиль перевірити правильність цієї ідеї. Іншими словами, властивість особистості, іменована самоконтролем, також впливає на результати.

Є ще одна особистісна особливість, яка чітко проявляється в експериментах. У серії дослідів, як то проведених у відділі біокібернетики Інституту кібернетики, була відзначена цікава закономірність. У цілому ряді завдань швидкість вирішення не залежить від пам’яті і від кмітливості. Вирішуючи запропоновану задачу, випробуваний пробує різні підходи. Якщо підхід не веде до мети, треба відмовитись від нього і не продовжувати безплідних спроб. Але не можна відмовлятися від даного підходу передчасно: можна упустити можливість вирішення. Визначальним фактором тут служить здатність вчасно відмовитися від скомпрометованої гіпотези. Цю якість можна назвати гнучкістю інтелекту. Вона зовсім не збігається з рухливістю і інертністю нервових процесів.

Таким чином, «I.Q.», або коефіцієнт інтелектуальності, відбиває в якійсь мірі формальні здібності, сукупність особистісних якостей, а також рівень підготовки, причому самої різної – сюди відноситься і власне тестове тренування. Людина, яка багато разів піддавалася психологічним пробам, знаходиться в більш вигідному становищі, ніж новачок. Втім, досить пройти через тестову перевірку чотири-п’ять раз, і «ефект тренованості» вичерпується: десяте випробування не дасть кращих результатів, ніж п’яте.

Англійський психолог Г. Дж. Айзенк, найбільший авторитет в області психології особистості, бачить у проблемі тестування ще одну трудність. Вона полягає в тому, що в деяких випадках важко вирішити, яку відповідь на завдання вважати правильною. У порівняно простих завданнях таких сумнівів не виникає. Випробуваному пропонують, скажімо, вибрати один потрібний малюнок з шести, заздалегідь припускаючи, що завдання має однозначне рішення. Такі завдання психологи називають «закритими».

«Відкриті» завдання, коли випробуваний сам повинен придумати і обґрунтувати відповідь, більш складні і неоднозначні. Втім, і тут можна виділити «оптимальну» відповідь.

Розглянемо таку задачу.
Карлик живе на 20-му поверсі. Щоранку він спускається в ліфті на перший поверх і йде на роботу. Увечері він повертається, сідає в ліфт, доїжджає до 10-го поверху, а далі піднімається пішки. Чому він так чинить?

На це питання відповідають по-різному:
1) зганяти вагу.
2 ) Тренує серце шляхом дозованих навантажень.
3 ) Відвідує друга, який живе на 10-му поверсі.

Всі ці відповіді правдоподібні. Але правильна відповідь полягає в тому, що карлик в змозі дотягнутися лише до кнопки 10-го поверху, а вище дістати не в силах. Цій відповіді треба віддати перевагу всім іншим, бо в ній умови задачі використані максимально. Всі інші відповіді цілком логічні, але можуть в такій же мірі стосуватись велетня. Візьмемо інший приклад – завдання типу «знайдіть зайве слово».

Ложка, виделка, ножик, олівець – яке слово зайве?

Зрозуміло, олівець, так як всі інші слова – столові приналежності.
Рішення може бути і не настільки очевидним.

Бухарест, Варшава, Каракас, Лондон, Мелекес, Нукус, Тбілісі, Торонто – яке слово зайве?

Можна виключити найпівнічніше місто чи найпівденніше. Можна виділити найбільше або найменше. Критеріїв може бути безліч і, значить, безліч рішень . Але упорядник завдання, мабуть, підібрав назви міст, в яких повторюється одна голосна буква : «а» (Варшава і Каракас), «о» (Лондон і Торонто ), «і» (Тбілісі) і так далі. Зайве слово в цьому випадку Бухарест: у ньому – три різних голосних звуку.

Завдання не має логічно однозначного рішення, потрібно зрозуміти передбачувані наміри її упорядника. Це чимала трудність. (У наведеному нижче тесті, запозиченому із книги Г. Дж. Айзенка, таких «двозначних» завдань немає.) І звичайно, всі зроблені застереження наводять на думку, що тестова методика приблизна, може призвести до помилки і на неї не можна занадто покладатися. Для прийому в інститути і призначення на відповідальні пости потрібні більш надійні методи. Але тести можуть послужити хорошу службу, допомагаючи людині усвідомити її власні можливості і недоліки. Крім «загальних» тестів, зразок якого пропонується читачам журналу, існують і диференційовані тести, спрямовані на визначення зорово-просторових здібностей, здібностей маніпулювати з цифровим матеріалом, зі словесним матеріалом і тому подібним. Такі тести допоможуть викладачеві краще пізнати учня, та й самому учневі – дізнатися свої сильні і слабкі сторони.

До результатів тестового дослідження на практиці потрібно ставитися уважно і вдумливо. Припустимо, для якої роботи потрібно коефіцієнт інтелектуальності 120. ( Це означає , що більшість осіб даної професії , що успішно справляються зі своїми обов’язками , при перевірці має « IQ » 120. ) Мабуть , людина з більш низьким «I. Q. » не впорається з покладеними на нього обов’язками. А що ж буде , якщо коефіцієнт набагато вищий і дорівнює 150 ? Здавалося б , володар такого високого « IQ » і поготів впорається з роботою. А ні! Насправді виникає ряд ускладнень.

У людини створюється відчуття, що діяльність її примітивна, занадто рутинна і зів’яна, вона працює абияк і часто має славу нікчемного співробітника. До того ж вона дозволяє собі зневажливо відгукуватися про свою роботу і її зауваження образливі для колег. Нерідко на цьому ґрунті виникають конфлікти – ситуація, не раз описана в художній літературі. (До слова один знайомий, що працює психологом в нашій улюбленій міліції якось поділилася маленьким секретом – при прийомі на роботу в наші правоохоронні органи відсівають кандидатів не тільки з надто низьким IQ, але і з занадто високим, цілком зрозуміло чому – хороший міліціонер повинен не думати, а чітко виконувати накази старшого начальства, чи не так панове вартові закону?).

Тому результати тестів не завжди слід оцінювати як «кращі» і «гірші». Більш розсудлива оцінка – «відповідний» і «невідповідний», тобто тест має сенс лише в тому випадку, якщо він розглядається по відношенню до конкретної людини: чи підходить випробуваний для даної конкретної роботи, чи ні. Потрібно завжди проявляти розсудливість і не розраховувати отримати від психологічного тесту більше того, що він може дати.

Автор: А. Лук.

P. S. Духи вещают: А еще некоторые люди при помощи психологических тестов даже определяют, какой лучше подарок подарить на свадьбу. Но ведь определить какой подарок лучше можно гораздо проще, для этого достаточно перейти на сайт http://www.podarkoff.com.ua/ и уж там вы точно подберете, то что нужно.