Людині завжди притаманне бажання заглибитися у світ далеких предків, краще розібратися в історії національної культури. Воістину невичерпне джерело таких знань – фольклор, хоча занурення в пласти народних переказів і пов’язані з чималими труднощами. Адже за давністю років багато що тут втратило початкову чіткість сюжетів і образів, отримало інше тлумачення – не те, що закладали в них раніше наші далекі предки. Важка, але захоплююча подорож з абсолютно несподіваними відкриттями. Одне з них – вражаюча спільність сюжетних ліній і образів, переказів, духовних цінностей у народів, вельми віддалених один від одного.

У безмежному морі народної руської поезії збереглися оповіді про потаємної Голуб’ячу (або Глибинну) книгу, що зберігає одвічні таємниці буття. Згадуючи ці легенди, чуті в дитинстві від прадіда, Микола Заболоцький писав:

И слышу я знакомое сказанье.
Как Правда Кривду вызвала на бой,
Как одолела Кривда, и крестьяне
С тех пор живут обижены судьбой.
Лишь далеко на океане-море.
На белом камне, посредине вод.
Сияет книга в золотом уборе.
Лучами упираясь в небосвод.
Та книга выпала из некой грозной тучи.
Все буквы в ней цветами проросли,
И в ней записана рукой судеб могучей
Вся правда сокровенная земли.

Згадка про Глибинну книгу вперше зустрічається в переказах про Авраамія Смоленського, подвижника і мислителя (початок XIII століття ). За проповідь якогось «глибинного» вчення він був відданий церковному суду. Церковники звинувачували його також у читанні «Глибинних» книг. Авраамія ледь не розтерзали, коли вели на судилище: « аще б потужно, жива його пожере», – записав у житії святого його учень Єфрем. І все-таки Авраамій був виправданий, а згодом навіть зарахований до лику святих. Суть його вчення в загальному залишилася невідомою. Щоправда, в одному зі списків служби Авраамію згадується, що таємниця «Глибинного писання» – таємниця Трійці. Але якщо мова йде про християнський догмат – за що ж тоді судили Авраамія? Мабуть, таємниця Трійці з Глибинної книги – інша. Тоді яка?

Загадкова книга – вже під назвою «Голубина» – з’являється потім у XVIII столітті. Вірш оповідає про те, як на початку «світу білого» з грізної, темної хмари, що прийшла зі Сходу, впала на землю Голубина книга. Впала вона на Святі гори, до белгорюч-каменю алатир. Збираються до Книги мудреці і царі, але не можуть осягнути її таємниць. Велика Книга: «на руках тримати – не стримати, по рядках читати – не вичитати». Волотоман (можливо, волхв або жрець бога Волоса?) – цар минулих часів просить нового мудреця – царя Давида – повідати про Книгу. І той «по пам’яті, як з грамоти», відповідає, від чого зачавсь білий світ, від чого сонце червоне, світлий місяць, зорі ясні, вітри буйні; оповідає, яке місто містам мати, яке море морям мати, яка головна гора, який камінь, древо, птиця; оповідає про битву Правди і Кривди, про те, що поки «Кривда Правду переспорила», але Правда перебуває на небі неушкодженою до кінцевого свого торжества «у всьому всесвіті».

Голубина книга постає своєрідною енциклопедією давньоруської космогонії та міфології. Її головні образи зустрічаються в билинах, піснях. При зіставленні видно, що вони так чи інакше групуються навколо поняття центру світу. Цей центр локалізується або в Святих горах, або на острові в океані; він відзначений сяючим каменем, світлицею – храмом, де чиста діва зберігає на престолі книгу потаємної мудрості.

Навіть при побіжному прочитанні віршів про Голубину книгу відчувається старовина традицій, що стоять за нею. Наприклад, звідки такий образ: «У нас Індра – звір всім звірам мати» (варіанти «Індрик», « Вондрик » і т. д.; навіть «Єдиноріг» )? Індра в Голуб’ячій книзі зазвичай виступає владикою підземних вод.
«Ходить він по підземеллям,
Пропущает річки, криниці студені».

В одному з варіантів вірша читаємо:

«А зверь зверям мать единьрох;
Коли на земли была засуха
И в те поры дождя на землю не было,
Тогда в реках и озерах воды не было,
Только в едином озере вода была,
И лежал великий змий,
И не давал людям пить,
И никакому протекучему зверю,
Ни птице полету чей;
И коли побежит единорог воды пить
И змий люты заслышит,
И побежит от зверя того за три дни,
И в ту пору запасаются водою люди…»

Припустимо, ім’я, назва звіра може бути і випадковістю. Але сюжет? Впадає в очі збіг сюжету з сюжетом міфу індійських Вед про боротьбу бога Індри зі змієм Врітрою, про звільнення Індрою річок, які Врітра перекрив своїм тілом. Тут Індра – не звір, а бог. Але чи могли його християнізовані вірші назвати богом? Зауважимо, що Індра втрачає своє провідне місце в ведійському пантеоні вже в епічний період, тобто образ Індри з Голуб’ячої книги повинен сходити принаймні до початку першого тисячоліття до н. е. Коли ж проник він на Русь? Якими шляхами? З ким?

Не менш несподівані витоки космогонії Голуб’ячої книги: світ виникає з частин тіла Христа. Ідея ця не має аналогій в християнстві; зате найдавніша з Вед – «Рігведа» – починається з барвистої картини творення світу з частин тіла першолюдини – Пуруші. Христос заміщає у Голуб’ячій книзі Пурушу.

Створюється враження, що Голубина книга містить поняття та образи, родинні значно більш древнім. На них і були досить вільно накладені пізніші, в тому числі християнські образи. Цар Давид, який виступає тут як умовний християнський персонаж, тлумачить вчення як би забуте, тепер знову «послане» з Голуб’ячою книгою. Абсолютно несподівані паралелі Голуб’ячої книги з духоборчою Тваринною книгою. Але про це вже в наступній статті.

Автор: Є. Лазарєв.

P. S. Духи вещают: А еще помимо всего этого к извечным тайнам бытия, пожалуй, можно было бы отнести и секреты любовной магии, которые сейчас, впрочем, не такие уж и секреты, ведь о них можно запросто узнать на сайте http://privorot-info.ru