ВЕЛИКІ МУЖІ І НАРОД

Великі мужі витискають на своєму народі тавро свого духа. Не один народ жив у рабстві, приниженні доки не виступили великі мужі й не розпалили своїми гарячими словами боротьбу за свободу. В Італії, наприклад, був таким мужем великий поет Данте. Цілі століття стогнала Італія під чужим ярмом, аж виступив Данте й силою свого слова розбудив у італійців бажання волі й незалежності. Його слідами пішли інші великі мужі — й Італія стала вільною, незалежною.

Думки й діла великих мужів — це найкраща спадщина з минувшини. Так залишив Вашингтон, муж чесного, чистого й благородного характеру, своєму народу великий скарб, бо залишив приклад, що треба робити, щоб прислужитися своїй вітчизні. Він не мав надзвичайних здібностей, але був чесний, справедливий, точний у виконанні своїх обов’язків. Великі мужі підносять свій народ, ублагороднюють його і приносять йому славу. Що вони колись робили, це мають обов’язок робити і їх нащадки, а їх високий приклад буде жити безконечно в їх вітчизні, буде безнастанною заохотою для кожного, хто готовий іти за ними. Нехай і впаде народ, що має великих мужів, але він не пропаде без сліду. Він мусить наново піднестись, бо високі слова й діла його великих синів живуть вічно й раз-у-раз заохочують братися до діла, прагнути до відновлення того, що пропало.

Такий скарб лишив українському народові і Тарас Шевченко. Він навчив нас тої правди, яку ми в нашому лихолітті було забули, що лише «в своїй хаті своя правда, і сила і воля».

До Шевченка були ми подібні до «ріллі, вкритої буряками й цвіллю». Аж Шевченко «викував до старого плуга новий леміш і чересло і зорав переліг». Тим плугом були його гарячі, повні любові до рідного краю слова, що падали в серця українців і будили їх до нового життя, до праці. Шевченко вірив і навчив нас вірити, що

„Не вмирає воля
І неситий не виоре
На дні моря поля,
Не скує душі живої
І слова живого…”

Але Шевченко знає, що дорога до волі веде через пізнання своєї історії, через збірну силу цілого народу і через знання. Тому благав нас, щоб ми полюбили «щирим серцем велику руїну», щоб ми обняли «найменшого брата» і вчилися. „Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужого научайтесь, Свого не цурайтесь”. Шевченко навчив нас, що ціллю життя є не життєві вигоди, а праця і любов до людей.

„Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати
І гнилою колодою
По світу валятись —
А дай жити, серцем жити
І людей любити”.

За найбільше щастя людини вважає Шевченко бачити овочі з праці для людей. Тому просить він Бога, щоб Бог позволив
„Роботящим рукам,
Роботящим умам
Перелоги орать,
Думать, сіять, не ждать
І посіяне жать —
Роботящим рукам”.

Але щиро працювати для України буде лише той, хто свою Україну любить понад усе, любить її як любив її Шевченко, про що свідчать отсі слова поета:

„І коли тебе забуду
Іерусалиме,
Забвен буду, покинутий
Рабом на чужині.
І язик мій оніміє,
Висохне лукавий,
Як забуду помянути
Тебе, наша славо!”

Ув’язнений за свої високі думки, за свою любов до свого бідного народу, Шевченко не думав про себе, а про Україну.

„Мені однаково, чи буду
Я жити на Україні, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять лукаві і в огні
Її окраденую збудять —
Ох, не однаково мені”.

Шевченко глибоко вірив, що
„Встане Україна,
Світ правди засвітить
І помоляться на волі
Невольничі діти”.
і збудив в нас цю віру.

Але великий пророк знав, що воля сама не приходить, тому вмираючи лишив нам свій важкий заповіт:
„Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте!”…

ЗНАЧЕННЯ ПРОСТОГО ЛЮДУ

Коли ми хочемо оцінити прикмети якого народу, мусимо мати на увазі не лише його великих мужів, але також велику масу простого люду. Коли Вашингтон був раз у Вальтера Скота, то той водив його до своїх приятелів, яких мав не лише між панами, але також між робітниками. «Я хочу вам» — говорив Скот — показати кілька справді знаменитих, хоч простих шотландців, бо характер народу можна пізнати на його простих людях, а не на його інтелігенції. Панів і пань можете найти всюди і вони всюди однакові.

Автор: Семюель Смайлс, перекладено на українську та відредаговано паном Тимощуком.