Назарет, де Ісус виріс, зараз являє собою досить велике і дуже тісне арабське місто. Парковатися ніде. Але це не головне, якщо не ви за кермом. Головне, що тут можна випити води у джерела, де ангел небесний повідомив Діві Марії Благу новину. Можна побувати в майстерні теслі Йосипа, шанованого християнами за святого. По праву шанованого. Він зберіг народженого Ісуса втечею в Єгипет, коли цар Ірод наказав знищити всіх немовлят у Віфлеємі. Він виростив і навчив Його ремеслу. Але найважливіше – він повірив Діві Марії, коли та розповіла, від кого в її утробі з’явився плід. Нам зараз не зрозуміти, наскільки важко було в це повірити побожному єврею, яким, поза сумнівом, був Йосип.

Про сім’ю Ісуса відомо мало. У Писанні сказано про братів його (їх було четверо), але не ясно – це спільні діти Марії та Йосипа або діти останнього від першої дружини. Відомо тільки, що дуже довго брати Христа не вірили в нього. І увірували пізніше багатьох учнів. Пояснювалося це просто: Він ріс серед них звичайним чоловіком. Який ще Син Бога?! У поданні іудеїв у Бога не може бути Сина – Він єдиний і неподільний. Тим більше Сина – Боголюдини.

Взагалі увірувати в Ісуса як в Сина Божого, мабуть, було для перших християн з числа євреїв найважчим випробуванням вірності Христу. Тому що пророки Ізраїлеві всі без винятку були нормальні люди, що з’явилися на світ природним плотським шляхом. У них лише одна відмінність від простих смертних. Вони наділені Богом здатністю вступати з Ним в спілкування – або тільки чути Його, або – в особливих випадках – говорити з Ним.

Чи не тому Христос такий великодушний зі своїми учнями – прощає Петру зречення напередодні Розп’яття, терпить поруч із собою майбутнього зрадника Юду, що оцінює їх самопожертву. Адже увірувати в Боголюдину, будучи євреєм і живучи тоді серед євреїв, це означало протиставити себе всім і вся, стати в розумінні тодішніх євреїв богохульником.

У Кані, на фундаменті синагоги, де, по всій видимості, проходило весілля (так-так, весілля справляли в синагогах), де Ісус зробив своє перше чудо, тепер стоїть православна церква. Тут сільський затишок: за церковним подвір’ям гуляють коти і кішки, біля дверей продають те саме вино – зовсім неміцне, але п’янить.

Випивши його трохи, можна відправитися в прекрасне місце – на вершину гори Фавор. Це від Кани недалеко. Фавор височить посеред майже рівної долини, не бажаючи розділяти свою славу Гори Преображення хоч з якимись сусідами-пагорбами. До того ж Фавор дійсно велика і висока гора. Там, на плоскій і просторій вершині, Ісус постав перед трьома улюбленими учнями в яскравому небесному світлі, сліпуче білих одежах і в супроводі великих пророків Ізраїлевих Мойсея та Іллі. Там же учням Христа довелося почути голос Вседержителя: “Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав, Його слухайте” ( Матф.17:5).

Зараз піднятися на Фавор не складає труднощів. До вершини, де розташувалися православний і католицький монастирі, веде доглянута дорога – серпантин. Навіть такі є. Великі автобуси наверх не пускають (під приводом заповідності гори) паломникам залишається тільки брати таксомотор.

Стоячи на вершині, здається ніби бачиш півкраїни. Поруч – католицький храм. Всередині гул від кроків розноситься ехом, а поруч з вівтарем – кришка. Піднімеш її – там камінь. На ньому стояв Ісус у час Преображення.

Автор: Віталій Абрамов.