Особисто я ні. І далеко не тому, що я який брехун (хоча трохи є, всі ми, так чи інакше, але іноді брешемо), а лишень тому, що я її (правду) не знаю, або знаю недостатньо добре, або думаю, що знаю, а насправді все може виявитись ой як не так. Ну десь приблизно як у фільмі «Матриця». От справді, що таке правда? І чому ми думаємо, що ми її знаємо? Адже те, що ми іноді гордо іменуємо «правдою» – насправді лишень наші суб’єктивні думки, щодо тої чи іншої події, того чи іншого явища. Що дає нам підстави вважати їх правдою, істинною в останній інстанції?

Свого часу писав кілька статей на цьому сайті про брехню, чесність, а цього разу вирішив написати діаметральну за змістом статтю про затяту правдомовність, яка іноді ні чим не краще відвертої брехливості. От давайте порозмірковуємо, чи треба завжди говорити правду. Одразу на згадку приходять ситуації, коли говорити правду дещо недоречно. Скажімо, приходите ви до когось в гості, вас господиня дому пригощає своєю зупою, а вона виявляється недосоленою, пересоленою, чи просто несмачною. Що ви будете робити в такій ситуації? Скажете правду? Чи навпаки будете всіляко нахвалювати несмачну зупу, лишень би не образити господиню дому?

А якщо подивитись на цю ситуацію під іншим кутом зору, то цілком можливо, що зупа вам не сподобалась через ваші індивідуальні смакові особливості, а для когось (чоловіка господині) це – це дійсно найсмачніша зупа у Всесвіті. Тож, правда суб’єктивна. І в кожного (чи майже кожного) вона своя. Але бувають люди, для яких їхня правда найправдивіша, найкрутіша, найтрушніша. А це все попахує фанатизмом.

Отож, чим погана надмірна правдивість? Звісно не тим, що ми не брешемо, адже нас ще з малку вчать, що брехати то погано (хоча звісно й тут є винятки і трапляються ситуації в яких краще таки збрехати), а тим, що ми неначе в’язнемо у власній правоті немов в якомусь болоті. А ув’язнувши в своїй правоті перестаємо сприймати думки інших людей, які відрізняються від наших, стаємо закритими, консервативними, закостенілими. Все нове, непізнане, незрозуміле, незбагнене викликає агресію, злість та півсвідомий страх – а раптом наша правда не така вже й правда. Саме так народжуються суперечки, чвари, війни, нарешті (коли зіштовхуються дві «правди»).

Тож, якщо думаєте, наче ви знаєте правду, подумайте краще, може, ви помиляєтесь?

І наостанок повчальний єврейський анекдот-притча:

Два єврея прийшли до рабина, щоб він вирішив їх суперечку.
– Ребе, ось я кажу, що на небі місяць.
– Ти правий.
– А він каже, що це луна.
– І він правий.
Дружина рабина кричить з кухні:
– Соломон, так не може бути, щоб вони обидва були праві!
– І ти права.