Різні багатолюдні святкування на Мазарі святих відбувалися в різних місцях Хорезма, але, мабуть, тільки на двох (Юсуфа Хамадані і шейха Мухтара-валі) нами зафіксовані деякі специфічні особливості і в ритуалі, і в поведінці людей, і в тій ролі, яку грав сам популярний святий. Сайлі на цих двох Мазарах не мали нічого спільного ні з ортодоксальним ісламом, ні з канонізованої агіологією: це були нічні збіговиська людей, що вдавалися бурхливим і достатньою мірою безладним веселощам і, як про те говорять майже всі інформатори, з вельми вільними відносинами між чоловіками і жінками, що, зрозуміло, абсолютно не в’яжеться з традиційними нормами ісламу.

Явище це в значній мірі унікальне, але є всі підстави вважати, що дуже скоро деталі його зникнуть з пам’яті навіть старшого покоління, тому зупинимося на ньому докладніше, бо багато моментів цих святкувань безсумнівно ще привернуть увагу релігієзнавців.

Сайлі при Мазарі Юсуфа Хамадані збирали народ з самих різних, часто дуже віддалених місць Хорезму. Житель кишлаку Беш-мерген, де знаходиться цей мазар, Юнусджан (1907 року народження), який зараховує себе до його зберігачів, докладно розповів нам про ритуал святкування.

Сайлі тут бував у вересні, коли все дозрівало в полях і садах. На свято приїжджали цілими сім’ями і розташовувалися «земляцтвами» – хивинські гості в одному місці, ургенчські – в іншому, ташаузські – окремо й т.д. Свято починалося в четвер, опівдні, тому намагалися приїхати вже з ранку; розпал Сайлі припадав години на чотири, закінчувався він після півночі – до двох годин.

Ніяких особливих розпорядників не було, а в кожному «земляцтві» за порядком стежили свої йашули (люди похилого віку) . Продукти і казани для приготування їжі кожна громада привозила з собою.

Для молитви свято не переривається. Мулли, якщо і були присутні, просто сиділи і спостерігали, ніяких своїх обов’язків не виконували. А якщо знаходилися бажаючі помолитися, вони відходили в сторону.

Головним на сайлі було «томошо» – розваги. Сюди з’їжджалися музиканти, співаки, масхарабози – скоморохи, дорбози – канатохідці, курчакчі – лялькарі. Спочатку виступали музиканти та співаки, потім слідував кураш – змагання борців «Тарапов ма Тарапов» (сторона на сторону). Потім танцювали юнаки. Але ні найулюбленішого в Хорезмі бою баранів, ні звичайних собачих боїв, ні козлодраній на цьому святі не було. О другій годині ночі на п’ятницю всі дуже швидко роз’їжджалися, навіть розбігалися, якщо не встигали сісти на гарби.

Про це дивне, вже давно зникле свято при Мазарі Юсуфа Хамадані розповідали нам і жителі кишлаків, розташованих поблизу фортеці Кят. Наведемо кілька найбільш цікавих свідчень, вони доповнюють те, що вже розказано про сайлі.

Ми почули, наприклад, що під ранок шейх Юсуф виходив з могили. Причому одні інформатори говорили, що йому не подобалося, якщо люди до того часу ще не розійшлися, а інші пояснювали це інакше: Юсуф, мовляв, спостерігав збіговисько і радів разом з людьми, тому що цей святий любив веселощі.

Дідусі розповіли, що шейхи мазару брали у хівинського хана дозвіл на проведення сайлі і отримували від святкування великий прибуток.

«Все це – неправильно за законами ісламу», – твердив один наш інформатор, представник місцевого мусульманського духовенства. Так, він вельми точно помітив, що сайлі при Мазарі Юсуфа Хамадані не мав нічого спільного з ортодоксальною релігією. Ні в якій мірі не відповідає традиційним звичаям, укоріненим у побуті населення і закріпленим нормами мусульманської релігії, ще одна унікальна риса цього святкування, про яку ми вже згадували. Юнусджан повідомив нам:

«На сайлі при Мазарі Юсуфа Хамадані приїжджали чоловіки, жінки і діти. Жінки тут змішувалися з чоловіками і ніколи не закривали обличчя. На ці сайлі і ходили-то головним чином жінки. А в інших місцях, на інших святах жінки завжди сиділи окремо від чоловіків. Безплідні жінки приїжджали сюди і для того, щоб побувати на сайлі і щоб одночасно здійснити Зіарат, паломництво до могили святого. А святий був задоволений тим, що приносило задоволення присутнім. Він був кічірімлі (тобто прощающий) і дав великі права людям».

Бабаджан (років 65) з кишлаку розповідав: «На сайлі відбувалися любовні справи, через це навіть відбувалися вбивства. Я пам’ятаю такий випадок – чоловік вбив дружину, так як застав її з чужим чоловіком».

А як дивився святий на вільну поведінку чоловіків і жінок? «Святий був простою людиною», – пояснював таке потурання старий Саур-бобо. «Веселощі на сайлі прощалися, бо святий сам був веселий, – розповідали нам місцеві жителі. – Випадки вільної поведінки чоловіків і жінок бували на святах і у інших Мазарах, але інші святі цього не прощали, карали за таку поведінку; люди знали це і остерігалися, а на Мазарі Юсуфа Хамадані творилося в серпні і вересні щось незвичайне, і за це ніхто не карав. Значить, святий прощав це».

Специфічну поведінку чоловіків і жінок на цьому сайлі, його особливий, незвичайний характер, настільки далекий від мусульманського правовірності, можна розцінити як віддалений пережиток стародавніх святкувань збору врожаю, пов’язаних з магією родючості та маючого характер оргій.

Припущення про походження хорезмських сайлі допомагають усвідомити шляхи становлення культу мусульманських святих, у тому числі і хорезмського варіанту культу Юсуфа Хамадані. Про це ми ще скажемо на закінчення.

Щоб закінчити розповідь про сайлі при Мазарі Юсуфа Хамадані, залишається згадати про один дивний звичай, про який ми доти не чули. Це «арава тіркаш» – зчеплення гарб. Розвага полягала в тому, що товстими жердинами скріплювали дві гарби (одна слідом за одною) і в цю колісницю впрягали одного-єдиного коня. На гарби і жердини розсаджують до 20 осіб (оповідачі називали і більшу цифру), серед яких були молоді жінки-артистки та хлопці. У одного з них на плечах сидів бача – хлопчик – танцівник, який рухами рук імітував танець. На першому гарбі сидів музикант з сурнаєм. Колісниця повільно рухалася, підштовхувана пішими учасниками розваги, її намагалися витягти на яке-небудь піднесення, наприклад на міст через канал.

Сенс цього звичаю ніхто роз’яснити не міг; ортодоксальні мулли, з якими ми розмовляли, ставилися до нього вкрай негативно. Можливо, він колись мав сакральний зміст, але який? Поки це не розшифровано.

Далі буде.

Автор: Г. Снесарев.