Кажуть, міфи не вмирають – вони тільки сплять десь в глибині нашого колективного підсвідомого, прокидаючись час від часу в міру потреби і беручи відповідно до моменту пробудження ту чи іншу форму. Але, мабуть, немає нічого постійнішого, від нашої в них потреби, щоб заткнути дірки в картині світобудови, пояснити – і, отже, приборкати – наші страхи, які розум приборкати не в силах; так що спати їм доводиться дуже мало.

У всякому разі, мислення наше сьогодні швидше міфологічне, ніж розумне. Особливо якщо розуміти міфологічність мислення і сприйняття так широко, як розумів його, наприклад, Ролан Барт, який зумів побачити у фотографії на обкладинці журналу “Парі-матч”: молодий африканець у французькій військовій формі, беручи до під козирок, дивиться кудись вгору, очевидно, на французький прапор – цілу міфологічну систему. Її призначення – нагадати читачам, що Франція – велика Імперія, що служити їй раді всі її сини, незалежно від національності і кольору шкіри, а критики колоніалізму нехай умиються …

Таких міфологічних систем в нас багато …

Міфи сьогодні обертаються не тільки ідеологемами, наповнюють собою не тільки політику, літературу, всілякі мистецтва і навіть – страшно сказати – науку. Вони то і діло вискакують з наших щоденних звичок в самій що не є традиційній формі сучасного ритуалу, химерним чином переплітаючись з звичками поводження з найновішою сучасною технікою (як тут не згадати жартівливе порівняння програмістів і інших сучасних айтішників з шаманами давнини).

Кажуть, з міфами і уламками міфів зробити нічого не можна. Їх не можна перемогти; їх можна тільки постаратися впізнавати в обличчя, а то вони пристосувалися видавати себе за щось зовсім інше, наполягаючи на раціональності або навіть науковості свого родоводу. Наша епоха відрізняється від попередньої, гордої своїм походженням безпосередньо від Просвітництва, не більшою і не меншою міфологічністю, але тільки лише її визнанням у собі, в, мисленні, в культурі.

Автор: Ольга Балла.