Немов освітлена спалахом блискавки, у свідомості чоловіка виникла виразна картина – сільська церква, кумедні карнавальні маски у околиці. Він почув звуки сільського оркестру, побачив обличчя, до болю знайомі, але невпізнанні… Психологам давно відомий такий феномен. Чоловік вперше в житті входить в якийсь будинок, і у нього виникає відчуття, що все йому знайоме – стіни, обстановка, навіть запах. Невже він тут жив колись? Сидів в цьому кріслі, роздивлявся візерунок на стіні, розкривав книги, які стоять на полиці? Але чи справді відбувається впізнавання? Чи це ілюзія, фантом психіки? Можливо, підсвідомість таїть у собі щось нерозгадане? А може бути, випадковість допомагає людині згадати іншу кармічну роль з власної вселенської долі?

Кілька десятиліть Станіслав Гроф розгадує таємниці людської психіки. Ключем до них став для нього вселюдський досвід несвідомого, і нікому ще в західній науці не вдалося так далеко проникнути в надра психіки.

С. Гроф надав у розпорядження вчених неосяжний матеріал, що допомагає осмислити феномен людини. Його експерименти розкривають внутрішню єдність древніх міфологій, космогонії, традицій таємного знання. Його відкриття з’єднують древню мудрість і сучасну науку.

З 1960 по 1967 рік Гроф працював в Інституті психіатричних досліджень у Празі – там і почалося занурення в глибини підсвідомого. Він лікував алкоголіків, наркоманів, шизофреніків, використовуючи, зокрема, наркотичні ліки, і зауважив, що при певних дозах препаратів його підопічні опиняються як би в центрі потужного потоку спогадів, фантазій, галюцинацій… Іншим відкривалися картини далекого дитинства, про які вони забули, інші ніби заново переживали події давно минулих років. Деякі ж взагалі не могли пояснити, що за міражі виникали перед їх внутрішнім поглядом.

Можуть запитати: «Чи варто надавати галюцинаціям серйозне значення?» Між тим в 60-і роки, коли починав психотерапевтичну практику Гроф, на Заході широко експериментували з наркотиками, і теоретики галлюциногенної революції стверджували, що модні препарати значно розширюють горизонти психіки, активізують її та створюють основу для глибоких індивідуальних переживань. Природні наркотики були добре відомі в древніх і традиційних суспільствах.

Гроф ж помітив певну закономірність: препарати допомагають людині відчути всю повноту хвилюючих її почуттів, але при цьому хворі фіксують в своїй уяві не тільки те, що відбувалося з ними в далекому дитинстві, – вони бачать і картини, ніяк не пов’язані, судячи з усього, з їх власною біографією. Це якісь вселенські бачення, далекі від власної, індивідуальної долі людини.

Поступово у Грофа народжується думка про перетворення психоаналізу. Фрейд, як відомо, намагався викликати у свідомості пацієнта картини минулого, щоб відшукати витоки травмуючого переживання. Ніяких хімічних засобів Фрейд не використав: тільки поступове «розмотування» пам’яті. До образів, картин, які не мали ніякого відношення до індивідуальної долі людини, він ставився з підозрою, вважаючи, що фантазійний вихід за рамки конкретної власної біографії – це вже симптом психічного захворювання. Подібні враження придушувалися усіма можливими психотерапевтичними засобами. Передбачалося, що нормальна психіка не дрейфує за кордону особистої долі.

Гроф ж розгледів в таких вселенських образах не відхилення психіки від норми, а її глибинний прояв. Стало очевидно, що уявлення 3. Фрейда і К. Г. Юнга були далеко не повними. Зона несвідомого постала відтепер як практично безмежна. Вона охоплює не тільки індивідуальні психічні фантоми, не тільки першообрази людського роду, які Юнг назвав архетипами, – в ній виявляється багато іншого, що взагалі важко віднести до специфічно людського.

… Йде психоаналітичний сеанс. Дивні химерні бачення – потік символів, картин – виникають у свідомості пацієнта, при цьому він не просто глядач, він переживає сам цілу гаму суперечливих пристрастей, страхів, еротичних відчуттів. Що, взагалі означають ці образи? Чи природно все це для людської психіки? А що, якщо це не галюцинації, не міражі, а реальна інформація, що осіла в надрах свідомості і фактично передає події минулого? Чи не проходить у свідомості пацієнта низка його минулих життів? А може бути, в глибинах психіки гніздиться весь багатоликий досвід освоєння реальності людським родом?

Традиційний психоаналіз по суті не стикався з цією проблемою. Передбачалося, що в підсвідомому сфокусовані головним чином біль і тривоги одного життя. Говорилося, зрозуміло, і про колективне несвідоме. Юнг, зокрема, включав в археологію душі різний зміст, який виражений в міфах, ритуалах, символах. Але ці першообрази попросту допомагали людині оконтурити індивідуальні переживання, власні глибинні враження. Крім того, люди успадкували від предків «споконвічні образи», як назвав їх Якоб Буркгард, – це спадково притаманна нашому мозку здатність породжувати образи, в яких виражається те, що було завжди. Ось чому, скажімо, по всій землі поширюються легендарні сюжети і теми. Однак мова у Юнга йшла зовсім не про спадкування образів, а про спадкування самої здатності продукувати образи.

Які ж яруси психіки? Багато чого з того, що з вами відбувалося в дитинстві, ви вже не пам’ятаєте. Активна зона людської пам’яті не універсальна. Велика частина подій взагалі забута. Лев Толстой, правда, говорив, ніби пам’ятає себе ледь не з пелюшок. Але це випадок винятковий. До того ж у психіки є вражаюча здатність, яка вироблялася в ході еволюції: свідомість намагається глибше, подалі заховати інформацію про неприємне. Людина, наприклад, не може жити з невідчепною думкою про смерть. Ось чому уявлення про конечність земного існування постійно витісняється зі свідомості. Але в глибинах підсвідомості воно живе і часом грізно нагадує про себе.

Застосування спеціальних препаратів – психоделіків, здавалося, викликає глибокі драматичні зміни в психіці людей. Справді, в ході експерименту людина несподівано згадує різні епізоди свого життя. Вона бачить себе дитиною, бачить картини дитинства, подробиці давно минулих днів, причому багато чого, будучи витягнуто з глибоких схованок пам’яті, для неї самої виявляється одкровенням.

Але чи вірно, що тільки за допомогою наркотичних засобів можна проникнути в глибини свідомості? Зрозуміло, ні. Стародавні люди знали й інші способи – тривале голодування, трансові танці, фізичні тортури, подолання сну, шокові стани…

Так, Гроф і його колеги не вводять тепер пацієнтам ніяких препаратів: розроблена техніка дихання, яка дозволяє в поєднанні зі спеціальною музикою та іншими формами звукового впливу викликати сонм видінь. Природа галюцинації, отже, – без хімічна. Вони відображає звичайну роботу психіки, яка в лабораторних умовах виявляється більш динамічною і фіксованою. І за допомогою сучасних лабораторних засобів фахівці проникають в підземелля свідомості.

Відомий теософ і поет У. Рассел, щоб набути здатності до надчуттєвого сприйняття, піддає себе спеціальному тренуванню, активно практикує медитацію. Психолог Дж. Ліллі вдається до сенсорної ізоляції, щоб викликати в собі відчуття океанічного безмежжя психіки. Нічого виключно магічного тут немає. Накопичуючи величезний емпіричний матеріал, Гроф намагався зрозуміти, яке відношення мають бачення пацієнта до того, що відбувалося в його житті. І виявилося, що багато бачень відображають реальні факти, про які забули і самі пацієнти, і навіть батьки і оточуючі. Людина здатна згадати все своє життя, викликати з глибин підсвідомості все, що відбувалося, до найдрібніших подробиць. Більш того, вона може згадати і те, що вона відчувала, чула, перебуваючи в материнському лоні. Вона чує музику, що звучала на сільському карнавалі, на якому була її майбутня мама.

Проте сенс відкриття Грофа зовсім не тільки в тому, щоб полегшити пацієнту далекі і близькі спогади, В його експериментах психіка проявляється несподіваним чином. Видіння пацієнтів далеко не завжди відображають дійсні події. Часто це бувають якісь фантазії на задану тему.

Продовження читайте в наступній статті.

Автор: П. Гуревич.