… Після Чандигарха вдалині показалися блакитні привиди гір. Вони збільшувалися, ставали щільніше – і ось ми в’їжджаємо в гімалайські передгір’я. Спадає спека, повітря стає чистішим і прозорішим. Густий хвойний ліс піднімається зліва над дорогою. Праворуч земля йде далеко вниз. Дорога петляє, йдучи до першого перевалу. За ним – нескінченні хребти і вершини, які губляться в блакитному серпанку. Гори стискаються, глибоко в ущелині шумить водний потік. Дорога пішла на схід, вздовж річки Беас, до яскраво розфарбованого буддійського храму – воріт Гімалаїв. І ось перед нами долина Кулу.

Тут тисячі років тому збирав «Махабхарату» мудрець В’яса – від його імені й походить назва річки Беас. Сюди доходив Олександр Македонський – і зупинився, так і не переступивши зі своїми військами священну ріку, рубіж незвіданої гірської країни. І зараз мешканці селища Манді (в двадцяти кілометрах від реріхівського маєтку) помітно відрізняються від мешканців інших районів Індії: етнічно близькі грекам…

У декількох сотнях метрів від маєтку Реріхів – Кастл, колишній замок раджі. Замку близько чотирьохсот років, він також зберігає чимало таємниць. Розповідають, що одного разу перед замком раджі виступали артисти. Особливо виділявся красою і спритністю юний канатоходець. Він сподобався молодій дружині раджі. Увечері чоловік запитав її, хто з артистів більше всіх їй сподобався. І коли почув відповідь, велів схопити і стратити юнака. Молода жінка кинулася з балкона вниз. З тих пір ночами замок іноді відвідує її привид, який можна бачити на балконі поруч з кутовою кімнатою, де вона жила…

Велична панорама священних гір відкривається з вершин, які підносяться над реріхівським маєтком. Шлях туди проходить серед гірських струмків з чистісінькою водою, серед скель і гірських лугів. Вище трьох тисяч метрів ліс зникає і починається гірська пустеля, вкрита мохами і лишайниками – дивно яскравими, жовтими і жовто-зеленими. У поєднанні з червоними кам’янистими породами це справляє нереальне, сюрреалістичне враження. Через ближні хребти піднімаються дальні гірські ланцюги, ясно видимі в прозорому повітрі: сірі скелі, обсипані білим снігом, гострими зубцями підносяться до неба. Подекуди, в глибоких ущелинах, видно замерзлі водоспади; там беруть початок потічки, які живлять Беас. Гірські орли парять далеко внизу…

Через великий перепад висот рослинність долини дуже різноманітна. Південні схили гір вкриті в основному хвойним лісом, а на північних переважають листяні породи. У жовтні тут починається золота осінь – як у нас. На кордоні лісової зони зустрічаються і берізки. Микола Реріх в своєму маєтку посадив кілька лип. Вони були невідомі в цьому краї, але прекрасно прижилися, нагадуючи жителям і гостям долини про свою далеку батьківщину.

… Після декількох поворотів показується яблуневий сад маєтку, що минає з лівого боку далеко вниз. Тут же і житлові будови. Праворуч, на п’ятдесят метрів вище, – дві будівлі інституту гімалайських досліджень «Урусваті», заснованого Миколою Костянтиновичем в 1928 році. Частина двоповерхового житлового будинку відведена під галерею. У ній зберігаються близько 30 картин Миколи Костянтиновича. Це гірські етюди, виконані темперою на картоні. Тут же дерев’яне домашнє начиння тибетського походження. Проходимо у великий центральний зал будинку. Звичайних туристів сюди не пускають, і ми маємо рідкісну можливість посидіти за сімейним обіднім столом Реріхів. Хранителька дому Урсула показує нам багатющу сімейну колекцію: тут і кристали рідкісних каменів, зібрані під час експедицій, і зброя – рапіри, монгольські луки, кинджали і навіть один спис. На стінах – старовинні килими і тибетські танки – буддійські ікони, В шафах – багата бібліотека.

На другому поверсі – особисті кімнати і кабінети Миколи Костянтиновича та Олени Іванівни. З вікон – прекрасний вид на долину і гори, все сприяє спокійній, зосередженій праці. Зворотно з другого поверху, за існуючою традицією, спускаємося спиною, задом наперед, – щоб повернутися в цей будинок знову.

Навколо будівлі Микола Костянтинович розставив кам’яні стели, зібрані в окрузі. На одній з них – зображення Шиви та Парваті. Подібні статуї тут не рідкість. Досить багато їх і в Кастлі, але ще більше – в одному з приватних садів: ціле «кладовище». Деякі стели досягають півтора метрів висоти і використовуються господарем як підпірки земляних терас. На багатьох стелах – одна або кілька (до чотирьох) великих фігур, які стоять на коні або корові. В деяких випадках в нижній частині – численні антропоморфні зображення. Схоронність їх дуже погана, але, судячи з усього, створені вони не раніше середини минулого століття. Стели, оточуючі будинок Реріхів, щодня обходить місцевий пуджарі, який робить їх обмивання водою і відзначає червоною рідиною і жовтою пелюсткою середину лоба кам’яних богів. Цій же процедурі піддаються і три статуї Гуга Чохана – покровителя долини.

Одна з них, що краще збереглась, стоїть трохи віддалік на спеціальному п’єдесталі. (Цю статую можна побачити на кількох хрестоматійних фотографіях Миколи Костянтиновича, а також на його портреті роботи Святослава Реріха.) Ця чудова статуя несе в собі величезний заряд внутрішньої енергії, такий характерний для архаїчного мистецтва. Як оповідають місцеві перекази, Гуга Чохан, син раджастанського князя, був змушений покинути батьківщину і оселитися в цих краях. Незважаючи на кшатрійське походження, він не гребував самої важкої роботи. Люди сміялися над ним, але він любив їх і допомагав чим міг. Після смерті Гуга став одним з покровителів долини і вшановується як бог.

Звивиста стежка веде з дому до місця кремації тіла М. Реріха. На місці кремації – великий камінь, доставлений з Тибету відповідно до заповіту Миколи Костянтиновича. Навколо ростуть липи, півкільцем височіє кам’яний парапет. Це було улюблене місце сім’ї Реріхів, тут вони проводили вечірні години.

Дві будівлі інституту «Урусваті» розташовані по одній лінії, дуже близько одна до одної. Раніше їх з’єднував дерев’яний перехід, який тепер розібраний. Головна будівля, як і житловий будинок, – англійської споруди (кінця 19-го століття), типова для цих місць. Другу Реріхи будували самі і, мабуть, допустили конструктивний прорахунок: будівля вже прийшла в аварійний стан. З заднього боку схил гори підходить до нього майже впритул. По схилу планувалося пустити трубу водопроводу від одного з джерел, розташованих вище. Тут розміщувалися хімічна та біологічна лабораторії, вода була необхідна для технічних цілей. Всередині цього корпусу паланкін. Відомо, що Олена Іванівна не відрізнялася міцним здоров’ям і часто хворіла (особливо в експедиції), і в такі моменти вона просила піднімати себе вище в гори, там їй ставало краще. Бути може, саме цей паланкін і є справжнім свідком важких подорожей Реріхів…

У головному корпусі все зберігається так, як було залишено Юрієм Миколайовичем Реріхом в 50-і роки, коли він покинув маєток і «Урусваті» був закритий. Тут ще є деякі меблі (стільці, ліжка, шафи), але все цінне було перенесено в житловий будинок, так як ця будівля не опалюється і не охороняється.

У завдання нашої групи входила часткова реставрація «Урусваті», а також розбирання упакованих, але не вивезених ящиків з книгами і рукописами. Перед нами постало унікальне зібрання книг Юрія Миколайовича, який був найбільшим сходознавцем і душею «Урусваті». Книги на всіх основних європейських мовах, тибетській, китайській, хінді; книги з географії, історії, філософії, лінгвістики, природничих наук. Порівняно невелике місце займає художня література (втім, це лише мала частина реріховської бібліотеки).

Крім книг, ми виявили кілька щоденникових записів членів реріховської експедиції, зокрема, доктора Рябініна та Портнягина. На зошиті із записами останнім було зазначено, що щоденник вівся за завданням Ю. Реріха. Ми заглянули в рукопис, в ньому були описані деякі цікаві спостереження. Одного разу, від’їхавши від табору в пошуках гужової худоби, Портнягин побачив світлий апарат сигароподібної форми, який пронісся над землею і зник за горизонтом. Виявилося, що це явище спостерігали і місцеві жителі. Портнягину пояснили, що прилітав гонець із Шамбали до Далай-Лами, що це справа звичайна… Щоденникові записи, бухгалтерські документи та особливо цінні книги ми переправили в Культурний центр в Делі, де ці матеріали готуються до публікації. Інша частина бібліотеки була перенесена в житловий будинок, і лише періодика залишена в «Урусваті».

Які підсумки шеститижневої експедиції? Безумовно, вона вплине на нашу творчість. Унікальну спадщину Індії, її колоритне сучасне життя вимагають глибокого осмислення. Уривчасті, поверхневі спостереження будуть з часом пережиті і творчо трансформовані в якийсь синтез, в нові картини, малюнки та гобелени.

Автор: А. Мадекін.

P. S. Духи вещают: А еще в поместье Рерихов в долине Кулу, помимо всего прочего до сих пор сохранился комплект белья, которым пользовалось семейство Рерихов. И к слову, похожий комплект белья можно приобрести в интернет магазине FashionPlatinum.ru.