Коли в розмовах з різними, часом досить розумними та освіченими людьми, починаєш з’ясовувати, чому вони, незважаючи на визнання інтелектуальних заслуг Г. І. Гурджиєва, все-таки потай вважають його більш-менш вдало шарлатанящим «чорним магом» і людиною сумнівної моральності, їх головним аргументом зрештою виявляється, наприклад, такий: «Так він же сам називає себе Вельзевулом!» Так, Георгій Іванович Гурджиєв є автором книги, виданої на Заході і відомої за її підзаголовком як «Розповіді Веельзевула своєму онукові». Але чи є підстава ідентифікувати автора з його героєм? Така спокуса вельми велика: розповідь ведеться від імені Веельзевула, автор майже ніде про себе не заявляє.

До того ж відомо, що Гурджиєв нерідко дозволяв собі, так би мовити, повеельзевулити, скаржився, наприклад, що йому, як керівнику Інституту, геть заборонено носити «роги і хвіст», заявляв, що «Бог не може перестрибнути через власні коліна», вдавався підчас до далеко не найчистіших провокацій і т. д., але чи означає це, що він, роблячи так, обов’язково сам повинен бути реінкарнацією Люцифера або Вельзевула, як вселяє читачеві Дж. Уебб, іменуючи його майже на кожній сторінці своєї книги «чорним мечем» і «Вельзевулом». Цим грішать і інші вельми відомі автори. Ймовірно, в цій звичайній для Гурджиєва містифікації їм бачилася його «наддиявольська» хитрість.

Відомо, що методом свідомого містіфікування, практично зреалізованому в розігруванні різних ролей, або «носінні масок», Гурджиєв користувався широко, але робив це майже завжди в експериментальних цілях. В рамках його вчення цей метод розрахований на те, щоб учень міг здійснювати самоспостереження і самопригадування, які, в свою чергу, допоможуть йому підсилити в собі необхідний для духовного вдосконалення психічний потенціал і звільнити себе від дії іншої половини своєї істоти – інерційних сил. Адже «розігрування ролі» передбачає високу пильність свідомості, бо учень не повинен ототожнюватися ні з нею, ні зі своїми звичайними житейськими ролями (по Гурджиєву – механічними «я»); він повинен твердо пам’ятати, що він не є «роль», але і не є ті «я», які в ньому вкоренилися і можуть це не усвідомлювати. Він дистанціюється від них, як від деяких чужорідних тіл або, якщо хочете, бісів, що все життя тримали його в своїй владі.

Але так як Вельзевул, згідно з Євангеліями, є «князь бісівський», то кожна людина, що живе механічним життям, підлегла законам інерції, а не вимогам цілеспрямованої свідомості, несе в собі цього самого Вельзевула, в термінах сучасності – комплекс звичок, що поневолюють людину, впроваджених в неї життям і вихованням. Вона – по слову Євангелія від Іоанна – «раб гріха», а в іншій понятійній системі – зомбі, мрець, що приводиться в дію стихійними космічними силами.

Таким чином, Вельзевул – звичайний персонаж нашої власної істоти. Гурджиєвський же Вельзевул має в порівнянні з ним ту перевагу, що він розділився сам в собі, тобто свідомо протистоїть всесиллю цього легіону нечистих владик, а значить, перестав бути Вельзевулом. Колись у юності, по гарячному темпераменту і незрілості розуму, він повстав проти Отця Всесвіту, за що разом зі своїми однодумцями і був засланий на планету Марс, в найтемніший куток Всесвіту, звідки він спостерігав іншу, ще більш віддалену від Абсолютного Сонця і злощасну планету, звану Землею. Згодом його свідомі заслуги в справі відновлення космічної гармонії і також особисте прохання одного з великих посланців космосу Ашіати Шимаша, який встановив на Землі ідеальний громадський порядок, були прийняті до уваги. Він був прощений і повернутий до себе на батьківщину – на планету Каратас.

Так що якщо в чомусь і можна звинуватити Веельзевула, так це в тому, що він старий, як мудрість, а мудрий не більше, ніж правда і логіка. Можна поставити йому в провину і те, що хоча він шанує Бога серцем і справами, устами ж – значно менше. Але чи не те ж саме можна сказати і про Іова, якого Бог не покарав за його неблагочестиві промови, а навпаки, підніс перед обличчям його лицемірних друзів, які «не так вірно» говорили про Нього; бо Істина не терпить брехні. Основна ж істина, яку Вельзевул повідав своєму онукові, така: Бог не всемогутній, як вважають шануючі Його аж ніяк «не в дусі та в правді». Не всемогутній також і «Його образ і подоба» – тобто людина. Хоча ці істини Вельзевул повідомив не прямо, а, так би мовити, по-веельзевульски. Але ж не прямо вони затверджуються і всієї Біблією. Прямо ж, як прямо про це говорить «велике Слово», він стверджував, що Бог милосердний. Не дуже ясно сказав Вельзевул і про те, чому Бог не всемогутній. Чи не тому, що милосердний?

Що стосується автора цього унікального творіння, який так багато розповів світові про закони землі і неба в своїх численних лекціях і бесідах, настільки безкорисливо і майстерно надихнув своїх кращих учнів (П. Успенського, Р. Орейджа, Г. Беннета, М. Андерсон, К . Уолкера і ін.) на створення чудових книг, то, на жаль, пам’ять про нього тепер вже здається майже назавжди опошленою ненависними йому кличками «окультист», «чорний маг», «сатаніст» і т. д. Можна зрозуміти емоційну позицію клерикальної критики , але чому, здавалося б, безпристрасні бібліографи не виявляють бажання відокремити його ім’я від імені сатаніста А. Кроулі? Але найбільше дивно те, що самі його учні все ще ніяк не можуть розібратися в «таємниці» свого вчителя. Що стосується аутсайдерів, то їм тільки й залишається, що повторювати всілякі плітки про його незліченних неузаконених дружин і дітей, про його темні справи, про страшну його магічну силу, що нібито губить кожного, хто насмілюється їй протистояти.

Благо їжу для таких «оцінок» справно постачають незліченні охоронці моральності. Так, наприклад, на суперобкладинці англійського видання книги Л. Повеля голова Гурджиєва зображена на тлі пекельного полум’я, а американський журналіст Ром Ландау з повною серйозністю розповідає читачеві, як йому все-таки, незважаючи на всі хитрощі старого мага, «що згубно подіяли на його низ », вдалося побороти чаклунські чари і взяти у Гурджиєва інтерв’ю.

Звичайно, звинувачення в сатанізмі в якомусь сенсі можна розцінювати навіть як похвалу. Згадаймо, що книжники та фарисеї звинувачували засновника християнства в тому, що Він має в собі Вельзевула, і «виганяє бісів силою «бісівського князя», і говорили, що «в Ньому нечистий дух». Але очевидно, що так міркують ті, хто не пройшов через народження «від духу» і не здатний розуміти істинно духовних людей, що мають Бога в своєму серці. Адже вічно живий Дух в різних серцях відкривається по-різному. Тому й не можна перетворювати Одкровення в мертву букву. Необхідний розвиток живої свідомості, в цілях повного психофізичного перетворення людини. Саме про це краще за багатьох інших у XX столітті повідав у своїх творіннях і показав на своєму власному прикладі великий майстер психофізичного тренінгу Георгій Гурджиєв.

Продовження про загадкового Гурджіева, його життя, його вчення читайте в наступних частинах.

Автор: В. Крилов.