Чи правомірно говорити про рай стосовно буддизму? Іноді європейці тлумачать цю релігію як певну філософську доктрину, де релігійні образи – лише код відомих психологічних категорій. Але ось перед нами – монгольська ікона раю. Вона досить конкретна, викликає в пам’яті відповідні християнські та ісламські образи. Як же розуміють такі ікони самі буддисти?

Ще в перші століття нашої ери індійським буддистам була знайома санскритська «Сукхаватівьюха-сутра», яка текстологічно обґрунтовує ікони буддійського раю. Сутра оповідає, що багато кальп (світових періодів) назад Бодхісаттва Дхарма-кара, співчуваючи людям, прийняв обітницю: створити, коли стане Буддою, блаженну «чисту землю», де могли б відроджуватися стражденні істоти, полегшуючи собі шлях до нірвани. Дхарма- кара став Буддою по імені Амітабха і виконав обітницю: створив силою розуму чудовий світ Сукхаваті, «Країну щастя» – за міріади світів від нашої землі.

…Там немає мук тіла й думки, тільки безмежна чиста радість. Пагорби і дерева там складаються з «семи коштовностей», сам простір чудесним чином прикрашено візерунками з золота, срібла, лазуриту і гірського кришталю. Навіть грунт там – з м’якого, сяючого, ароматного золота, прикрашеного самоцвітами. Кришталево-чисті ставки наповнює вода «восьми чеснот», вона володіє даром чудесного зцілення і насичення. Дно ставків покрито золотим піском, з чотирьох сторін до них спускаються самоцвітові щаблі. У ставках завжди ростуть нескінченно різноманітні величезні лотоси, з яких народжуються, подібно богам, мешканці Сукхаваті – бодхісаттви високого рівня, які легко досягають нірвани. Там завжди дме чудовий вітер; дерева і сам простір відгукуються на нього прекрасною, вишуканою музикою, проганяють омани. Почувши її, мешканці раю підносять моління Трьом коштовностям – Будді, його вченню й чернечій громаді. Дивовижні мудрі птахи шість разів на добу збираються разом, прославляючи ніжними голосами вчення Будди. І в цей же час, «вдень і вночі шість разів», дощем падають з неба запашні світлі квіти…

В V-VI століттях уявлення про рай Амітабхи проникають в Китай, а невдовзі – разом з буддизмом – на Японські острови. Можливо, саме краса і сердечність описів Сукхаваті сприяли тому, що культ Амітабхи став одним з головних напрямків у буддизмі – переважно в Китаї і Японії. Вважається, що це дуже доступна релігійна доктрина; важливу роль в ній грає повторення простої мантри: «Так прославиться будда Амітабха!» («Намо Аміт фо» – по-китайськи, «Наму Аміда Буцу» – по-японськи). Однак гадану простоту і доступність описів Сукхаваті не зрозуміти без буддійської метафізики і психології.

Перш за все, саме слово «чиста земля Будди» в санскритському оригіналі звучить трохи інакше: «буддхакшетра» – буквально «поле Будди». Ще в епосі «Махабхарата» слово «Курукшетра» означало не тільки історичне поле битви – «поле Куру», а й поле битви добра і зла в людській душі. Ще складніше поняття «поля Будди». За образним тлумаченням знаменитого буддолога початку XX століття О. О. Розенберга, «поле Будди» або його «чиста земля» – це якесь царство людей, які стали причетними Будді (не тільки Амітабхі, але і Шак’ямуні, і Майтрейї). Це як би сукупність крапель в житейському морі – вже чистих і прозорих, але ще не присталих до «буддичного» берегу (це бодхісаттви), а також крапель мутних, але які вже віддзеркалюють лик Будди. І водночас «чиста земля» – це перехідний стан свідомості на шляху до нірвани.

Шанування Амітабхи грає важливу роль і в тибетському буддизмі, набуваючи (або зберігаючи) тут дуже суттєві особливості. Амітабха – один з п’яти головних будд ламаїзму (дхьяни-будд – «будд споглядання»). Йому присвячені ікони, що зображують його в середині раю Сукхаваті. А в мандалі – священній діаграмі світу – Амітабха знаходиться на заході, сидячи на павиному троні; його тіло червоного кольору; його дружина – Пандаравасіні, і з неї еманує співчутливий бодхісаттва – Авалокітешвара. По розташуванню Амітабхи на заході мандали і рай Сукхаваті називають західним раєм, чий відблиск – в полум’ї вечірньої зорі.

Так де ж все-таки знаходиться Сукхаваті? Якщо за міріади світів від землі, то саме поняття заходу втрачає сенс … Вчені вбачають схожість в описах Сукхаваті і обителі «матушки Сиванму» – даоської щасливої країни, розташованої десь в недоступних горах на захід від Китаю. Назви райських птахів в «Сукхаватівьюха-сутра» теж нагадують про гімалайські реалії. Але всі ці зовнішні зіставлення, цікаві самі по собі, носять приватний характер і не пояснюють суті буддійського розуміння Сукхаваті. А суть в тому, що концепцію мандали неправомірно розкладати на психологію, теорію символів і т. п. Все це присутнє в мандалі одночасно.

«Чиста земля» Амітабхи – це і стан свідомості, близького до просвітління, і спільнота людей, що відбили в душі «Незмірне Світло» (саме так перекладається ім’я «Амітабха»), і чудесне нетлінне царство, дійсно розташоване на заході, але не в нашому відчутному світі, а в сакральному Всесвіті, який описує мандала. В цьому різноманітному і цілісному «буддичному полі» і царює Амітабха; молитовно споглядаючи його образ, віруючий спрямовується думкою до великої і страшної смертної миті, коли він повинен буде безмовно увійти в серце світлого владики раю і, ототожнитися з ним, відродитися в чистому лотосі на кришталевому ставку.

Автор: Е. Л.