Ікони Різдва Христового є майже в кожному православному храмі; вони добре відомі всім, хто знайомий з церковним мистецтвом. Це багатофігурні композиції, що детально оповідають про всі події, пов’язані з Різдвом. Тут ясла Немовляти Христа і Віфлеємська зірка, поклоніння волхвів і пастухів, спокуса Йосипа… чи вичерпують ці сюжети іконографію Різдва?

«Предвічного і недосяжного, соприсущного невидимому Отцю, під утроби плотської носила єси, Богородице, єдиної і неслиянної Трійці Божество…» У цьому виголошуванні, яке дається під час служби на Різдво Христове, розкривається головний догмат цього свята – догмат Боговтілення, невимовного зішестя триіпостасного Бога в лоно Божої Матері. Чи існує в святій традиції зримий образ, яким можна коротко і ясно висловити цей догмат?

Нагадаємо, що у різдвяному богослужінні читається Книга Ісаї, його пророцтво про Різдво Христове: «Дасть Господь Сам вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина, і назвуть Йому Ймення Еммануїл» (Іс. 7, 14). Які асоціації викликає у вас це пророцтво? Напевно, кожен, хто хоча б у загальних рисах знає православну іконографію, згадає ікону Божої Матері «Знамення»: Спас-Еммануїл (Немовля), чия фігура написана в овалі – в лоні Пресвятої Діви, що стоїть з молитовно піднятими руками. Але ж «Знамення» – не різдвяна ікона…

Так, зараз мало хто став би стверджувати зворотне. Однак молитвословя церковної служби на Різдво Христове (остаточно оформлене в VII столітті святим Іоанном Дамаскіним) словесно «промальовують» таємницю Боговтілення саме в образі ікони «Знамення»: Божественне єство Христа під час Різдва було приховано, але Він виявляв це єство допомогою Знамення Свого. І не випадково в ранньому християнстві (до IV століття) різдвяними іконами вважалися ікони Божої Матері «Знамення», згодом поступившись в цій якості місце знайомим нам ускладненим композиціям.

Звичайно, мова не йде про те, що одні ікони краще або гірше інших. «Оповідні» ікони Різдва виражають ті ж догматичні ідеї, але в зримих, наочних образах (скажімо, сцена купання Немовля Христа в стінах розкішних палацових палат означає, що Він народився не тільки як Син Людський, «в зрак раба», але і як Цар миру). Такі ікони призначені для сприйняття на душевному, серцевому рівні людських почуттів; «Знамення» ж може бути по-справжньому зрозуміле лише на рівні духовному, чисто смисловому.

Втім, цей догматичний сенс зовсім не обов’язково являє собою суху схоластичну схему – особливо якщо говорити про все, що пов’язано з шануванням Богородиці, в тому числі і про свято Різдва. Причому деякі священні ритуали, що мають відношення до Божої Матері, можуть бути осмислені – на глибокому містичному рівні – як, умовно кажучи, «різдвяні», хоча на перший погляд вони з цим святом не пов’язані.

Ось свідчення блаженного Симеона, архієпископа Солунського (1429), з його трактату про монастирські обряди «Розмови архієрея з кліриком про священнодійства і таїнства церковні»: «Хліб з призиванням «Всесвятій» постановлено підносити переважно в кінці братської трапези, під освячення братії, як б в знак шанування їжі, особливо ж на славу Богоматері, Яка народила нам Хліб Небесний, живий і перебуває і завжди живить наші душі.

Втім, він буває піднесений і повсякчас … як просили чийому-небудь і при самому священнодійстві літургії … Під час трапези братіями спершу відбувається подяка і, заради хліба насущного, співається молитва «Отче наш». Під час її співу з передлежачого хліба виймається за всіх тристороння частинка, що зображає всіма сторонами Трійцю і єдність Її: числами кутів і сторін – Трійцю, а єдиним осередком вгорі – єдність. Тому то, як не поверни хліб, він має три кути, а загострена вершина одна з’єднує їх. Коли хліб покладено в особливий якийсь священний сосуд, ієрей його благословляє і запалює перед ним світильник …»

Яке відношення це має до Різдва Христового? Найглибше, оскільки тут ми одночасно торкаємося до самого потаємного християнського таїнства – невимовному переселенню тіла Христового у хліб Євхаристії. Тайноглядач євангеліст Іоанн Богослов свідчить: Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав. А вони відказали Йому: Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми й поняли Тобі віри? Що Ти робиш? Наші отці їли манну в пустині, як написано: Хліб із неба їм дав на поживу. А Ісус їм сказав: Поправді, поправді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові. (Від Івана 6:29-33)

Таким чином, Богородичний хліб – священна пірамідка, яка виймається у славу Богоматері, – символічно являє собою образ (тобто по-грецьки «ікону») Немовля Христа. Ця Богородична просфора вважається рятівним засобом, який у виняткових випадках замінює Святе Причастя коли не може бути здійснена літургія).

Але в такому разі і сама артосна чаша («артос» по-грецьки «хліб»), посудина, в яку кладуть Богородичну просфору, теж є як би іконою Різдва: адже чаша – стародавній жіночний символ, в даному випадку символічно порівнянний з лоном Пресвятої діви… Ці чаші називали також панагіар або панагіями, оскільки Панагією («Всесвятою») у православ’ї іменують Божу Матір. Згодом ця назва перейшла на священні нагрудні ікони єпископів (їх прообразом, ймовірно, послужили медальйони, в яких пастирі брали з собою в дорогу рятівний вальний Богородичний хліб). А значить, і єпископська панагія – своєрідна ікона народження в Хлібі Небесному, в Якому нам заповідано безсмертя.

Автор: Олександр Мумрик.