Коли в сяйві Віфлеємської зірки три волхви – три віщих мудреця Сходу прийшли до Різдвяних ясел Немовляти Христа, вони принесли Йому дари, сповнені найглибшого сенсу: золото, ладан і смирну (Мф. 2, 11). Золото символізувало, що світу з’явився справжній цар – Цар Небесний. Ладан – храмові пахощі – означав, що Він є одночасно і Первосвящеником, Великим Архиєреєм, як називали Його богослови і іконописці. Сенс цих двох дарів зрозуміти порівняно легко. А ось що таке загадкова смирна, сама назва якої міцно забута в сучасному побуті?

Смирна згадується і в інших місцях Нового Завіту. У Євангелії від Марка так говориться про Голгофську жертву Христа: «І привели на місце Голгофу, що значить: лобне місце. І давали Йому пити вина, із миррою але Він не прийняв» (Мк. 15, 22, 23). Тут вжито грецьку назву цієї таємничої речовини, яку змішували з вином. Стародавні євреї ж називали її «мирра» можливо, вони пов’язували вживання мирри зі смертю, з відходом людини в інший світ. Про це свідчить ще один євангельський сюжет: після зняття тіла Ісуса з хреста прийшов Никодим і «приніс алое, літрів із сто» (Ін. 19, 39) – ймовірно, для умащення тіла Христа.

Слово «мирра», ймовірно, краще, ніж «смирна», знайоме читачеві. Багато згадають, що в православному богослужінні для воскуріння використовується «святе миро». Так, смирна-мирра – це благовонна смола для воскуріння, хоча вона є ще й ліками, освяченими тисячолітньою традицією.

Мирру отримують з кори тропічного дерева Commiphora myrrha (або Balsamodendron myrrha). Для ботаніка мирра той самий ладан, оскільки дерево Лада теж належить до сімейства Бурзерові, куди входить рід комміфора, що дає мирру. Миррові дерева виростають в Африці, на берегах Червоного моря та Індійського океану, а також на Аравійському півострові. У давнину пахощі, в тому числі мирру, часто привозили в місто Смирну (нині Ізмір) на західному березі Малої Азії – можливо, тому мирру і назвали смирною в перекладі Біблії.

Ще в Давньому Єгипті мирра була одною з головних речовин для бальзамування. У стародавніх євреїв її ж починають вживати в обряді помазання, який потім був сприйнятий християнством (мирра – один з компонентів, складових «святе миро», здавна відоме на Русі).

Ось як розповідає Біблія про мирру: «Візьми собі найкращих пахощів: самотічної мирри п’ять сотень шеклів запашного цинамону половину того, двісті п’ятдесят, і запашної очеретини двісті п’ятдесят, і касії п’ять сотень шеклів на міру шеклем святині і масла оливкового п’ятсот гін. І зробиш її миром святого помазання, масть складену, робота робітника масти це буде миро святого помазання (Вихід: 30, 23). Цей рецепт можна вважати одним з найдавніших в історії людства, і як би дивно це не звучало, вся подальша парфумерія є продовження і розвиток цього рецепта. Втім, сучасна парфумерія багато в чому втратила здатність звертатися до духовного початку в людині; в якості основи одеколонів і парфумів стали використовувати спирт. Та й ефірні масла тепер отримують паровою перегонкою, а не настоюванням на маслі, як у давнину.

Але повернімося до мирри. Її знали і греки. Грецький міф розповідає, що матір’ю бога Адоніса була жінка на ім’я Мирра; вона перетворилася на миррове дерево незабаром після того, як завагітніла. А з її сліз і утворилася ароматна смола. Своїм виникненням цей міф, можливо, зобов’язаний тому, що мирра у греків використовувалася як пахощі на святі Адоніса.

Як же виглядає те, що називається миром? Це шматочки смоли у вигляді окремих зерен або злиплих мас жовтувато-прозорого або бурого кольору, з терпким запахом і гірким смаком. Діаметр зерен – від двох до п’яти міліметрів (переважають більш дрібні зернятка). Мирра склоподібна на зламі.

Здавна кращим сортом мирри вважалася «мирра» – та, що сама витікала з кори рослини. Та ж, що збиралася із спеціально завданих рослині ран, вважалася гіршою. Сорти розрізняються і по запаху. Часто всередині однієї партії є шматки, які при воскурені пахнуть просто вишневою камеддю; інші дуже запашні, їх тонкий аромат нагадує кмин і конвалію одночасно.

При воскурінні на вугіллі мирра не плавиться, а злегка підстрибує (так поводяться всі смоли). Смак мирри гіркувато-солодкий, з присмаком осінніх грибів – так, дуже свіжо і м’яко, пахнуть лисички.

Стародавні греки на смак визначали якість мирри, вибираючи потім з неї одноколірні зернятка. У середні віки в Європі вважали, що мирра – це смола, що виходить з коріння дерева і тому лежить на землі. Звичайно, це була думка тих, хто не знав, як збирають мирру. Ось один з найдавніших описів її збору (що належить Теофрасту, греку IV-III ст. до н.е.): «Камедь збирають з надрізів, а надрізи роблять залізною кішкою на стовбурі і на верхівці дерева перед сходом сонця, коли стоять задушливі спеки. Збирають же камедь все літо. Вона тече тонкою цівкою, але за день одна людина може набрати її з раковину. Запах у неї чудовий і сильний: маленька її кількість наповнює своїм ароматом великий простір. До нас в чистому вигляді вона не доходить: після збору її тут же на місці змішують: вона добре змішується з багатьма речовинами; камедь, яку продають зазвичай в Елладі, з чим-небудь змішана. Гілки цього дерева дуже запашні. Чиста камедь цінується вдвічі дорожче срібла; змішана – залежно від кількості підміни».

На початку XX століття мирру відправляли після збору головним чином в Бомбей, звідки, вже розсортували, вона потрапляла до Європи під іменами: «аравійська» і «африканська». Перша має вигляд шматків з горіх завбільшки або суцільних мас жовто-рожевого кольору. Злам у неї з жирним блиском, нерівний; при розтиранні з водою вона дає білу емульсію. Запах аравійської мирри сильний, смак гіркий, довго не зникаючий, «дряпає». Цей сорт мирри, найбільш часто зустрічається, його називають ще «чоловічим миром». Африканська ж мирра відрізняється більшою м’якістю, менш сильним запахом і не настільки різким смаком. Іменується цей сорт «жіночим миром». У європейській торгівлі вона зустрічається порівняно рідко. Мабуть, найчастіше її використовують араби, які курили «мурр» в особливо урочистих випадках.

Не можна не помітити, що мирра зростає в тих місцях, де ростуть дерева Лада. Методи збору і властивості цих рослин подібні, але треба визнати, що мирра – це все ж таки більш ліки, ніж пахощі або куріння. Воскуріння ж мирри якщо і відбувається, то, як правило, в магічних, а не побутових цілях.

У середньовічній медицині мирра вживалася дуже часто. В якійсь мірі це пов’язано з тою повагою, яку вона вселяла християнам ще з часів Христа. Лікар з Чехії, автор «Лікарської книги», Ян Черни вважав, що воскуріння мирри «сушить мозок», тобто висушує шкідливий «слиз» в мозку. Дим мирри, пущений в матку, зігріває її, очищає і сушить. Аналогічним способом лікували випадання прямої кишки.

Середньовічний вірменський лікар Амирдовлат Амасіаци говорив, що кращим видом мирри «вважається смола червона і чиста. Природа її гаряча в третьому ступені. Наганяє сон. Очищає груди і легені, а також прочищає голос. Допомагає при отруєнні всіма отрутами. Розсмоктує пухлини. Вбиває цвіль в повітрі і в тілі, а також охороняє від неї. Якщо змочити мирру у вині і змастити труп, то він не зітліє».

Як компонент мирра іноді входить в складові ладану, що застосовується в католицькій і англіканській церквах, наприклад, в голландському ладані «Три царя» (маються на увазі царі-волхви Різдва Христового).

У наш час мирру використовують у гомеопатії. У традиційній європейській медицині вона також застосовується при катарах верхніх дихальних шляхів. При лікуванні зубів мирра входить, з причини своїх бальзамуючих властивостей, до складу пломб і зубних лаків.

По-своєму цілюща мирра і в якості кадіння. Вона народжує і дає дуже стійкий, тонкий, зібраний стан духу, стабілізуючи щось в людині. Очевидно, в цьому і полягає її головний секрет – в здатності утримувати власну стабільність і стабільність того, з чим вона входить в контакт. Якщо ви хочете «зупинити мить» або додати стійкість навколишньому простору – спалите мирру, і, можливо, ви відчуєте, як час і простір замруть.

…Існує апокрифічний переказ: коли волхви принесли свої дари Ісусу, вони ще не знали цілком, хто лежить перед ними в яслах, оточений чудовим сяйвом. Вони намагалися визначити це таким чином: якщо Немовля вибере золото – стане царем, якщо ладан – священиком, а якщо мирру – лікарем. Однак Ісус прийняв всі три дару в знак того, що Його місія – показати світу прототип не тільки Царя-ієрея, а й Великого Цілителя людських душ, образ Владики простору і часу. А якщо не зцілена душа – хіба допоможе стражденній людині самий цілющий фіміам?

Автор: С. Москальов.