Непал довгий час залишався загадкою майже для всього світу – доступ іноземцям в цю країну було відкритий менше 50 років тому. Це королівство, яке простягнулося 800-кілометровою смугою вздовж південних схилів Гімалаїв, межує на півночі з Китаєм (Тибет) і на півдні з Індією. Територія його включає і джунглі Тера, і покриту вічними снігами вершину Евересту. Столиця країни, Катманду, розташована в гірській долині, на висоті близько 1500 метрів над рівнем моря.

Непал, що став єдиним королівством всього 200 років тому, в географічному, етнічному та культурному відношенні являє собою поєднання різнорідних елементів. Його населення, що наближається до 12 мільйонів, складають 6-7 великих етнічних груп. Це країна, де існують відмінності в звичаях і одязі людей, країна трьох мов, дванадцяти діалектів, двох найважливіших релігій.

Пануюча релігія Непалу – індуїзм, але значна роль належить і буддизму. Храми обох релігій часто стоять пліч-о-пліч; схожі в ряді випадків і їх обряди. Написи на пам’ятниках виконані зазвичай однією з різновидів кіранті, стародавньої літературної мови, в основі якої лежить санскрит. Найголовніші сучасні мови в країні – непалі і неварі; в районах, що межують з Індією, населення говорить також на різних діалектах хінді. Хоча зараз непалі є основним засобом спілкування в країні, мова ця порівняно молода: вона склалася менше двохсот років тому, після об’єднання королівства, на основі мови гуркхалі, збагаченого запозиченнями з мови хінді. Неварі – назва старої мови мешканців долини Катманду, які, власне, і вважали себе непальцями, а свою мову – непальською. Термін «неварі» увійшов у вжиток після того, як його прийняли в кінці XVIII століття місіонери. Це фактично синонім слова «непалі», записаний відповідно до неварської вимови.

Тому зараз словом неварі позначають не тільки мову, але й відповідне населення долини Катманду. Предки цього народу були корінними непальцями, і завдяки їх культурній гегемонії країна отримала свою назву, основні стилі свого мистецтва і архітектури, свої найважливіші пам’ятники.

Долина Катманду – історичний і культурний центр королівства. Тут бере початок священна річка Багматі, поточна в Індію, тут розташовуються і головні міста країни – Катманду, Патан, Бхадгаон.

Про ранню історію долини відомо небагато. Однак можна стверджувати, що древнім її мешканцям неодноразово доводилося зустрічатися з переселенцями з Індії. Вплив Індії відчувається тут взагалі дуже сильно, і можливо, що в III столітті до н. е. долина Катманду була частиною володінь одного з давньоіндійських правителів – імператора Ашоки. На південному кордоні сучасного Непалу, в Лумбіні, народився близько 563 року до н. е. Сіддхартха Гаутама, пізніше відомий під ім’ям Будди («просвітленого»), чиє життя і діяльність протікали в Індії. І саме Індія дала Непалу «готових» буддійських і індуїстських богів. У Непалі ці божества взаємно знайшли атрибути один одного і асимілювали багато характерних ознак старих місцевих анімістичних вірувань. У той же час тут продовжували поклонятися древнім ідолам, здійснювати жертвопринесення.

Безсумнівно, вплив Індії на долину Катманду в релігійному плані обумовлювався існуючими вже в той час торговельними та династичними зв’язками. З середини IV до середини VIII століття долина Катманду входила в сферу впливу ліччхавів та інших індійських правлячих династій – представників цивілізації Гуптів. І саме в цю епоху під впливом зразків індійської культури виникло власне непальське мистецтво.

Найбільш ранні з збережених до нас творів непальської скульптури датуються V століттям. Високу оцінку їм давали в VII столітті китайські мандрівники: вони згадували, зокрема, буддійські храми, описували семиповерхову вежу королівського палацу в Деопатані і багатоярусні храми на навколишніх пагорбах.

Можливо, що китайські мандрівники мали на увазі пагоди, які були для них тоді ще нововведенням. У всякому разі, до середини VII століття найбільш характерні для Непалу форми мистецтва і архітектури існували в закінченому, розвиненому вигляді. З цього часу вплив властивих стилю неварі особливостей став відчуватися і за межами долини Катманду – спочатку в Тибеті, а потім і в Китаї. У XIII столітті непальські художники були запрошені на службу до імператора Китаю Хубілай-хана.

Очевидно, що міста Катманду, Патан і Бхадгаон в VII столітті ще не були великими центрами, хоча в кожному з них вже було, ймовірно, якесь центральне ядро – швидше за все, релігійна святиня. Розквіт їх настав, тільки коли до влади прийшла династія Малла (1200 н. е.).

Релігія в Непалі не тільки віра – це, власне, весь спосіб життя, пронизливий будь-які дії і вчинки людей, що виявляється всюди і вельми наочно. Саме це, ймовірно, спонукало одного з перших англійських мандрівників по Непалу сказати, що ідолів тут стільки ж, скільки і людей, а храмів не менше, аніж будинків. У різноманітті непальських храмів чітко виділяються три основних типи культових споруд: пагода, ступа і шикхара.

Найбільш характерний і найпоширеніший з них – безсумнівно, пагода. Хоча розміри храмів-пагод надзвичайно різноманітні, загальна їх схема в принципі однакова: над квадратним в плані внутрішнім приміщенням, де знаходиться предмет культу (статуя божества або його символ), підносяться поступово зменшувані яруси нависаючих дахів. Число їх різне – від 2 до 5 (найчастіше зустрічаються триярусні споруди). Внутрішнє приміщення зазвичай споруджувалося з цегли, а дахи покривалися яскравою покрівельною черепицею або листовою міддю, іноді мідь золотили.

Дахи пагод підтримуються дерев’яними різьбленими і розфарбованими підкосами, а з карнизів їх звисають гірлянди маленьких дзвіночків. У великих пагодах культове приміщення оточене дерев’яною, теж різьбленою колонадою. Храм зазвичай височіє на брукованій терасі-платформі. Іноді він розміщується в більш-менш великому обгородженому просторі, а частіше стоїть відкрито на високому ступінчастому стилобаті посеред міської площі.

Тип пагоди як архітектурна форма склався, можливо, ще до VII століття. Однак збережені до нас зразки навряд чи старше 1400 року. Найдавніший з них – швидше за все, храм Чангу Нараян в Чангу, побудований в 1401 році.

Пагоди будували як індуїсти, так і буддисти. На відміну від неї ступа – типово буддійська архітектурна форма. Для ступи характерна напівсферична форма, що має символічне значення. У Непалі багато ступ, що представляють собою просто земляні пагорби різної величини. У той же час є й оштукатурені ступи, складені із цегли.

Найбільші і найбільш значні з них – ступа Бодхнатх в Будхен і ступа Сваямбхунатх в Сенг (на захід від міста Катманду). Остання має характерну напівсферичну форму; цей величезний «пагорб» оштукатурений, і періодично проводиться його побілка. Над центром півсфери височить квадратна в плані вежа, на чотирьох гранях її зображені пари «всевидющих очей». Вежу увінчує пірамідальний верх – послідовно зменшувані в розмірах кільця з полірованого металу. На самій вершині – витончена позолочена парасолька. Ступа розташовується на платформі, складеній на пагорбі, і оточена безліччю інших, менших за розміром храмів і ступ (деякі з них складені з каменю). Поруч знаходиться також кілька монастирських будівель.

Поява архітектурної форми ступи в Непалі ймовірно відноситься до вельми раннього періоду – III століття до н. е. Однак точне датування пам’яток такого роду, що збереглися до наших днів, скрутне.

Шикхара – північно-індійський тип храмової архітектури, очевидно, порівняно недавно запозичений. Для шикхари (надбудова типу вежі) характерні спрямовані вгору витончені параболічні обриси; зазвичай вона піднімається над платформою, прикрашеною колонадою, і формою своєю нагадує складену парасольку. Всередині порожня, складена з каменю чи цегли, шикхара із зовнішнього боку має ступінчасту форму. Цегляна шикхара зовні оштукатурена.

Шикхари різних типів зустрічаються в долині Катманду досить часто – то тут, то там вкраплені вони серед пагод. Чудовий, надзвичайно багатий з декору зразок шикхари – кам’яний храм Крішна Мандір (побудований близько 1630 року) на головній площі міста Патана. Виникнення цієї форми тісно пов’язане з індуїзмом, проте її часто використовували і при створенні буддійських культових споруд.

Далі буде.

Автор: Ернест А. Коннелі.

P. S. Духи вещают: А еще непальское искусство порой проявляется даже в таких мелочах, как пластиковые подставки (узнать о них больше можно здесь), вот только пластиковые подставки, сделанные непальскими мастерами отличаются своей красотой и художественной утонченностью.