Жила-була на Землі Жінка, яка не знала Кохання. Дивна це була Жінка… Всі навколо тільки й говорили про Кохання. Про Кохання були написані гори книг, зняті тисячі кілометрів кіноплівки. Про Кохання несамовито кричали в мікрофон з естради всі, кому вдавалося туди піднятися. Про Кохання міркували малюки в дитячих садках і ворожили на картах бабусі, закутавшись у вовняні пледи. А Жінка все одно нічого не розуміла в Коханні. «Кохання – це прекрасно!» – щебетали подруги і, обприскуючи себе дезодорантом, тікали на побачення. «Як же ти живеш без Кохання? – кепкували чоловіки, – Та це й не життя зовсім… А так, жалюгідне існування».

Засмутилася Жінка. Пішла вона до Богині Кохання, розповіла про свою біду. Богиня Кохання уважно вислухала Жінку і запитала, чим готова вона пожертвувати, щоб пізнати Кохання.
– Я не можу відповісти, – сказала Жінка, – бо не знаю, про що прошу. Можливо, те, чого я так прагну, не варто й гроша ламаного. А можливо, воно дорожче Життя…
– Добре, – відповіла Богиня Кохання. – Нехай буде по-твоєму. Ти дізнаєшся, що таке Кохання, але плату за це я візьму з тебе сповна.

Богиня Кохання взяла кришталеву чашу і наповнила її до країв чарівним напоєм. Їй допомагали фея Краси, фея Мудрості, фея Досконалості, фея Терпіння, фея Грації, фея Ніжності і фея Небесної Чистоти. Всі несли свій дар Богині Кохання. Ельфи наповнили чашу ароматом лісів, а цариця квітів, Троянда, пронизала шипом своє серце, і напій убрався в пурпурний колір. Світлий Ангел торкнувся крилом чаші, і залишилися після нього чекання Кохання та щемливий смуток, що переходить у невимовний захват.

Сам Господь Бог схилився над чашею і освятив її вміст Своїм диханням. Жінка потягнулася до чаші з чарівним напоєм, але Богиня Кохання зупинила її:
– Цей напій слід пити вдвох. Спочатку ти повинна відшукати свого коханого, того, хто призначений тобі Долею.

Де ж він, той єдиний?.. Жінка жадібно вдивлялася в обличчя перехожих. Серце багато разів здригалося і завмирало… Можливо, цей?.. Або той?.. Ні, чужі… Зовсім чужі…

– Не помилися, – попереджає, Богиня Кохання, – Якщо ти сильно помилишся, напій стане для тебе отрутою. Погубиш себе. Не поспішай. Чекай…

І Жінка стала чекати. Вона втратила рахунок часу, вона забула, скільки днів минуло, скільки ночей… Вона вся перетворилася в Очікування.

– Навіть якщо ти пізнаєш Кохання в останню хвилину свого життя, все одно це буде прекрасно, – втішала її Богиня.

Їй здавалося, що пройшла вічність… Коли він з’явився, вона впізнала його відразу, як можна впізнати своє власне продовження. Якби у неї були зав’язані очі, вона і тоді впізнала б його по вібраціям його голосу, так стрепенулося все в ній і потягнулось назустріч цим звукам. Якби він мовчав, вона впізнала б його по очах, в їх глибині таїлося її минуле життя, і справжнє, і майбутнє. Вона впізнала…

Богиня Кохання ласкаво посміхнулася і поставила перед ними чашу з чарівним напоєм. Знаєте, а закохані ніколи не жили на цій грішній Землі. Ніколи не ходили вони по курних і брудних тротуарах міста, ніколи не стояли в чергах в магазинах, не їздили ні в громадському транспорті, ні в шикарних лімузинах, не платили по квартирним рахункам і не мили брудний посуд. Не сиділи ні в ложах, ні в партерах театру опери та балету. Навіть тоді, коли вам здавалося, що ви ступаєте за ними слідом, що ви розмовляєте з ними, дивитеся їм в очі і тримаєте їх за руку, – ви глибоко помилялися. Ні, закохані ніколи не жили на цій грішній Землі, вони, перебуваючи тут, все ж таки існували в іншому вимірі. Ви не вірите в це?.. Значить, ви ніколи не пробували чарівний напій, приготований Богинею Кохання.

Жінка зробила це дивовижне відкриття для себе, ледь пригубивши з кришталевої чаші. Вона відчула, що випадає з реального життя і що це прекрасно. Потужний потік ніс її вгору, в невідоме, але руки коханого, губи коханого, очі коханого були поруч, і це наповнювало її почуттям спокою і блаженства.

О, цей чарівний напій… Де знайти в собі сили, щоб не випити його залпом, всю чашу до дна, до останньої краплі… Як стримати себе, коли сушить у роті, і горять губи, а політ над Землею такий прекрасний…

– Чаша з Божественним напоєм наповнюється тільки один раз. Пам’ятай про це! – Чує звідкись здалеку Жінка голос Богині Кохання.

І приходить протверезіння. І раптово пронизує думка, що вони могли, як і багато інших, які отримали чашу з чарівним напоєм, відразу ж випити його. І, приголомшені, нічого не усвідомивши і нічого не відчувши, миттєво пережити і злети, і падіння… А потім дивилися б вранці на порожню чашу порожніми очима і, назавжди зачинивши за собою двері, пішли б в реальний світ сіяти всюди легенди про те, що Кохання на світі немає і бути не може. Все обман…

Жінка зі страхом дивилася на чашу з чарівним напоєм, якого в ній вже помітно поменшало.

– Ти приховала від мене найважливіше, – кинулася вона з благанням до Богині Кохання. – У нас в руках чаша з чарівним напоєм. Кожен ковток з неї дарує нам блаженство, але з кожним ковтком напою стає все менше. Ми пізнали Кохання, але настане момент, коли ми вип’ємо все, до останньої краплі, і Кохання зникне. Як можемо ми бути щасливі цілком, коли найкращі хвилини нашого життя отруєні страхом. Я хочу Кохання Вічного і готова віддати за нього Життя.

– Я скажу тобі правду, Жінка, Кохання, якого ти так прагнеш, просто так нікому не дається. Його треба заслужити. Шлях до нього важкий, не кожен може його здолати. Якщо ви пройдете через всі випробування, вас вже ніщо і ніколи не зможе розлучити. Я вкажу вам шлях у країну, де є невичерпне джерело Кохання. Чаша, наповнена з цього джерела, не вичерпається, скільки б ви не пили з неї. Вас чекає вічне блаженство. Чоловік, дізнавшись про майбутній важкий шлях, сказав:

– Я піду туди один і повернуся до тебе з чашею, наповненою з невичерпного джерела. Жінка повинна навчитися чекати. З тобою в дорозі мені буде складніше.
– Ні, – відповіла Жінка. – Зі мною тобі буде легше.

І вони вирушили. Чоловік йшов попереду. Він знав, як подолати бурхливий річковий потік і як піднятися в гори, де знайти нічліг, а де – їжу. А Жінка йшла за ним. Коли у нього не залишалося сил, вона віддавала йому свою їжу, коли він замерзав ночами, знімала з себе одяг, вкривала його і зігрівала своїм диханням. Коли в спекотній пустелі він падав від знемоги, Жінка вставала між ним і сонцем, щоб він трохи відпочив у тіні.

Одного разу вони пробиралися крізь непрохідну гущавину, і довге волосся жінки чіплялося за сучки, заважаючи їм іти.

Жінка подумала і сказала:
– Лісовому Владиці сподобалось моє волосся. Я подарую їх йому.

Чоловік подивився на неї і відповів:
– Ти для мене найкрасивіша Жінка і завжди залишишся такою.

Ліс тут же розступився, і вони пішли далі. Тільки Жінка вже була без волосся.
Незабаром вони збилися з дороги, і Чоловік був у розпачі.
– Ми щось придумаємо, – втішала його Жінка.

Вона побачила поблизу старого Ворона і запитала, чи не знає він дороги в країну, де є невичерпне джерело Кохання.
– Я знаю дорогу, – відповів Ворон, – Але я осліп від старості і не можу повести вас за собою.
– Візьми мої очі, Ворон, – сказала Жінка, – Все одно я йду слід у слід за своїм коханим. Навіщо мені очі?..

Так вони наблизилися до мети. Була ніч, вони стояли на крутому березі річки, і Ворон говорив:
– На тому березі треба опинитися, поки не зійде сонце. І напій з невичерпного джерела Кохання треба черпати, коли на нього впаде перший промінь.
– Але як же ми перейдемо річку? – Запитав чоловік. – Вона бурхлива і глибоководна, а місток через неї тонше волосся. Я нічого не бачу в темряві.
– Я знаю, що треба робити, – сказала Жінка. – Моє серце все одно належить тобі, візьми його з моїх грудей, воно яскраво горить коханням і освітить тобі шлях. А я буду чекати тебе тут з чарівним напоєм. І Чоловік пішов.

Жінка довго чекала його на березі – сліпа, безволоса, з почорнілим від сонця і вітру, пораненим тілом, з порожнечею в грудях. Вона не знала, скільки минуло часу, і прокинулася від легкого дотику.
– Не бійся, я фея душевної краси. Я захоплююся твоєю мужністю. Чим я можу допомогти тобі?
– Скажи, де мій коханий? Що з ним? Чому він не повертається до мене?

Фея довго мовчала.
– Твій коханий щасливий у цю хвилину. У нього в руках чаша, він в оточенні красивих жінок і вибирає собі ту, яка розділить з ним чарівний напій.
– Але цього не може бути! – Вигукнула жінка. – Він не міг забути мене.
– Дитя моє, – зітхнула фея, – Як тільки твій коханий перейшов річку, він захотів скупатися в ній. А це була річка Забуття, і, занурившись в її води, він все забув.
– Але моє серце! – Вигукнула Жінка, – Воно нагадає йому про мене.
– Твоє серце валяється зараз в пилу біля його ніг, але він не може зрозуміти, звідки виходять хвилі, що так турбують його. Але, здається, він вже вибрав собі Жінку, і як тільки вона підійде, щоб взяти у нього з рук чашу, вона наступить на твоє серце, і все буде скінчено.
– О ні! Це не його Жінка! Він помиляється!.. Кубок з чарівним напоєм стане отрутою для нього. Я повинна врятувати його.

І Жінка, підхоплена Силою Кохання, як на крилах перенеслася через річку і кинулася до свого коханого. Всі з подивом дивилися на потвору, яка тяглася руками до кришталевої чаші.

І тоді пролунав голос Чоловіка:
– Це моя кохана… Як же я міг забути про неї ?!

І всі побачили, як затремтіла у відповідь на його слова Жінка, як засвітилася зсередини яскравим полум’ям і стала перетворюватися на ту, якою завжди була в очах коханої людини, – найкрасивішу і саму бажану. Вони взялися за руки і легко здійнялися в небо. А чаша з чарівним напоєм так і залишилася, забута, стояти осторонь.

Автор: Марія Филипович.