Ця чудова мечеть побудована на честь третього шиїтського імама аль-Хусейна, навколо його гробниці. Переказ повідомляє, що він був вбитий саме на цьому місці, де тоді, в 680 році, був невеликий оазис Кербела в пустелі, в 150 кілометрах від Багдада. Потім виросло чудове місто, що отримало ту ж назву, святе місто мусульман-шиїтів – Кербела. Гробниця Хусейна – в центрі двору, прихована під розкішним золотим куполом.

Він йшов з Мекки в Куфу, покликаний туди тими мусульманами, які вважали, що влада в халіфаті повинна належати кровним родичам пророка Мухаммеда. А він був онуком пророка, сином його двоюрідного брата Алі і дочки Фатіми. Батько його – перший імам шиїтів – був вбитий і похований у Неджефі (місті, яке стало головною шиїтською святинею). Брат його аль-Хасан – другий імам – теж загинув від руки вбивці. Вони передали аль-Хусейну в спадок боротьбу за владу в халіфаті. Противники шиїтів, прихильники Ясіда, який незаконно захопив халіфат, вислали назустріч невеликому загону Хусейна військо під керівництвом Зайада Убадуйли. Загін Хусейна приречений, без надії на успіх, але за своїм релігійним обов’язком, рухався до Куфи.

Всього їх було 70 осіб. Їх нічого не вартувало перебити. Мученицька смерть онука пророка залишила трагічний слід у всьому шиїзмі. У його пам’ять щороку влаштовуються траурні ходи і дійства, що повторюють події в Кербелі 10 жовтня 680 року.

Віддаючи належне мучеництву імама Хусейна, яке з тих давніх пір розцінюється як подвиг в ім’я ісламу, як боротьба проти несправедливості і тиранії, з року в рік, століттями прикрашали і будували меморіальну мечеть і його мавзолей. Цікаво, що до створення цієї пишноти доклали руки і правителі-суніти – прихильники іншого напряму ісламу, до якого належали Омейяди, які вирвали владу з рук Алі і його синів.

Незабаром після загибелі Хусейна, вже в 684 році, до його могили почалося масове паломництво. Навколо цього місця впродовж століть кипіли пристрасті. У 850 році халіф аль-Мутавакіль вирішив викорінити пам’ять про Алідів і повелів знести гробницю, паломництво ж до цього місця заборонив. Навіть згадка імені Хусейна була небезпечна. Але пішов з цього світу Мутавакіль – противник культу святого, – і все повернулося на круги своя: гробницю відновили, паломництво відновилося.

Всі мусульманські правителі, в чиїх володіннях опинялася територія Іраку з Кербелою, здійснювали паломництво до усипальниці Хусейна. У 1508 році халіф з династії Сефевідів Ісмаїл-шах, який завоював Багдад, прибувши до Кербели і оглянувши святе місце, наказав покрити стіни мавзолею золотом. Наступний за ним правитель – Сулейман Пишний – славний тим, що поглибив і розширив канал аль-Хусейнійя, який постачав Кербелу водою з Євфрату, і місто перетворилося на суцільний сад. Османські султани й шахи змагалися один з одним, вносячи вклади в пишність мечеті і мавзолею.

У 1790 році засновник династії Каджарів Мухаммед-хан знову вкрив купол мавзолею золотом. А через десять років відбулася сама драматична подія в історії Кербели: на місто напали ваххабіти – представники екстремістської течії в сунітському ісламі, які виступали проти культу святих, проти паломництва до їх могил, проти розкоші мечетей і т. д. Словом, їх називали пуританами ісламу. Вони не могли миритися з пишністю, що оточувала шиїтську святиню. Вони зруйнували мавзолей і багато споруд мечеті, розвалили саму гробницю. Це блюзнірство викликало велике хвилювання в шиїтському світі, особливо в Персії. Але вже через 10 років святиня була повністю відновлена і ще більше прикрашена, а нові і нові правителі продовжували працювати на множення її пишноти. Наїрждін-шах (1858) розширив двір мечеті, знову вкрив купол золотом і прикрасив айван (веранду, що оточує будівлю) мозаїкою.

Дивна, унікальна огорожа мечеті. З її арочних склепінь на стіни «збігають» мозаїчні блакитні вінки, а самі стіни являють собою немов би сторінки Корану – на них білими каліграфічними літерами записаний весь текст священної книги. У огорожі вісім воріт. Над головними височіє вежа блакитного фаянсу, в яку вмонтовано годинник.

Ті, кому пощастило увійти під склепіння знаменитого золотого купола, бачать величезну гробницю (її ширина чотири метри, висота – два), покриту кованим сріблом. Вона постає в мерехтінні м’якого світла, що ллється з навколишніх її ламп. Шовкові і парчеві фіранки вкривають вікна.

Розкіш і безмежна щедрість, з якою влаштовано це святе місце в Кербелі, вражає всіх. Мінарети покриті золотом і разом з куполом видно здалеку, створюючи на тлі блакитного неба картину надзвичайної краси, аж ніяк не рекламовану туристичними агентствами.