У християнському переказі з Дівою Марією пов’язані вічнозелений лавр (у його тіні стояла Її колиска), а також платани і кипариси – свідки різних подій Її життя. В історії православ’я чи не найдивовижніші факти – це явища ікон Богоматері в гілках або біля коріння дерев. Незаперечна першість тут належить сосні; кілька ікон з’явилися на ялині, груші та тополі. Як правило, на місці явлення споруджувалися каплиця або храм, а в назві ікони відбивалося місце її здобуття (наприклад, Єлецька або Курська Корінна).

Соснові бори, відмічені таким чудом, ставали заповідними. Заборонялося порушувати їх величний спокій гуляннями і сходками, накладалася заборона на рубку; порушника чекала кара не від людей, а понад…

У католицькій Європі найбільше почестей дістається лілії білій (Lilium candidum). Батьківщина цієї квітки – Близький Схід. Зображення білої лілії зустрічаються у фресковому розписі Криту (близько 1550 р. до н.е.), де вона була символом родючості і втіленням богині – покровительки моряків і мисливців. Гомер писав про лілії як про символ чистоти і благородства. У дикому вигляді вона і зараз зустрічається в Греції, Туреччині, Сирії та Лівані, де росте на прибережних схилах. Від інших видів Лілій вона відрізняється сліпучою, майже неприродною білизною пелюсток (чистий білий колір – велика рідкість у природі). У біблійні часи зрізані квіти лілій приносили в храм, оскільки вважалося, що їх білизна сприяє молитовному зосередженню.

За християнськими переказами, коли архангел Гавриїл з’явився до Діви Марії з благою звісткою, він тримав у руках лілію. Православна Церква в молитвах називає Марію «Сладкоуханний Крін» (грецькою і церковнослов’янською «крін» – лілія) та «Нев’янучий Колір», бо Вона «світиться чистотою і світлом дівоцтва». У Європі лілія стала символом цнотливості, її назвали «лілією Мадонни». У святих місцях Палестини, пов’язаних з ім’ям Діви, традиційно ставлять вази з білими ліліями. Як символ Богоматері, лілію вирощують при храмах по всій Європі. Існують православні ікони «Нев’янучий Колір», на яких Богоматір зображена з білою лілією (або трояндою) в руці.

Троянда (пізніший для християнства символ) потіснила древню лілію, зайнявши її місце у фресках і іконах. В Європу троянда потрапила з хрестоносцями, які поверталися з походів у Святу землю. Ця квітка стала у католиків символом Марії. У середньовічній Німеччині були поширені красиві апокрифічні історії, в одній з яких архангел Гавриїл увінчав Богородицю трьома вінками: з червоних троянд (символ Її радості), з білих (символ страждань) і з жовтих, (символ слави). Німецькі живописці зображували Марію з Немовлям в оточенні вінків з троянд, наділених символічним змістом… Легенди з’єднували з Її ім’ям безліч інших прекрасних квітів, сяючих відбитим світлом Її чесноти, але розповідь про всіх них вийшла би дуже довгою.

НЕ ТІЛЬКИ ПО БІБЛІЇ…

Європейським «нововведенням» у християнську рослинну символіку слід вважати різдвяну ялину, прикрашену Віфлеємською зіркою (на вершині) та іграшками, які символізують подарунки волхвів. Ель не самотня у цій якості. Зарубіжні різдвяні листівки прикрашені темно-зеленим листям і червоними ягодами вічнозеленого падуба (гостролиста). Він здавна шанувався друїдами як символ нев’янучого життя; в християнстві він означає вічне життя, дароване людству новонародженим Спасителем.

Поповнився список християнських рослин-символів і з освоєнням місіонерами Америки. Оранжерейна квітка пуансеттія (або «різдвяна (Віфлеємська) зірка») – родом з Мексики. У країнах Західної Європи вона стала незамінним учасником різдвяних свят. За мексиканською легендою, вона з’явилася на місці простого букетика польових квітів, який з благоговінням поклала на вівтар в різдвяний вечір одна бідна дівчина. У Мексиці пуансеттію називають «квітка Святої ночі».

Один з видів центральноамериканських орхідей назвали «святим духом». У центрі цієї хитромудрої квітки – утворення, схоже на білосніжного голуба. Ця орхідея стала національною квіткою держави Панама.

Витка рослина пасифлора (родом з Центральної Америки) отримала свою назву ще в XVI столітті; по-іспанськи вона означає «страсті Христові». Коли місіонери-єзуїти вперше вступили на землю, завойовану конкістадорами, вони стали шукати знак згори, який можна було б витлумачити як благословення їх майбутньої діяльності. І знайшли його – в образі тонкого вьюнка, який обвивав прибережні чагарники. Десять пелюсток химерної квітки означали, на їхню думку, десять вірних апостолів (за винятком Іуди і тричі зрікшегося Петра). В центрі квітки кільцем розташовані кольорові щетинки – «корона». Її зовнішній ряд був витлумачений як символ численних учнів Христа, а внутрішній – як Його терновий вінок. П’ять тичинок символізують п’ять ран Спасителя, трьохприватний товкач зображує цвяхи, потовщена зав’язь – молоток (знаряддя голгофських страждань). Цупкі вусики рослини нагадували про батоги, що катували тіло Христа, а п’ятилопатеве листя – руки римських солдат. Незабаром ченці побачили, що індіанці із задоволенням їдять жовті грушоподібні плоди пасифлори. Обрадувані місіонери прийняли це за прояв «духовного голоду» аборигенів і за бажаний знак того, що католицизм стане в майбутньому релігією цього нового світу.

Сьогодні пасифлора – поширена кімнатна рослина, а плоди її тропічної родички під назвою «гренаділла» цінуються гурманами.