Історія біблійного Аврама, який згодом став Авраамом, починається в Урі халдейському, центрі культу місячного бога Сіна і одного з центрів давньовавилонської астрономії та астрології. У загальноприйнятій традиції вважається, що ім’я Аврам означає «батько високий», а Авраам – «батько безлічі». Але що як не Місяць – «високе світило» і «батько» («пастух») зірок? Аккадський місячний бог Сін (Наннарос) має брата-близнюка; ассірійське Sini і єгипетське Shen означають «безліч» або «близнюки» – два Місяця. Свого часу було відмічено, що подвійне ім’я Аврам-Авраам може мати і місячну символіку, знаменуючи зростаючий і спадний Місяць. Збережений до наших днів один з місячних гімнів Ура називає Місяць «батьком». У західних семітів зростаючий Місяць називався Аb, «батьком», спадний ж – Аmm «дядько», звідки й пішли такі імена, як Ab-ram, Jakob-amm і т. п.

Крім цього, в образі Авраама присутні і риси культу зоряного Тельця, який, як ми вже бачили, прямо пов’язаний з місячною символікою. Ab’r означає «бик». achad – «єдиний». У цьому, можливо, і є витоки знаменитих магічних слів абракадабра і абраксас, пов’язаних з забутою стародавньою місячною магією.

Біблія розповідає, що Аврам на чолі 318 збройних слуг і дружніх йому сусідів вступив в битву з еламським царем, який переміг правителів Содому і Гоморри і погнав в полон племінника Аврама – Лота. Чому саме 318? Виявляється, це теж місячне число! Кількість днів у стародавньому місячному році вважалася рівною 354. 36 днів з них Місяць не видно (12×3). Таким чином, 318 символізує число днів світлого Місяця, період видимості нічного світила.

Ім’я сестри і дружини Авраама Сари (яка стала потім Сарою) пояснюють по-різному. Але в астральній символіці вона уособлює божественну супутницю Місяця – планету Венеру, у якої також дві видимості (ранкова і вечірня) і дві фази! У стародавній Вавилонії сакральні зображення Місяця разом з Венерою шанувалися одними з найбільш священних. Планета Венера уособлювала для вавилонян велику богиню Іштар, сестру (а іноді дочку) бога Сіна. «Титул» її по-вавилонські звучав як еаггаватагті («цариця неба») і еагга («цариця зірки»), Іштар-Венера була покровителькою релігійних оргіастичних культів. Чи не тому Аврам двічі віддає свою дружину в наложниці чужим царям?

Якщо Авраам в значній мірі символізує «еру Тельця» і пов’язані з нею місячні культи, то його син Ісаак – «еру Овна», що виразно випливає з історії з жертвопринесенням Ісаака. Але і Овен – священна місячна тварина! (Як, до речі, і наступні Риби.) Місячні культи збереглися і в нову епоху, правда, придбавши новий відтінок.

Місячна символіка проявляється і в Новому Завіті. Ісус Христос воскресає на третій день: саме на третій день знову з’являється в променях Сонця вузький серп молодого Місяця. Він же каже, що може зруйнувати Храм і за три дні збудувати новий.

Власне, в новозавітному писанні постійно фігурує термін «після трьох днів» або його варіант – «на третій день». Але коріння цього – ще в старозавітних переказах і міфах стародавніх народів. Наприклад: «Пожвавить нас через два дні, в третій день відновить нас» (Осія, 7, 2); три дні перебуває Іона в утробі риби («кита»), як і еллінський Геракл, який врятував троянську царівну Гесіону. У книзі пророка Даниїла «три з половиною години» є числом, коли зло панує на землі, часом «спустошливого нечестя» (хаосу). 17 Атірі в Єгипті вважали днем смерті Осіріса, який воскресає на третій день – 19 числа: у свято його воскресіння пекли хлібці у вигляді місячного серпика… У дні «смерті Місяця» у всіх містах Месопотамії припиняли роботу, у багатьох місцевостях було взагалі строго заборонено дивитися на пана: була широко поширена думка, що Місяць вмирає зі зникненням місячного серпа і воскресає знову через три дні.

Як ми вже знаємо, древні спостерігачі виділяли 27 (або 28) місячних стоянок. І загальне число канонічних новозавітних книг – 27. Із 28 глав складається канонічне Євангеліє від Матвія і апокрифічне Євангеліє Никодима. Саме ж вражаюче полягає в тому, що багато сюжетів тих чи інших глав цих Євангелій (іноді доповнені більш докладно подібними аналогічними сюжетами з інших Євангелій) прямо співвідносяться з назвами відповідних місячних стоянок! Не випадково тому вже в першому розділі Євангелія від Матвія, де дається родовід Ісуса, вказується на 28 родів від Давида до Ісуса, який іменується нащадком Давидовим.

Ісус у відповідь на вимоги знамення говорить про чудо Іони-пророка. Чому ж обрано саме цей біблійний сюжет, що оповідає про перебування Іони в череві кита? Не тільки тому, що це перебування було триденним. Виявляється, в астральній інтерпретації цей міф символізує затемнення. І з чотирьох євангелістів троє (крім Іоанна) пишуть про пітьму, що розлилася по світу при розп’ятті Ісуса. Згідно з однією з версій, це могло бути місячне затемнення, і подібне (хоча і не зовсім підходяще) дійсно було 3 квітня 33 року нашої ери.

Отже, Старий і Новий Заповіти пронизані місячною символікою, її образами. Про що це говорить? Культ Місяця був настільки древній і настільки вкорінений в людській культурі в усіх її проявах, що навіть осягнення Єдиного Бога не призвело до забуття поклоніння Місяцю. Інша справа, що кожна нова релігія нетерпимо ставиться до попередньої, заганяючи її в своє власне «підпілля». Але, врешті-решт, хіба схиляння перед Творцем заважає захопленню плодами Його рук?

Автор: І. Мамуна.

P. S. Духи вещают: А еще Луна любимая планета разных людей, имеющих контакты с потусторонними силами, скажем какой-нибудь экстрасенс может черпать в ней свою энергию, необходимую для своей профессиональной деятельности.