Місяць – світило менше
В розділі I книги «Буття» Місяць названий «світило менше». «… У Святому Письмі, – пише архімандрит Никифор в «Біблійній енциклопедії», – Церква Божа на Землі велично порівнюється з Місяцем, так як вона запозичує свій блиск від Сонця правди, Христа». «Хто це виглядає, немов зоря, прекрасна, як місяць, як сонце, грізна, як війська з прапорами?» – говорить таємничий наречений про свою кохану в Пісні Пісень (VI, 10)». Ходом Місяця визначався весь іудейський святковий календар. Два головних свята іудаїзму – Великдень і свято Кущів – починалися з першого дня. І саме Створення Світу в єврейському календарі традиційно позначено 7 жовтня 3761 роком до нашої ери, з молодика («ера від Адама»).
Засновник ісламу Мухаммед узаконив місячний календар для правовірних і наказав кожен новий місяць, як і кожен новий рік, починати в молодик. І мусульмани, спостерігаючи появу молодого Місяця, урочисто сповіщали про початок нового місяця або року звуками труб. До речі, про звуки труб повідомляє і книга Ісуса Навина при описі падіння стін стародавнього міста Єрихону («міста Місяця»). На третій день з’являється знову в променях Сонця молодий Місяць. Не випадково тому в книзі «Вихід» сказано: «На третій день, були громи і блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми, і затремтів увесь народ, що був у таборі».
В давнину люди обожнювали Місяць, називаючи його Сін, Тот, Геката, Артеміда, Селена, Астарта, Іштар… Згодом на це поклоніння була накладена заборона. «І щоб ти, звівши на небо і побачивши сонце, місяць і зірки, і все небесне, що не зведений і не вклонявся їм, і не служив їм» (Повтор. IV, 19); «І піде й служив би іншим богам, і вклонявся б їм та сонцеві або місяцеві, або всім зорям небесним, чого я не наказав» (Повтор. XVII, 3): «Дивлячись на сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе, спокусився я в таємниці серця мого, і чи цілували уста мої руку мою?» (Іов, XXXI, 26-27).
Ці ж уявлення про вплив двох найважливіших світил неба на людину чуються в одному з псалмів (СХХ, 6): «вдень сонце не вдарить тебе, ані місяць вночі». А у Екклезіаста померкле світло Сонця, Місяця і зірок служить зображенням старості: «Доки не стемніє сонце, і світло, і місяць і зірки, і не знайшли нові хмари слідом за дощем» (XII, 2). Місяць і Сонце зупиняє в небі над Гаваоном Ісус Навин (Нав. X, 12-13). У цьому також напевно присутня древня астральна символіка.
Але у всіх цих випадках Місяць виступає під своїм власним ім’ям. Однак у Біблії є багато сюжетів і персонажів, у яких в прихованій, а можливо, що і в навмисно зашифрованій формі проявляються риси древніх місячних культів.
Відблиски давніх культів срібної Цариці Ночі видно в образах плоду пізнання, Древа Пізнання (або Дерева Життя), Священної Гори, Зоряного Змія… Вони символізують Нижній Світ, первозданний підземний Океан, смерть і воскресіння. З давньовавилонського Ура халдейського, центру місячного культу, вийшов Авраам; в цю ж країну відправився Яків. В образах патріархів Авраама, Ісаака, Ізмаїла, Якова, Мойсея простежуються риси древніх місячних божеств, бо Місяць у багатьох східних релігіях виступає як батько. Але в той же час і як мати; недарма Йосип бачить уві сні, як йому поклоняються Сонце, Місяць і одинадцять зірок, на що батько його Яків сердито зауважує: «Що це за сон, який ти бачив? Невже я і твоя мати, і твої брати прийдемо поклонитися тобі до землі?» (Бут. XXXVII, 10). Місячна символіка може бути присутньою і в знаменитій манні небесній, оскільки Ман (Мен) – широко поширене ім’я одного з місячних богів.
Поступово древня людина прийшла до уявлення про те, що зелені плоди зріють і наливаються, як і Місяць на гілках Древа Небесного. Так, наприклад, в одному давньому вавилонському тексті Місяць прямо називається «плодом, який сам із себе породжується і виростає», в центрі давньовавилонського місячного культу, Урі халдейському, храм Місяця називався «Храм Великого Дерева».
Але цей небесний плід і дав стародавній людині священні знання. І в першу чергу – про Зодіак, з яким згодом людина пов’язала все своє життя, долю і віру в майбутнє – віру, засновану на зоряних провісниках. (А сам Зодіак – немов змія, символ мудрості, що кусає себе за хвіст…) Але це вже гріх. Бо не дано людині передбачити прийдешнє. Тільки Богу воно відкрите. І пізні біблійні автори вже засуджують віру в зоряні передбачення, але не можуть знищити зашифровану в древніх текстах астральну символіку. То чи не за перші спроби пізнати майбутнє за допомогою зірок була покарана людина і проклятий змій-спокусник?
Скуштувавши заборонений плід від Древа Пізнання, Адам і Єва не встигли скуштувати дозволених плодів від Дерева Життя і тому не отримали безсмертя. Безсмертя ж знайшов їх первісток – Каїн, приречений на вічне блукання і не знаходження спокою. Як і заборонений плід, Каїн – це теж Місяць, одвічно вмираючий і знову відроджуваний.
Щомісяця відроджений в променях Сонця Місяць – найдавніший небесний символ безсмертя і вічних мандрів. У Стародавньому Китаї еліксир безсмертя пов’язували з чарівним грибом Чжи; збереглися зображення «місячного зайця», який тримає в руках цей гриб. «Місячного зайця» бачили в розташуванні химерних темних плям на Місяці. Але в цих же темних плямах бачили і Каїна.
У розташуванні темних місячних плям часом бачать людину – чоловіка або жінку, – що несе в’язку хмизу. Найчастіше ж цей «місячний чоловік» асоціювався саме з Каїном.
Але не тільки «місячний чоловік», а й сам Місяць, щомісяця як би вмираючий, а потім знову воскресаючий вічний мандрівник неба, нагадує («… Ти будеш вигнанцем і волоцюгою …») старозавітний образ Каїна. Адже це «кожен, хто вб’є Каїна, помститися всемеро …». «Помститися всемеро»!
7 – одне з місячних чисел, пов’язане з періодичністю зміни місячних фаз. Близько 7 діб проходить від молодика до першої чверті, потім до повного місяця і т. д. Передання інших народів, а також пізніші післябіблійні оповіді про Каїна й Авеля вказують на підтвердження місячних рис у цьому образі.
Місяць – головний символ і атрибут мусульманської релігії. Мусульманські оповіді, що доповнюють цей сюжет деталями, висхідними головним чином до юдейських легенд, називають синів Адама Кабіль і Хабілів (хоча вони знають і ім’я Каїн). Ворон, який розриває землю, щоб навчити Кабіла, що робити з трупом, – одна з птиць місячного культу. Дуже поширений був переказ, зокрема у вірмен, про те, що Каїн, збираючись вбити брата, не знав, як це зробити, але в цей час з’явився ворон (або Сатана в образі ворона) і вбив іншого ворона – шматком каменю – Каїн послідував його прикладу. У традиціях деяких народів ворон пробиває своїм дзьобом небесну твердь, щоб добути таким чином світло. Корінь слова «Луна» пов’язується, зокрема, з lux – «світло».
Міфи різних народів розповідають про героїчні мандри ворона; він – птах мудрості, і Місяць – бог або богиня мудрості; деколи він готовий на будь-який підступний обман… Нарешті, ворон має демонічний характер, він глава чорних шаманів, помічник чаклунів, які поклоняються Місяцю. І післябіблійна, і християнська література говорять про зачаття Каїна від Сатани… У деяких традиціях сам Каїн (або його нащадки, дочки) – засновник землеробства, ремесел і мистецтв, які пов’язувалися з магією. А магія немислима без Місяця. Нарешті, в переказах деяких народів саме чорний ворон, що символізує своїм кольором ніч і темряву, є часом причиною затемнень.
У середньовічній Європі був відомий переказ, згідно з яким Каїн вбив Авеля ослячою щелепою, подібно до того, як біблійний Самсон винищив тисячі філістимлян. У зодіакальному Раку дві зірки донині називаються «ослячі». Рак же в класичній астрології пов’язаний саме з Місяцем. За іншою ж поширеною легендою, Авель був вбитий гілкою Древа-Пізнання. А значить, тут знову зв’язок астрального Древа Пізнання з забороненим плодом – Місяцем.
І донині багато хто бачить на Місяці людину, яка согрішила проти Місяця, порушила табу, яка працювала при місячному світлі, косо глянувши на тещу, яка образила старшу сестру… Коротше – людина, яка вчинила злочин проти Місяця.
Далі буде.
Автор: І. Мамуна.