Стоунхендж — найславетніша європейська пам’ятка доісторичних часів. Подібно єгипетським пірамідам та Великій Китайській стіні, це один з небагатьох археологічних меморіалів, відомих у цілому світі. Що ж являє собою Стоунхендж? Чому шануємо його?

Стоунхендж — залишки споруди з самого лише каміння, що стоїть серед порослого травою мальовничого вапнякового плоскогір’я на півдні Англії, приблизно за 120 кілометрів на захід від Лондона. В цій споруді не вистачає майже половини великих камінних брил, які б мали утворювати повну конструкцію (їх, певно, розтягли на спорудження мостів, потрощили на цеглу), а можливо, будівля так і не була завершена. Той, хто підійде сьогодні до Стоунхенджа, побачить нагромадження камінних блоків, що мають, як правило, ретельно оброблену поверхню. Деякі з них здіймаються метрів на шість над землею. Інші, трохи менші, з’єднують вгорі одну опору з іншою. Ще інші лежать розбиті, подекуди майже зовсім ховаються під травою. Коли ж оглянути це місце з повітря або подивитись на макет, то виявиться, що каміння свого часу було упорядковано геометрично, переважно двома колами і двома дугоподібними фігурами, що складали загалом досить невибагливий малюнок.

Стоунхендж невеликий за розміром. Його основна частина має 30 метрів у діаметрі, а в усій конструкції не нараховується і 200 блоків. Однак самі блоки просто дивовижні. Вони важать багато тонн, до того ж у місцях, захищених від руйнівної стихії, на них збереглися сліди каменярської праці — ударів молота і шліфування. На інших, відкритіших ділянках, груба поверхня понівечена 40 століттями літньої британської спеки та зимових холодів, камінь тут стертий і потрісканий. Блоки великого розміру було видобуто з покладів пісковика, що за 45 кілометрів на північ від Стоунхенджу, а менші — з шарів вулканічної породи, які залягають за 200 кілометрів на захід, в Уельсі. Експерти нині сперечаються: люди доісторичної доби притягли це каміння з Уельсу чи, можливо, блукаючі льодовики самопливом доставили їх аж до Стоунхенджу.

Хоча це споруда кам’яна, в ній немає стін та склепінь. Кожна колона стоїть окремо, заглиблена у вапняковий фундамент, який утримує її. Кожна горизонтальна поперечина — також суцільний камінь, закріплений за допомогою шпинька, вирубаного у верхній частині стовпа і вставленого у відповідний та отвір на долішній поверхні бруса. Так працюють теслі.

Хто спорудив Стоунхендж? На це запитання маємо відповідь. Радіовуглецеве датування — науковий метод, що дає змогу встановити доісторичну хронологію Європи, показує: основна частина Стоунхенджа налічує близько 4 тисяч років, хоча вік окремих елементів може бути на кілька століть більший чи менший. Інакше кажучи, це період, що на кількасот років передував просуванню Римської імперії з Середземномор’я на північ. Отже, можна з певністю стверджувати, що Стоунхендж був споруджений жителями стародавніх британських островів, а не загарбниками з півдня. Цим жителям належить також спорудження кількох сотень інших кам’яних колоподібних будівель у різних кінцях островів. Деякі з цих споруд більші від Стоунхенджа, деякі менші, але жодна з них не є такою складною за своєю конструкцією і не має таких добре оброблених брил.

Зазначимо, що на той час по всій північно-західній Європі, від атлантичного узбережжя Іспанії до Балтійського моря, було заведено будувати гробниці, храми та оборонні споруди з великих камінних блоків. Всі ці пам’ятки археологи називають мегалітами (від стародавніх грецьких слів, що означають «великий» та «камінь»). І справді, гігантський розмір брил просто вражає.

Як же було споруджено Стоунхендж? Коли в 50-х роках піднімали кілька блоків, довелося використати найпотужніший пересувний підйомний кран, який мала на той час Великобританія, — такими важкими вони виявилися. Але ж у будівельників Стоунхенджа не було машин, їхні знаряддя були зроблені з каменю, з м’якого вапняку, з обтесаних стовбурів дерев та гілок. Напевно, вони користувалися мотузками для того, щоб тягти камінь. Як нам здається, то були переплетені стрічки з волячої шкіри. Багато сотень людей упродовж багатьох днів мусили працювати, аби перемістити каміння на велику відстань до обраного місця, обробити поверхню брил за допомогою молотів, зробити шпиньки та отвори для з’єднання і, нарешті, встановити кожний блок, застосовуючи вапнякові чи дерев’яні підпори.

Для чого призначався Стоунхендж? Ретельність, з якою було споруджено будівлю, та величезні затрати праці свідчать, що їй надавалося надзвичайно велике значення. Стоунхендж не міг служити помешканням для людей (у споруди не було даху), чи приміщенням для тварин, чи світською будівлею для якихось утилітарних потреб. Без сумніву, він мав духовне призначення, то було свого роду святилище. Одне слово — храм.

Минали століття, і значення Стоунхенджа потьмяніло. Через 2 тисячі років після його спорудження жоден з римських письменників, який описував Британію, не згадав про храм, і згодом про нього й зовсім забули. Назва Стоунхенджа походить із середніх віків, а це означає, що в цей період, його знову помітили. Отже, у нас немає конкретних свідчень, кому або чому поклонялися у Стоунхенджі і чому саме це місце стало священним.

Певний ключ до розгадки дає уважне, детальне вивчення, а також археологічне дослідження самого Стоунхенджу. По-перше, впадає в око, що конфігурація розрахована з точністю до кількох сантиметрів і ця точність витримана на великій площі. Такою роботою мав керувати фахівець, за нашими теперішніми поняттями — архітектор. По-друге, задум треба було втілити в життя, а це вимагало від маленьких розпорошених фермерських общин, що вели натуральне господарство, дуже великих зусиль — то була справді всенародна будова, в якій були зацікавлені всі. По-третє, площі, огороджені колонами, невеликі — вони могли вмістити щонайбільше душ триста — значно менше, аніж потрібно було для будівельних робіт. Спадає на думку звична конструкція релігійно-обрядових споруд, яка включає зовнішній вівтар, відкритий для всіх, та призначене для священиків окреме внутрішнє приміщення, де можна відправляти святі таїнства.

Центральна зона Стоунхенджу, оточена вертикальними камінними брилами, які відмежовують її від зовнішньої відкритої території, за площею дорівнює хорам у європейському середньовічному соборі.

Є й інший ключ. Стоунхендж розплановано таким чином, що він симетрично поділений діагоналлю, проведеною з південного заходу на північний схід. А від північно-східного входу, продовжуючи цю діагональ, вдалечінь тягнеться доріжка, яка має вигляд проритої у ґрунті борозни з розмитими краями. Ця діагональ зорієнтована у напрямку точки, над якою сходить сонце у день літнього сонцестояння (21 червня за сучасним календарем), тобто у найдовший на Британських островах день року. Декілька інших мегалітичних пам’яток мають подібну орієнтацію: Ньюгренджський курган у західній Ірландії, який навіть трохи старший від Стоунхенджу зорієнтований на схід сонця під час зимового сонцестояння, у найкоротший день британської зими. Напрошується висновок: Стоунхендж був храмом сонця.

Сучасні астрономи, вивчаючи розташування окремих брил і вираховуючи, як їх можна було співвідносити з фазами сонця і місяця, висловлюють думку, що Стоунхендж не тільки храм, а й своєрідна лабораторія, де провадилось поглиблене дослідження зоряного неба, простежувався рух сонця і місяця, наперед визначалося їх затемнення. Археологи, котрі вважають, що орієнтації могли мати випадковий характер і що серед доісторичних британців не було вчених в сучасному розумінні слова, не поділяють цього погляду. Я і сам не дуже впевнений у тому, що в Стоунхенджі поклонялися сонцю, хоча, звісна річ, диво його щоденної появи на світанковому небокраї мусило накладати відбиток на погляди доісторичних британців щодо їхнього життя і світу в цілому. Принагідно зауважимо: християнські церкви теж зорієнтовані на схід, власне на схід сонця, але ж християни не поклоняються сонцю.

Нам достеменно не відомо, чому саме поклонялися у Стоунхенджі. Нам не відомо, вся община збиралась біля нього чи тільки певна група чоловіків, жінок, дітей або людей старшого віку. Нам не відомо, веселими чи переляканими входили сюди шанувальники культу. Нам не відомо, чи це поклоніння віщувало їм довге життя, а чи, може, було відправою перед смертю. Відомо одне: Стоунхендж був релігійним центром, святилищем.

Автор: Крістофер Чіпіндейл.

P. S. А еще очень здорово посетить Стоунхендж на своем автомобиле, которые можно приобрести, например, по программе Автотак. Но разумеется сперва полезно будет почитать отзывы о компании Автотак в интернете.