Ми живемо у суспільстві споживання. Це факт. Споживач – король, цар, майже Бог, так кажуть нам постулати ринкової економіки (клієнт завжди правий). Ми споживаємо, без споживання ну ніяк не обійтись, та добре якби ми просто споживали, але ж ми ставимо своє споживання ледь не на місце Божества. Нам то і діло промивають мозки по зомбі телебаченню та іншим засобам масової брехні (включно з інтернетом), говорячи, як то круто – споживати. Так що за цінностями споживання ми забуваємо за багато інших, куди важливіших речей.

Цілковите життя цінностями та ідеями споживання можна назвати по культурному – матеріалізмом. А можна і не по культурному – потреблядством (від російської «потреблять»). І дійсно у трішки не культурній назві «потреблядство» є свій правдивий сенс. І скажіть, хіба це не блядство, коли, скажімо, совість продається за багатство, коли чесність, порядність продається за владу, коли душа продається за успіх. Але, яка користь людині, що цілий світ здобуде, а душу свою занапастить? Жодної. Тому то більшість людей, зваблена сяянням «золотого тільця», яка вірить рекламі і прагне понад усе досягнути успіху і багатства (для того, щоб більше споживати), фактично лізе по драбині в нікуди. Адже успіх і багатство далеко не завжди приносить щастя.

Це філософська картина голландського живописця Ієроніма Босха, називається «Віз сіна», вона чудово ілюструє наше суспільство споживання. Віз у центрі картини, на який всі прагнуть залізти і є його величністю споживання. Як бачите дехто навіть гине під колесами цього воза (очевидно – це бідаки, які набрали кредитів у банках та не в змозі розплатитись), щасливчики на верху воза – це так би мовити мажорчики, дітки олігархів-депутатів, які в повній мірі можуть насолодитись всіма благами споживання, вони мають те до чого прагне так багато людей – життя у розкоші, дорогі речі, модні штучки та VIP-статуси. Але ніхто з цих персонажів на картині і гадки немає, що віз котиться … прямісінько в пекло. Бо жодні дорогі речі, жодні VIP-статуси не здатні наповнити внутрішню порожнечу людської сутності.

За постійним споживанням, за прагненням все нових і нових речей (часто абсолютно нам не потрібних) ми забуваємо, як це – радіти малому, цінувати те, що вже маємо, бути щасливим просто так. Немає нічого поганого у споживанні, але є дуже погано, коли ми робимо із споживання культ. Тоді ми починаємо втрачати себе, жити заради задоволення чужих нав’язаних нам, бажань. Або ще гірше – потрапляємо у різновид сучасного рабства – банківські кредити (це плата за бажання мати «все і одразу»).

Так само як і ідеаліст, який перебуває у служінні ефемерному ідеалу (боротьбі за «мир во всем мире», настанні «царства світла, справедливості, добра»), матеріаліст перебуває у постійній, одвічній гонитві за все новими і новими матеріальними благами, за все новим і новим споживанням.