Спогад про народну пісню на бенгальському діалекті, почуту в дитинстві, повертається до мене:
— Що таке острів, мій брате, покинутий колись тобою?
— Це ніщо, ніщо, ніщо…
— Що то за острів, мій брате, якщо він не є самим собою?

У давніх індійських текстах острів подається як замкнутий, окремішній пречудовий Всесвіт. Вони описують Джамбудвілу (острів Джамбу) як один із семи величезних обмежених масивів — символів родючості та достатку, кожен з яких оточений одним із семи морів — солоної води, соку цукрової тростини, вина, очищеного масла, сирів, молока та прісної води. Джамбудвіла і є власне Індією, позначеною у своєму центрі золотистою горою Меру, де стоїть велетенське дерево джамбу (трояндово-яблучне).

Інша легенда, надзвичайно давня, майже як вічність, описує зустріч Гангу з океаном. Санскритський епос «Махабгарата» розповідає, як мудрець Капіла, поринувши у благочестиві роздуми в підземному світі, спопелив всіх 16000 синів Сагари, царя Сонячної раси.

Ще один мудрець Бгагіратха тривалим аскетизмом і неперервним молінням примусив річку Ганг спуститися з небес для освячення праху жертв, утворивши таким чином океан, одна з назв якого санскритом звучить як Сагара — від імені царя Сагари.

На вшанування цієї святої події щороку протягом трьох днів проводиться фестиваль купання і видовищ на індійському острові Сагар біля Калькутти, в дельті Гангу — на цьому величезному низинному густонаселеному родючому шматку землі, що частково належить Індії, але в основному відноситься до Бангладешу.

Будучи найзахіднішим островом дельти, Сагар має якийсь страховитий і таємничий вигляд і регулярно улягає дії циклонів. Він міститься тут відтоді, як Ганг зустрівся з океаном, і хоча, якщо бути точним, нині океан звідси далеко, небо і вода залишаються незмінним тлом островів.

Фестиваль відвідують багато мільйонів людей — аматори, святі, шахраї, пройдисвіти, туристи, об’єднані одним — репрезентувати всі секти гінді та всі штати Індії (До речі на цьому фестивалі можна придбати багато цікавих речей, скажімо, чашки з видрукуваними на них Шивою, Крішною, та іншими індійськими небожителями, хоча за такими чашками зовсім не обов’язково їхати аж до Індії, якщо потрібно замовити таку чашку в Україні, то про це більше можете читати тут). Деякі з садхус (святих людей), які здійснили прощу на Сагар, є аскетами, що залишаються голими цілий рік і виконують найсуворіші фізичні вправи. Живуть вони як відлюдники, і ця проща — єдиний випадок, коли вони покидають пустельність своїх печер у Гімалаях, де стався спуск Гангу з небес.

Острів і проща також віддзеркалені у Капалакундалі, де історія кохання протиставляється тлу жахливих звичаїв. Вона була надрукована 1866 року основоположником бенгальської новелістики Банкімом Чандрою Чаттер’ї. Капалакундала — жвава розповідь про те, як молодик, повернувшись із прощі на острів Сагар, рятує невинну дівчину з лабет самітника-жерця, що практикував на людських жертвах, жерця, чиє тіло вимазане попелом з поховальної ватри і який тримає як кубок череп у своїй лівій руці. Дівчина та юний герой були приречені стати його жертвами, це була їхня доля, від якої вони ледве врятувалися.

Такі езотеричні картинки були колись часткою життя у цьому краї. Форма дельти Гангу — розлогий простір лісів і боліт, які утворюють її нижню частину, відому як Сандербанс, — вельми нагадує людський жіночий орган (янь) та всі культи й образи, які асоціюються з ним: утроба, вульва, джерело, витік, гніздо, притулок.

Отже, виходить, що, пройшовши повністю цикл, ми повернулися до нашої відправної точки: що таке острів, мій брате?

Автор: Локкенат Бггатачарья.