У більшості людей буддійська архітектура на Далекому Сході асоціюється з її найтиповішим елементом — пагодою, тобто величною ярусною спорудою з виступаючим вигнутим дахом на кожному рівні. В народній уяві пагоди — це невід’ємна ознака міста і приміського краєвиду, але найчастіше на них можна натрапити у віддалених гірських місцевостях, які є особливо придатними для мовчазного самозаглиблення, для роздумів та усамітнення, характерних для буддійської традиції.

У Китаї, Кореї та Японії пагода здіймається над купкою будівель, оточених парканом з великими брамами, що справляє враження обмурованого міста. Цей комплекс будівель утворено із храмів та монастиря, оскільки буддійськими храмами послуговуються і ченці, що постійно там живуть, і миряни, на відміну від християнського Заходу, де існує поділ між соборами і церквами, які зводяться у велелюдному місці, та монастирями, розташованими у відлюдних місцевостях.

Комплекс «храм-монастир» формувався впродовж тривалого періоду розвитку. За раннього буддизму культових вимог дотримувалися виключно в межах чернечих громад. І хоча саме в Індії, колисці буддизму, монахи і миряни стали вперше спільно користуватися гостинністю священних монастирських центрів, храм-монастир і надалі мав своє найповніше самовираження у найвіддаленіших куточках буддійського світу, особливо в імперських володіннях династії Тан у VII та VIII століттях в Китаї.

МОГИЛЬНИЙ КУРГАН ТА ЧЕРНЕЧА КЕЛІЯ

Першим буддійським пам’ятником став могильний курган з мощами духовного пастиря Гаутами Будди («Просвітленого»), який жив у V столітті до нашої ери в північній Індії. Символізуючи Всесвіт, ця могила, або ступа, являла собою напівсферичний курган, де на вершині було встановлено шпиль, а довкола споруджено колоподібну огорожу з брамами на всі чотири сторони світу. Увінчували центральну вежу кілька дисків, кожен з яких був знаком відповідних небесних сфер потойбічного світу. Згодом ступи набули конічної або пірамідальної форми з чотирма гранями. А ще пізніше у Китаї стали зводити баштоподібні ступи, які поступово перетворилися на пагоди.

Перші буддійські общини не мали ні приміщень для медитації, ні постійних домівок. Монахи вели життя мандрівних проповідників, що, відмовившись від матеріальних благ, добували собі їжу жебрацтвом, як їхній великий Вчитель та інші традиційні священики в Індії.

Перші місця для колективних відправ релігійних ритуалів з’явилися у буддистів у другому та першому століттях до нашої ери, коли монахи західної Індії почали для цих потреб пристосовувати печери. Мабуть, це пояснюється тим, що монахи мали звичку використовувати печери для своїх медитацій під час сезону дощів, бо подорожувати тоді було неможливо.

Подібного роду «архітектура», яка наполовину була витвором природи, виявилася такою популярною, що печерні святилища не переставали використовувати у буддійському світі, особливо в Центральній Азії та Китаї, нарівні з окремо зведеними храмами. У деяких випадках, як, наприклад, у Дуньхуа, в китайській провінції Ганьсу, перед входом до печер споруджували дерев’яний фасад або з каменю висікали щось подібне до дерев’яної конструкції.

У культовій буддійській архітектурі склалися, отже, два різновиди будівель — приміщення для медитацій, яке виникло на зміну монастирській келії, та ступа, або споруда для зберігання реліквій. Спершу ці два різновиди чітко відрізнялися один від одного, але вже через три — чотири століття після смерті Будди, коли споруджували храми у Карлі та Бхайя у західній Індії, вони злилися в одне ціле.

ХРАМ ТА РЕЛІГІЙНА ОБРЯДОВІСТЬ

Буддизм історично був започаткований життям свого засновника, і в цьому полягає ключовий момент цього віровчення. Життя та праця мудрого Гаутами зробилися від самого початку головним символом віри, а шлях, вказаний ним, став духовною стежиною для його послідовників. Тож не дивно, що першим буддійським пам’ятником мусив стати могильний курган, тобто гробниця, яку являла собою ступа. Вона краще, ніж будь-який інший знак, вказувала на зв’язок Будди з історією.

Згодом архітектура почала ставити собі далекосяжну мету, прагнучи задовольнити потреби дедалі більшої кількості людей, що спільно виконують ритуали єдиного для всіх богослужіння. Розкол, який відбувся у першому столітті між тими, хто залишився вірним монастирській ортодоксальності (хінаяна, або «Мала колісниця»), та реформаторами, які виступали за ширше прилучення населення до духовних занять (махаяна, або «Велика колісниця»), позначився на культовій архітектурі. Розміри молитовних приміщень було збільшено, щоб там могли розміститися учні та послідовники Будди, і, що дуже важливо, навколо зображення Будди з’явився пантеон бодхісатв, яким поклонялися маси.

СКЕЛЬНІ ГРОБНИЦІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ АЗІЇ

Два різновиди культової архітектури — святилище у вигляді печери, вирубаної у скельній поверхні гори, та загороджене місце, на якому розташовані храми, монастир та ступа,— сформувалися в оазах «Шовкового шляху» в китайському Туркестані, що перетворився на центр буддійської культури після занепаду буддизму в Індії.

Гробниці у скелі на зразок тих, що в Юнкані у китайській провінції Шаньсі, часто називають «печерами тисячі Будд» (визначення, яке вказує на їхню відмінність від храмів у вузькому розумінні слова), маючи на увазі ряди кам’яних Будд, викарбуваних на схилах урвищ. Вигляд печер відбив помітну трансформацію архітектурного стилю у період активної релігійної діяльності, що тривала від V до VIII чи IX століття. Найдавніші споруди з прадаксіною (доріжкою для обходу) довкола обожнюваної ступи несуть на собі печать впливу ранніх буддійських вірувань з Індії.

У Центральній Азії ступа являє собою чотирикутний стовп, кожна площина якого може бути прикрашена скульптурним зображенням Будди, часто в оточенні супутників. Такі ступи є зразком започаткованого ще в Стародавній Індії сполучення пам’ятника-символа та культового зображення. Водночас стіни печер поступово вкривалися малюнками, що відтворювали різні сцени з життя Будди.

Ступи у вигляді стовпа з обхідною доріжкою вже немає у печерних центральноазіатських святилищах, побудованих у VII та VIII століттях, і це свідчить про зміну в релігійній обрядовості. У ніші, видовбаній у стіні далекого кута печери, навпроти входу, вирізали вівтар з кількома статуетками. Новий підхід сприяв урізноманітненню монументальної скульптури — Будду тепер вже зображали у ролі проповідника, оточеного групою респектабельних осіб (видатних монахів, бодхісатв, богоподібних царів, воїнів). Як правило, це було велике зібрання пофарбованих скульптур.

Зникнення обхідної доріжки призвело до поступового зменшення кількості зображень різних сцен з життя Будди, якими могли милуватися правовірні під час ритуального походу навколо ступи. Благочестиві прихожани дивилися на Будду як на божество загальнолюдського масштабу. Доброзичливих рис його обличчя надано багатьом дивовижним статуям, які впевнено й зручно розміщувалися на досить великій площі. З найдетальнішими подробицями зображався вигляд того світу, де віруючі мали надію знайти друге народження, а тому кожна стіна печери була прикрашена гігантськими містичними композиціями, кожна з яких створювалася як самостійний твір.

ХРАМ-МОНАСТИР ЯК ЗРАЗОК УНІВЕРСАЛЬНОСТІ

Хоча в оформленні печер-гробниць проглядає прагнення відтворити стовпи, балки, консолі та інші елементи дерев’яних будівель, вони не могли зрівнятися з вишуканою архітектурою окремо спорудженого храму, цього гармонійного комплексу святилищ та інших пам’яток. Відомо, що такі окремо споруджені храми існували в містах-оазах Куча, Хотан і Тумчук у Центральній Азії, але саме в Китаї храмова конструкція досягла такого рівня стильової завершеності і такої сили у передачі релігійного ідеалу, що вона була запозичена Кореєю та Японією як класичний зразок.

<

Старовинні китайські приписи, за якими визначалася символіка простору, справили свій вплив на архітектуру буддійського храму. Уявлення про центр та чотири сторони світу лягло в основу розташування вівтарів вздовж осі північ — південь та чотирьох брам храмової огорожі. Цей символічний план без кінця повторюється у співвідношенні різних елементів і відтворюється також вертикальною надбудовою, яка символізує землю внизу і небесне склепіння угорі. Рольф А. Стейн писав: «Чи було це значення первісно в ній закладене, чи ні, ступа стала відповідним чином зорієнтованою баштою з квадратним або восьмикутним фундаментом, на яку можна піднятися по спіралі, ніби проходячи різні рівні небес».

Автор: Жак Жіє.