Стародавній храм на пагорбі досі – незважаючи на те, що навколо все більше багатоповерхових коробок, – «тримає» силует заволжської частини Костроми. І пагорб, і село звалися однаково – Городище. Тобто місце, де стояло, але з якихось причин зникло місто. Старі історики Костроми вважали, що найдавніша Кострома і народилася тут – на величному Городищенському пагорбі – і тільки пізніше, після Батиєвого розгрому, місто повстало на протилежному, лівому березі Волги. Не виключено, що в сиву давнину на Городище було і язичницьке святилище. А якщо врахувати, що місцеве населення здавна називало храм Різдва Христового Ілінським (по одній з прибудов, присвяченій Іллі-пророку), що ще в 19-му столітті в церкві зберігалося старовинне блюдо з написом «це блюдо міста Костроми св. Іллі, що на Городищі», можна припустити: до будівлі кам’яного храму тут стояла дерев’яна церква, присвячена Іллі-пророку. У пантеоні же язичницьких слов’янських богів християнському пророку Іллі відповідав Перун – бог дощу, грому і блискавки, і багато стародавніх Іллінських храмів ставилися на місцях знесених Перунівських святилищ.

Головний престол кам’яного храму був вже Різдвяним, а прибудови присвячені Іллі-пророку і мучениці Феодосії.

Піклування про церкви в своїх маєтках, творення нових – традиційна турбота будь-якого поміщика. Але будівництво в XVII столітті храму кам’яного – справа вкрай дорога. Навіть для боярина Гліба Івановича Морозова. Та ще в неблизькій, костромській вотчині… Повинна бути тому якась особлива причина!

… Овдовівши і будучи вже в похилому віці, Гліб Іванович Морозов вдруге одружився в 1649 році – на сімнадцятирічній дочці окольничого П. Ф. Соковнина – Феодосії Прокопівні. Перший шлюб боярина був бездітним, не було дітей і у брата Бориса. Стародавньому роду загрожувало припинення. Досить імовірно, що храм з Феодосінським боковим вівтарем був побудований за обітницею – незабаром після того, як в 1650 році у Гліба Івановича нарешті народився син. Зауважимо: в ті ж роки в інший вотчині Г. І. Морозова, в селі Мінському під Костромою, одна з двох прибудов дерев’яного шатрового храму в честь Феодорівської ікони Божої Матері також була присвячена мучениці Феодосії.

З трагічними подіями розколу, з долею боярині Морозової, пов’язана, по всій видимості, одна із загадок Городищенського храму – зникнення Феодосійської межі. Він згадується в документах 1660-1680-х років, але потім – ні згадок, ні меж… Куди він міг подітися – кам’яний, зовсім недавно побудований? Може трапилася якась невідома нам пожежа, що особливо сильно пошкодила цей приділ? Або яке інше лихо? Малоймовірно. Церква з другим, Ільінським, боковим вівтарем незважаючи ні на що дійшла до нас, і тільки Феодосійська зникла.

Здається, причина – в прихильності Феодосії Прокопівна Морозової до «старої віри». Ім’я боярині, судячи з усього, добре знали в костромському краї і до її опали. А ув’язнення і мученицька смерть, звичайно, зробили її відомою всій Росії. Воно й не дивно, якщо після смерті Морозової в храм на Городищі – в його приділ в ім’я святої Феодосії – почалося паломництво старообрядців. Особливо – по днях пам’яті мучениці Феодосії, 3 квітня та 29 травня. Офіційно заборонити шанування святої було неможливо, але і миритися з такою демонстрацією – теж не можна. І влада – можливо, за прямою вказівкою з Москви – знесла Феодосійський приділ, що опинився неугодним.

Археологічні розкопки, проведені біля храму в 1989 році експедицією Марійського університету, розкрили залишки фундаментів Феодосійської межі. Він виявився зруйнованим до самої підошви, від фундаменту залишилися тільки окремі камені і уламки. Коли ж міг статися настільки безприкладний для того часу випадок руйнування храмових меж? Думаю, що після відомих подій 1682 року – коли після смерті царя Федора Олексійовича в Москві спалахнув стрілецький заколот, в якому активну участь взяла і старообрядницька опозиція. Результатом придушення заколоту був зібраний в тому ж році патріархом Іоакимом церковний собор, який оголосив непримиренну війну старообрядцям. Репресивні заходи проти прихильників «старої віри» були оформлені царським указом 1685 року, що узаконив терор проти розкольників і поклав початок їх масовому виходу на околиці Росії і за її межі. Тоді ж міг бути «репресований» Феодосійський приділ храму на Городищі.

Але чи не помиляємося ми? Адже це все-таки сімнадцяте століття, а не 30-ті роки двадцятого століття? І чому нам не відомі інші подібні приклади? Невже цей випадок був єдиним? Чому б і ні? Адже далеко не всі могли зводити храми на честь своїх святих покровителів, а вище боярині Морозової по соціальній ієрархії серед противників никонівських нововведень не було нікого…

Влітку 1990 року древній храм на Городищі передали Російській Православній Церкві. Освячення відбулося 2 серпня, на Ільїн день, при цьому храму повернулася його передбачувана древня посвята: відтепер головний престол присвячено Іллі-пророку, а Різдву Христовому – колишній Іллінський приділ.

Автор: Н. Зонтіков.