Наша домашня кішка теж свого часу вважалася священною твариною. Та ще якою священною! Вбивство кішки, навіть ненавмисне, в стародавньому Єгипті каралося смертю на місці. Тому кожен, хто знаходив де-небудь мертву кішку, зупинявся на чималій відстані від неї, скликав народ і кричав, що він не винен у її смерті. Тут же проводилося розслідування, і винні у вбивстві кішки віддавалися негайній розправі – натовп розривав їх на частини.

Кішка була присвячена богині Бастет – єгипетській богині місяця, дітонародження і плодючості. Вона завжди зображувалася з котячою головою. Мабуть, плодючість кішки і нічний спосіб життя були причиною її посвяти цій богині. Бога сонця Ра, брата богині Бастет, в стародавньому Єгипті теж іноді зображували у вигляді кота лише через те, що зіниці цієї тварини збільшуються і зменшуються в розмірах залежно від руху сонця по небу. Придивіться: дійсно, в полудень зіниці у нашої кішки – вузькі щілинки, о четвертій годині пополудні вони сильно розширюються, а о десятій годині вечора займають майже всі очі.

І зараз ще в Єгипті дуже люблять кішок, їх пестять, балують, в багатих будинках кішок ошатно прикрашають, протягують навіть в їх вуха дорогі сережки.

У Європі в античні часи кішка теж користувалася серед інших домашніх тварин особливою повагою. Однак в епоху похмурого середньовіччя священики оголосили кішку «породженням пекла», пособницею чаклунів і відьом. Фанатики стали катувати кішок, замуровувати їх в стіни, спалювати на вогнищах. Перед інквізиційним судилищем поряд з єретиками і «відьмами» в якості обвинувачених поставали і кішки. Особливо погано доводилося кішкам чорного кольору.

По всій формі допитавши свідків і вирвавши тортурами «визнання» у нещасних тварин, їх засуджували в залежності від ступеня винності до різних термінів тюремного ув’язнення, колесуванню або спалення. У деяких містах, зокрема в Меці, щорічно в Іванів день (в день, коли, за переказами, цвіте папороть – чаклунське зілля) кішок сотнями спалювали на площах. Ще більш жорстокий звичай існував в Голландії, в місті Іперн. Середовище на другому тижні посту називалося там «котячим тижнем». У цей день кішок кидали з високої вежі. Звичай цей був встановлений в десятому столітті, але і в 1868 році кішок ще скидали з іпернської вежі. Причиною всіх цих нелюдських злочинів, був нічний спосіб життя кішок.

Звичаї стародавніх єгиптян, що віддавали кішкам божеські почесті, більш зрозумілі. Адже кішки – дуже корисні тварини. Особливо корисні вони були в давнину, коли міста і села кишіли незліченними гризунами – мишами і щурами, які розкрадали їстівні припаси, розносили заразу і епідемії. Тоді ще не були винайдені ні хімікалії для боротьби з гризунами, ні ефективні мишоловки. Боротьбу з мишами в ті часи вели дві напівсвійські тварини – ласка і вуж, яких тримали в будинку. Але вони не справлялися з цією роботою. А коли з Азії нахлинули в Європу полчища сірих щурів, ласки і вужі виявилися абсолютно безсилими перед таким ворогом. Вони самі часто потрапляли на обід до щурів. Зрозуміло, що при таких умовах кішка приносила людям величезну користь, все значення якої ми навіть не в змозі зараз оцінити. А дуже корисні тварини в давнину завжди користувалися великою пошаною і часто зводилися в ранг священних.

У давніх персів, наприклад, священними тваринами вважалася корова, що дає людям їжу, і охоронниця стад – собака.

У Китаї протягом століть ставлення до шовковичних черв’яків теж носило майже священний характер. Довгий час тільки імператриці і жінкам високого становища дозволялося займатися шовководством.

Далі буде.

Автор: І. Акімушкін.