«Мандрівки не вилікують тебе, – писав римський філософ Сенека душевно надламаному другу, – мандрівки не вилікують, бо, куди б ти не їздив, всюди ти возиш з собою самого себе».

Більшість настанов, які даються людям сучасними лікарями-неврологами, можна звести до одного: «Тримайте себе в руках». Все частіше з’являються описи вправ системи «аутогеннетренування», введеної близько століття тому німецьким психотерапевтом І. Шульцем. Сутність тренування в тому, щоб навчитися зосереджуватися, – цим створюється стан, подібний гіпнотичному, і в такому стані виявляється успішним самонавіювання спокою і м’язового розслаблення.

Зовні аутогеннетренування нагадує деякі прийоми, винайдені йогами ще в XIV столітті. Буддійський монах, ретельно відрегулювавши дихання (це супроводжувалося повторенням про себе магічного слова: «Мантра»), зосереджував погляд на магічну геометричну фігуру («мандала»), а слух – на звукосполученні «ом». Через деякий час дух його «відокремлювався від мирської суєти» і переходив в стан «самадхи» – в екстаз єднання з «духом божества».

У сучасної людини виникають, звичайно, свої гіпотези щодо того, де саме витав дух монаха в стані «самадхи». Багато схильні говорити про це в іронічному тоні і порівнювати такий стан з «повною прострацією». Але не підлягає сумніву, що монах зосереджувався на таємничому «ом», ставлячи перед собою чітку мету: відволіктися від свого «я», «вийти з себе».

Аутогеннетренування І. Шульца підрозділяється на два щаблі. «Нижча ступінь» – вправи, які стають все більш відомими масовому читачеві, – це вироблення самовладання і регуляція роботи внутрішніх органів: серця, печінки, легенів. Тисячі хворих у всьому світі зобов’язані цьому тренуванню одужанням або значним поліпшенням свого стану. Але є ще «найвищий ступінь», що вимагає психологічної перебудови людини. Жодним чином, не гарантуючи зустрічі з божеством, ця методика теж допомагає нам вийти за межі свого важкого і неспокійного «я», досягти більш гармонійного сприйняття світу.

Але неможливо освоїти вищий щабель, не пройшовши нижчого, а самий нижчий, якщо підходити до цього серйозно, вимагає довгих і наполегливих занять. Корисно знати деякі елементи аутогенного тренування – для цього з ними і знайомлять читача, але пройти повний курс лікування можна тільки під керівництвом досвідченого психотерапевта.

Тим часом тримати себе в руках – це далеко не все, що потрібно для нормальної роботи нашої нервової системи. Самі обставини життя часто-густо змушують людей стримувати свої почуття, приховувати й придушувати свої спонукання. Але ж придушити в собі щось, наприклад образу, приниження, не означає подолати їх, звільнитися від болісного переживання! Вони ще довго живуть в нас і шкодять нам.

Фізіолог П. К. Анохін, перераховуючи різноманітні причини, які можуть викликати хвороби людини, підкреслює чималу роль затяжних негативних емоцій. Часом, прагнучи «не виходити з себе», ми лише погіршуємо своє нервове напруження, а потім намагаємося лікуватися тим, що «беремо себе в руки» … Але як бути? Виходити з себе?

Тоді як це робиться? Чи немає у нас можливостей «вийти з себе», не вдаючись до жодних спеціальних вправ і не ставлячи себе в безглузде, смішне або небезпечне становище? (Адже будь-яке биття посуду, скандал, істерика, бурхлива сварка нічого не змінюють, це тимчасова «розрядка» і до того ж уявна: згодом вас буде мучити сором.)

Є. І ці можливості відомі з глибокої давнини. Вони описані Аристотелем в його «Поетиці». І мова йде не про якісь прийоми, які можна визубрити, а про створення особливого душевного «настрою» людини. Такий «настрій», за Аристотелем, дає мистецтво, особливо – драматургія. Переживання самих різних людей мають багато спільного. Ви не дозволяєте собі висловити свої почуття, але ось хтось інший, на сцені, робить це, і якщо ви можете «ототожнити» себе з ним, тоді дається розрядка вашій власній душевній напрузі. Таку розрядку Аристотель називав «катарсисом».

Можливості катарсису людина отримує в залі театру і на трибуні стадіону, в бесіді з другом і за книгою. Коли ми дивимося фільм, долі його героїв хвилюють нас саме тому, що ми «ототожнюємо» себе з ними: ми ставимо себе на їх місце. Це якийсь короткочасний «вихід з себе», забуття себе. Люди, що виходять з кінотеатру після хорошого фільму, виглядають на час більш уважними і доброзичливими по відношенню один до одного: це продовжують діяти механізми «ототожнення».

Значить, ототожнення, втеча в світ інших людей допомагають досягти справжньої, тривалої емоційної розрядки? Звичайно! Адже психіатрами помічено, що коли людина «біжить від самого себе» в напружену роботу, абстрактні або професійні інтереси, в розваги або подорожі, то виходу з внутрішніх конфліктів це не відкриває, – якщо в усьому цьому не бере участь «ототожнення», якщо не досягається катарсис. Людина, як і раніше залишається важкою для себе, а нерідко і для оточуючих. І ось що цікаво: в такому «важкому» стані один з основних засобів – доброзичливий інтерес до людей. Це, виявляється, не тільки «добре» або «красиво», а й корисно, тому що сприяє дії психологічних механізмів «ототожнення», закладених в кожному з нас.

Той, хто культивує в собі байдужість до людей або ворожість до них, – висуне він сотню резонів своєї «правоти» – блокує в собі ці психологічні механізми, а заодно – шляхи «виходу з себе». Така людина легко стає невротиком, і спроби «взяти себе в руки» не приносять полегшення.

Але можливості «виходу з себе» не обмежуються катарсисом. Сучасній людині надані і численні інші способи «розрядки». Мало пережити чужі душевні стани і знайти цим вихід для своїх власних. Якісь важливі рішення і дії, що приносять відчуття оновлення, повинні належати самій людині. Ось чому інший вчений теоретик відправляється на час відпустки в гори, «змінивши затишок на ризик і непомірну працю», а монтажник-висотник змінює щохвилинний ризик своєї професії на затишок і тишу. Так поволі послаблюється внутрішнє напруження, але ж воно може привести коли-небудь до зриву, до того ж биття посуду, взагалі до стану, в якому людина, як то кажуть, «наламає дров».

Необхідні широта інтересів і готовність відмовитися від укорінених звичок – то, що називають «легкістю на підйом». Придатного для всіх рецепту тут, звичайно, не існує, але загальне правило може звучати так: ті ваші внутрішні стани, які не можна виразити або виявити в одній ситуації, постарайтеся висловити або виявити в який-небудь іншій. В якій? Шукайте, пробуйте себе у творчості, спорті, «хобі».

До речі, «вузький» і «важкий на підйом» чоловік зазвичай буває і найменш здатним до «ототожнення». Він сидить в своєму «я», як в бетонованій фортеці. Якщо у нього міцні нерви, то страждають від нього, головним чином, інші. Але ось нерви здають, і страждати починає він сам. Допоможіть йому по-доброму «вийти з себе», адже він не придумає нічого іншого крім як в черговий раз «взяти себе в руки».

Автор: А.Добрович.

P. S. А еще хорошим средством снятия внутреннего напряжения вместо выхода из себя может быть качественный массаж. Такой массаж вам, например, могут сделать в СПА салоне spalotus.me настоящие профессионалы этого дела.