Тибетська медицина будується на трьох «началах». Що це за «начала»? Йдеться про вчення, що лежить в основі тибетської медицини при діагностиці і лікуванні. Три «начала» або основи життєдіяльності людського організму – це «рлунг» (вітер), «мкхріс» (жовч) і «бадкан» (слиз). Як і в традиційній індійській медицині, основи життєдіяльності пов’язані з поняттям «рух», «вогонь» і «розм’якшення». Ці поняття прочитуються на трьох рівнях. Перший – власне повітря, жовч, слиз в організмі людини. Другий – всі процеси в ньому якось пов’язані з повітрям, вітром, жовчю, слизом. Третій рівень – будь-які процеси (космофізичні, природні), подібні за дією.

«Рлунг» (вітер), символізуючи рух, енергію, дихання, взагалі життєву активність організму, в цій якості несе відповідальність за роботу кровообігу, травлення, виділення та обміну речовин. «Рлунг» тибетської медицини відповідає першоелементу давньоіндійської натурфілософії – «прана» («повітря», «вітер»). Один з чотирьох провідних елементів світобудови, він визначає і мікроскопічні процеси в організмі, є джерелом будь-якої зміни і руху.

«Мкхріс» (жовч) відповідає першоелементу «вогонь», який символізує тепловий та енергетичний потенціал. У людини «жовч» обумовлює «природне» тепло і підтримує рівномірну температуру тіла, забезпечує переварювання, засвоєння їжі.

«Бадкан» («слиз») відповідає за смакові відчуття, забезпечує взаємозв’язок всіх частин тіла. Він відповідає першоелементам «земля» і «вода», з яких «земля» символізує універсальний будівельний матеріал всього живого і неживого, а «вода» – універсальний сполучний початок всього сущого.

Три «основи» життєдіяльності організму володіють, на думку тибетських медиків, не тільки фізіологічними і біоенергетичними, але і психологічними характеристиками. Поєднуючи в собі матеріальне і духовне, вони відрізняються певним запахом і консистенцією, здатні до руху. Так, «вітер» характеризується пружністю, легкістю, рухливістю; в психічній сфері йому відповідають «пристрасність» і прагнення до дії. «Жовч» масляниста, легка, володіє сильним запахом; в сфері психіки вона виявляється як «злість» (гнів) і накопичення енергії до дії. «Слиз» теж маслянистий, ніжний, але важкий; в психічній сфері йому відповідають «невігластво» (незнання), пасивність, гальмування.

Як бачимо, три «початки» в організмі знаходяться в стані динамічної рівноваги, активно взаємодіючи один з одним. Вони реагують на зміни зовнішнього середовища – на добові та сезонні ритми, природно-кліматичні та соціально-психологічні умови, спосіб життя і харчування. Тут ми підходимо до теорії рівноваги начал як головній умові здоров’я. Постійно мінливий, рухливий баланс трьох «начал» забезпечує єдність внутрішнього середовища організму, його нормальне функціонування. Порушення цього балансу, коли одне з «начал» стає надмірно активним, або, навпаки, пасивним, виступає причиною захворювань. Ці поняття використовувалися для класифікації різних хвороб, їх діагностики.

Наприклад, улюбленим місцем «рлунг» вважали переважно тазову область і поперек, але при своєму «розладі» він змінює місце розташування. Хвороби типу «рлунг» супроводжуються пригніченістю, запамороченням, шумом у вухах, сухістю в роті, спрагою, колючими болями в різних частинах тіла, почуттям нудоти, болем після прийому їжі, прозорою, без опадів сечею. «Мкхріс» (жовч) обрала собі печінку і жовчний міхур. Її розлади супроводжуються такими загальними симптомами: у хворого сеча темна, стілець рідкий, живіт роздутий. Порушення, пов’язані з «бадканом» (слизом), – це верхня частина тіла – тягнуть за собою притуплення мислення, сонливість, слабкість, втрату апетиту; прийом їжі викликає блювоту і пронос, сеча світла, але з запахом. Коли порушені «рлунг» і «мкхріс», температура піднімається; якщо ж розлади цих «начал» доповнюються ще й порушенням «бадкан», то тіло хворого охолоджується.

Що робив у цих випадках тибетський лікар? Перш за все, він відновлював порушену рівновагу, нормалізував активність і «кількість» в організмі людини того «начала», яке викликало захворювання. За допомогою лікарських засобів він прагнув нормалізувати діяльність функціональних і регулюючих систем життєво важливих органів. Одночасно слід підвищити і загальну стійкість організму до впливу несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів, активізувати захисні сили, щоб посилити адаптаційні, пристосувальні можливості пацієнта. Тому, поряд з лікарськими засобами, багатокомпонентні препарати містили речовини загальнозміцнюючі і стимулюючі. Внутрішні резерви організму, мобілізовані на лікування захворювання, таким чином служили справі загальної профілактики.

Теорія, методи лікування та діагностики, лікарські засоби тибетської медицини дані в класичних її трактатах, написаних на середньовічній тибетській мові. Природно, вони відображають стиль мислення і реалії віддаленої від нас у часі і просторі самобутньої культури, насиченою міфологічними образами і релігійними поняттями. Лікарські рослини, препарати та їх компоненти позначені по-різному. До того ж багато принципів лікування передавалися тільки усно, від вчителя до учня, і в письмових пам’ятках виражені алюзіями, натяками, які можуть зрозуміти фахівці.

Це, природно, утрудняє освоєння досвіду тибетської медицини сучасними європейськими медиками, ускладнює адекватний переклад її головних понять на європейські мови, їх тлумачення в термінах західної культури. Чи можливий діалог між цими медичними системами? Безумовно. Сучасна наукова мова досить універсальна і може з достатньою точністю описати будь-які поняття і явища, якщо підходити до них об’єктивно і неупереджено, не прагнучи підігнати «інше» знання під наявний стереотип. Хоча теоретичні положення і практичні методи тибетської медицини досить своєрідні, в ній є і спільне з європейською медициною. Мабуть, навіть можна сказати, що деякі принципи тибетських медиків близькі новітнім тенденціям сучасної медицини. Перш за все – це ідеї матеріальної єдності людини і Всесвіту, цілісності людського організму, ідеї динамічного балансу функціональних систем в людському організмі і їх зв’язку і взаємодії з процесами у Всесвіті. Проникаючи вглиб – аж до клітинного і молекулярного рівнів, сучасна медицина в той же час не може пов’язувати ці дані з функціонуванням цілісної системи організму, з дією природно-кліматичних, космічних та інших зовнішніх факторів.

Методи голкотерапії, припікання і масажу, засновані на східних уявленнях про біологічно активні точки, зараз отримали визнання. Експериментально перевірено ефективність деяких методів і засобів діагностики і терапії тибетської медицини. Не викликає сумнівів перспективність вивчення багатющого арсеналу лікарських засобів тибетської медицини, які в основному готувалися з природної сировини. Вони не тільки мають високу ефективність, але і малотоксичні. Однак для їх введення в практику потрібні всебічні експериментальні дослідження.

Вивчення різноманітної та суперечливої спадщини тибетської медицини, в якому раціональне тісно сплетено не тільки з релігійно-магічними уявленнями, а й метафорично-образними способами передачі знання, вимагає глибокого критичного і разом з тим зваженого, діалектичного аналізу. До комплексному дослідження тибетської медицини повинні бути залучені як медики, біологи, психологи, так і історики, етнографи, культурологи, релігієзнавці, лінгвісти. І ось чому. Освоєння її досвіду можна зводити до висмикування і простого впровадження окремих її елементів, як ефективними б вони не здавалися. Необхідно проводити дослідження, прагнучи максимально зберегти цілісність системи, пам’ятаючи, що всі елементи тісно взаємопов’язані і при фрагментарному підході можуть втратити початковий сенс як частини єдиного цілого. Закінчити ж свої замітки нам хочеться нагадуванням цілей медицини, які вказані в «Чжуд-ши»: жити без хвороби і виліковувати хвороби (свої); продовжити життя; досягнути досконалості в пізнанні і благополуччі в житті; позбавленого від хворобливих страждань всіх живих істот… Хіба це не збігається з цілями сучасної медицини?

Автори: Н. Абаєв, Н. Болхосоева.